Народний рух України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Народний Рух України (Рух, НРУ)
NRU logo.jpg
Заснована/зареєстрована 1989 / 1993
Штаб-квартира Київ
Політична ідеологія Консерватизм, націонал-демократія
Союзники, блоки Наша Україна — Народна Самооборона (Народний Союз «Наша Україна», Європейська партія України, Християнсько-Демократичний Союз, Партія захисників Вітчизни, Політична партія «Народна Самооборона», Українська Народна Партія, Українська республіканська партія «Собор», Громадянська партія «Пора»),
Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина»
Кольори
Кількість членів біля 60 тис.
Кількість депутатів у ВР 0/1
Веб-сторінка nru.org.ua

Наро́дний Рух Украї́ни — сучасна політична партія в Україні. Скорочена назва партії (відповідно до статуту) — Рух, НРУ.

НРУ (як громадсько-політична організація) заснований 1989 року та зареєстрований Радою Міністрів УРСР 1990 року. НРУ (як політична партія) зареєстрований Міністерством юстиції України 1993 року.[1]

Керівні органи[ред.ред. код]

Теперішні керівні органи партії: Політична рада — (13 осіб) і Центральний провід — (47 особа)  

Історія[ред.ред. код]

Заснування та становлення[ред.ред. код]

Установчий з'їзд РУХу. Перший ряд. Оргкомітет. Зліва на право- Шутов. І, ВасильчукС. Дігтієвський В.
Демонстрація у Києві 30 вересня 1990 року
Свято Злуки ЗУНР та УНР 22 січня 1990 року
Донеччани у «Живому ланцюзі».
Будинок у Києві, де на початку 90-х років знаходився офіс НРУ
Мітинг Народного Руху України на честь підняття Національного Прапора над Київською міською радою, 24 липня 1990 р.

Установчі збори[ред.ред. код]

Народний Рух України за перебудову - громадсько-політичний рух, який об'єднав численні демократичні угруповання, на основі запропонованих Спілкою письменників України Програми і Статуту (надруковано в «Літературній Україні» 16 лютого 1989 року). У березні - вересні 1989 року в більшості областей пройшли установчі конференції. І-й (установчий) з'їзд РУХу відбувся 8-10 вересня 1989 року у Києві у конференц-залі Київського політехнічного інституту, під назвою «Народний Рух України за перебудову». У Народному Русі об'єдналися люди різних політичних переконань — від ліберальних комуністів до тих, хто сповідував ідеї інтегрального націоналізму. Але домінували в організації настрої національної демократії. Опівдні 8 вересня 1989 року в будинку культури Київського політехнічного інституту відкрилися Установі збори Народного Руху України за перебудову. В орґкомітеті працювали 111 чоловік. Головою орґкомітету був обраний народний депутат СРСР Володимир Яворівський. З урахуванням напруженої політичної сиуації і можливої заборони проведення усановчих зборів, про всяк випадок розглядалися варіянти проведення зборів у Молдові чи Литві, адже установчий з’їзд Білоруського народного фронту прийшов раніше у Вільнюсі. Зрештою, українські письменники-комуністи переконали ЦК КПУ в особі завідувача ідеолоґічного відділу ЦК КПУ Леоніда Кравчука надати можливість проведення установчих зборів Руху саме в Києві. У народженні Руху важливу орґанізаційну ролю відіграла Українська Гельсінська спілка – перша структурована антикомуністична сила в Україні. У підсумку комуніст Іван Драч став головою Руху, а трохи менш відомий діяч УГС, антикомуніст Михайло Горинь – головою Секретаріяту Руху. Перший був більше символічною фіґурою, поетом, те да се, зате другий – невтомним ґенератор ідей. РУХ бачив у ньому прем’єра, якби Україна скинула КПУ і відновила Незалежність.

Тоді мало що знали про закони піяру, тому прес-конференцію влаштували у переддень увечері, сидячи на бильцях крісел просто у залі.

На світлині (зліва направо): Віталій Дончик, Сергій Конєв, Леонтій Сандуляк, В’ячеслав Брюховецький, Володимир Яворівський, Леонід Карнаухов та Іван Драч. Саме Леонід Карнаухов, політичний коментатор УТ, був керівником прес-центру Установчих зборів. Дмитро Пономарчук працював старшим редактором Іномовлення прес-центру. Акредитовані були всі. Журналісти були такі ж яскраві, як і делєґати. Особистості. З’їзд Руху відкрився 8 вересня, а народився 9 вересня, коли з’їзд ухвалив статут Руху. На установчих зборах обрано керівні органи РУХу: Велику раду Руху (Раду представників (Координаційну Раду) , Раду Колегій, Раду Національностей), Головою Руху обрано письменника і громадського діяча Івана Драча.

У перший же рік свого існування Рух організував ряд великих масових заходів, метою яких була боротьба за державну незалежність, відродження української нації, відтворення історії українського народу і державності. РУХ зареєстрований Радою Міністрів 9 лютого 1990 року.

Організаційна й агатаційно-пропагандистська робота рухівців.[ред.ред. код]

Мітинг Народного Руху України у Запоріжжі. 5 серпня 1990 р.

Особливу увагу в пропагандистській роботі Рух приділяв “вихованню історією”. У цьому плані найбільшими заходами Руху були: «Живий ланцюг» до дня Злуки ЗУНР та УНР (22 січня 1990 року), масовий виїзд на Нікопольщину та Запоріжжя до 500-ліття Запорозького козацтва (1-5 серпня 1990), масові заходи під Берестечком, Батурином, в Лубнах і Хотині – місцях відомих битв українського козацтва в обороні Вітчизни.

1990 року Рух досяг значних успіхів у виборчій кампанії, що дало змогу створити у Верховній Раді України впливову фракцію Народна рада та забезпечити більшість в ряді місцевих рад: Києва, Центральної і Західної України, м. Сєверодонецька (Луганщина). Робота рухівських депутатів в областях і Верховній Раді, масові заходи Руху, активна позиція Руху під час референдумів та інших політичних акцій мали вирішальний вплив на становлення незалежної української держави і забезпечили перемогу незалежної ідеї на референдумі 1 грудня 1991 року.

Мета руху - незалежність демократичної Української держави[ред.ред. код]

Файл:Козацька Рада Запорожців. Кальміуська Паланка.Крайній зліва внизу -І.Шутов., поруч - В Білецький

ІІ з'їзд Руху відбувся у жовтні 1990 року. До Програми Руху введене положення про головну мету Руху — досягнення незалежності України; з назви виключені слова «за перебудову». Були обрані: голова Руху — Іван Драч, заступники — Михайло Горинь, Олександр Лавринович; Центральний провід Руху (19 чоловік); Секретаріат (голова — В. Бурлаков), Політрада (голова — Михайло Горинь), Координаційна рада (голова — Микола Поровський); Рада колегій (голова — Володимир Черняк, Іван Заєць), Рада національностей (голова — О.Бураковський).Після створення в січні 1990 року УРП, а пізніше ДемПУ, Рух існував як неформальна коаліція УРП, ДемПУ, інших невеликих організацій, що керувалися своїми статутами, та власне Руху, що об'єднував людей тільки на засадах програми та Статуту Руху. Відбулася перша спроба об'єднати навколо Руху новостворені партії — УРП та ДемПУ; для цього був запроваджений інститут асоційованого членства у Русі. Однак ці партії відмовилися від асоційованого членства у Русі. Хитка коаліція партій навколо Руху проіснувала до вересня 1991 року і фактично розпалася в період президентської виборчої кампанії, коли УРП і ДемПУ, проігнорувавши рішення Великої ради розгорнули виборчу боротьбу проти кандидата від Руху В'ячеслава Чорновола, а їхні кандидати підіграючи Л.Кравчуку, не зняли свої кандидатури на корись В. Чорновола. Вячеслав Чорновіл тоді міг тоді виграти вибори. Було зафіксовано ряд фактів фальсифікації на користь Л.Кравчука. так, у Донецьку на горищі Київського райвиконкому, а Сєвєродонецьку (Луганщина) за фальшивою стіною в міськраді - знайшли десятки тисяч бюлетенів на користь В. Чорновола. Комуністи і КГБісти на той час глибоко вкорінювалися у суспільство і не тільки оточували Л. Кравчука, а були і серед Рухівців і працювали проти РУХу і В. Чорновола. Вони були об'єднаними (КГБ) і підступністю відпихали від керівництва справжніх патріотів звинувачуючи їх у: радикалізмі, створенні конфліктів (які часто творило КГБ), популізмі і бажанні захопити та узурпувати владу!

Безкровність революції 1991 р. - не точна оцінка подій, без врахування ряду фактів. Противники незалежносі застосовували всі методи, у т.ч. грубу силу, так в Житомирській області під Базаром в листопаді 1990 року секретарі райкомів партії разом з головами колгоспів жорстоко побили політв'язня Василя Освієнка та рухівців з Малина. Після "розмови" в обласному управлінні МВС помер рухівець Меленівський, що брав участь в піднятті українського прапора в Житомирі восени 1989 року. Народного депутата 1 скликання Олександра Гудиму вбивали четверо голів колгоспу (вижив випадково), а міліцією в 1991 році був вбитий голова РУХу Волині.

Пікет проти ДКНС(ГКЧП) 19.08.1991 в Донецьку(члени НРУ). На передньому плані , справа, організатори - І. Шутов і М.Тищенко

Під час спроби військового перевороту у Москві у серпні 1991 року ДКНС (ГКЧП — рос.), КПУ зганьбила себе співпрацею з путчистами , а РУХ став єдиною політичною силою, яка вчинила організований спротив ДКНС (ГКЧП — рос.). Рухівці стали організаторами протистояння діям КПУ і ДКНС (ГКЧП — рос.) по узурпації влади, як в Києві, так і в регіонах України. В Києві і інших обласних центрах РУХ організував масові акції проти дій КПУ ДКНС (ГКЧП — рос.), так в Донецьку активісти РУХу вже 19 серпня 1991 року організували пікетування Донецької міськради, з вимогою визнання діяльності ДКНС (ГКЧП — рос.) злочинною і антиконституційною. ДОНЕЦЬКИЙ РУХ організував Штаб спротиву ДКНС (ГКЧП — рос.) в Донецькій міськраді та 20 серпня зібрав позачергову сесію депутатів міської ради і наполіг на прийнятті рішення яким дії ДКНС були засуджені . Рішення прийняте, дії ДКНС (ГКЧП — рос.) визнані неконституційними і окрім того, оприлюднене звернення до народу, Уряду і парламента України з вимогою дотримуватись Декларації про незалежність України. Під тиском РУХУ і РУХівців - Б. Тернопільського, парламентарів Д. Павличка, І.Зайця, М. Поровського та інших, голова ВР УРСР Л.Кравчук не поїхав на підписання нового союзного договору, Уряд УРСР і ВР УРСР не підтримали ДКНС (ГКЧП — рос.) а КПУ була заборонена Президією Верховної Ради УРСР.

Робота рухівських депутатів в областях і Верховній Раді, масові заходи Руху, активна позиція Руху під час референдумів та інших політичних акцій мали вирішальний вплив на становлення незалежної української держави і забезпечили перемогу ідеї Незалежності на референдумі 1 грудня 1991 року.

Народний Рух України у 1989-1991 роках відіграв ключову роль провідника трансформаційних національно-демократичних процесів в Україні, дав початок і основу для виникнення багатопартійності, сприяв демократизації суспільства. Народний Рух України виконав свою основну програмну мету – проголошення України незалежною державою. Це було досягнуто як зусиллями цілої плеяди яскравих особистостей, так (більшою мірою) широких українських мас – інтелігенції, робітників, селян безвідносно до їх колишньої партійної приналежності (позапартійності). Саме в цьому об’єднанні зусиль українського народу заради досягнення стратегічної мети полягає роль і суть Народного Руху України як видатного історичного явища.* http://novosti.dn.ua/details/95360/

Розбудова України[ред.ред. код]

ІІІ з'їзд відбувся 28 лютого — 1 березня 1992 р. Розколу Руху вдалося запобігти завдяки компромісу між прихильниками В'ячеслава Чорновола, з одного боку та Івана Драча і Михайла Гориня, з іншого; були обрані співголови — Іван Драч (згодом фактично вийшов із Руху), Михайло Горинь (у червні 1992 році склав повноваження співголови у зв'язку з обранням його головою УРП), В'ячеслав Чорновіл; заступники співголів — Михайло Бойчишин, Олександр Бураковський, Віктор Бурлаков (1 серпня 1992 року склав повноваження та залишив НРУ), Олександр Лавринович; Центральний провід: Генріх Алтунян, Лев Бірюк, Іван Бойчук, Олена Бондаренко, Віталій Дончик, Іван Заєць, Юрій Ключковський, Юрій Костенко, Сергій Одарич, Микола Поровський, Лесь Танюк, Віктор Цимбалюк, Василь Червоній, Володимир Черняк, Богдан Чорномаз, Іван Шовковий. Формально було проголошено про розпад коаліції навколо Руху.

УРП і ДемПУ разом з декількома незначними за кількістю людей організаціями проголосили себе послідовними прихильниками президента України Леоніда Кравчука.

Народний Рух заявив про свою опозицію режиму. Був перереєстрований у січні 1992 року Мінюстом України в зв'язку з принциповими змінами Програми та Статуту.

Поряд з цими історичними кроками в центрі (Києві) доленосні події за участі НРУ відбувалися і в окремих областях. Так, у Донецькій області, у м. Макіївка 06.03.1993 комуністи влаштували відновлювальний з"їзд компартії України. Донецька Крайова організація НРУ організувала пікетування цього з"їзду.

В ніч з 15 на 16 січня 1994 року на секретаріат НРУ в Києві було здійснено збройний напад — двоє невідомих, пославшись на те, що їм необхідно терміново передати пакет документів для пана Бойчишина, зайшли до приймальні. Вдаривши пістолетом вахтера, вони проникли до приміщення. Михайло Бойчишин був Головою Секретаріату НРУ і на той час був організатором виборчої кампанії РУХу. Він вийшов із секретаріату НРУ за 3 години до того і не повернувся, таким чином безвісти зник в ніч з 15 на 16 січня 1994 року, а виборча кампанія опинилась під угрозою зриву.

Правоохоронні органи спочатку відмовились приймати заяву про зникнення Бойчишина, а потім проявили нечувану непрофесійність, адже під час розслідування цієї справи міліція навіть не опитала «рухівця» В'ячеслава Коваля, у якого Бойчишин ночував напередодні, але переслідували всіх підприємців, причетних до фінансування виборчої кампанії НРУ.

Криза самовизначення[ред.ред. код]

Проте наступний період в історії Руху був позначений кризою самовизначення. Деякі його лідери (зокрема, Іван Драч, Дмитро Павличко та Михайло Горинь) виступали за збереження Руху як об'єднання демократичних організацій та партій, першочерговим завданням якого було б створення тривкої політичної бази для розбудови нової Української держави. На їх думку, Рух повинен був перейти від політики опозиції діям уряду та президента до співробітництва з ними. Більше того, висувалася пропозиція про обрання на голову НРУ Л. М. Кравчука — тодішнього Президента України.

Інша група членів організації, очолена В'ячеславом Чорноволом, доводила, що оскільки нова держава, як і раніше, повністю контролюється старою комуністичною номенклатурою, справжні реформи будуть неможливі, поки вона не буде усунена від влади. Чорновіл та його прихильники закликали до перетворення Руху на опозиційну політичну партію. Ці розбіжності призвели до розчарування багатьох його членів і різкого скорочення чисельності організації.

На III Всеукраїнських зборах Народного Руху України (лютий-березень 1992 року), щоб уникнути розколу НРУ, обрано трьох співголів організації — Івана Драча, Михайла Гориня та В'ячеслава Чорновола. Вищим керівним органом Руху став обраний зборами Центральний провід.

Інший аспект кризи самовизначення — пошук головних акцентів у діяльності НРУ, їх корекція, яка б відповідала викликам часу. Так, у 1996 р. на нараді керівництва НРУ (В.Чорновіл, В.Черняк, член Великої Ради Руху В.Білецький від Донеччини) розглянута ініціатива від Донецька, що полягала у радикальному коригуванні програми і кадрової політики НРУ щодо керівного складу організації у бік економічно-соціальних програм, залучення чільних фахівців з різних галузей економіки, промисловості. Ця ініціатива, не була підтримана рухівським Центром, що зумовило подальший відхід націонал-демократів Руху від робітничих осередків промислового Сходу — і саме це стало, як показали майбутні події на Сході, вузловою точкою історії країни.[2]

Перетворення на партію[ред.ред. код]

На IV Всеукраїнських зборах НРУ (грудень 1992 року) Рух фактично перетворився на політичну партію. Збори абсолютною більшістю голосів проголосували за рух як «незалежну громадсько-політичну організацію». Єдиним головою НРУ було обрано Чорновола. Згодом з НРУ вийшла група членів, які заснували окрему організацію під назвою Всенародний Рух України (ВНРУ; голова — Лариса Скорик). У 1993 році V Збір НРУ проголосив Рух партією.

Розкол[ред.ред. код]

ІХ з'їзд відбувся у два етапи. Перший етап — 12-13 грудня 1998 року у Києві; підбито підсумки внутрішньопартійної дискусії, названо можливих кандидатів від Руху на президентських виборах: Геннадія Удовенка та В'ячеслава Чорновола (останній зняв свою кандидатуру з розгляду у січні 1999 року).

У січні 1999 року частина керівництва Руху на чолі з Юрієм Костенком, незгодна з рішеннями першого етапу дев'ятого з'їзду, пішла на розкол Руху, виступивши відкрито проти В'ячеслава Чорновола. 28 лютого вони організували нестатутне зібрання, оголошене ними «десятим з'їздом», і проголосили Юрія Костенка «головою НРУ». У ситуації гострої організаційної кризи за ініціативою 13 крайових організацій Руху 7 березня 1999 року у Києві відбувся другий етап дев'ятого з'їзду, який розглянув внутрішньопартійну ситуацію та визначив політику Руху на виборах 1999 року. З'їзд підтвердив повноваження В'ячеслава Чорновола як Голови Руху, обрав заступниками Голови В.Коваля, О.Бондаренко та Л.Танюка; внесено зміни до Статуту, обрано Політичну Раду Руху — В.Чорновіл, О.Бондаренко, В.Коваль, Л.Танюк, Р.Василишин, Л.Глухівський, Л.Григорович, Я.Кендзьор, Ю.Ключковський, С.Конєв, М.Косів, Б.Костинюк, М.Кульчинський, О.Чорноволенко, Р.Шмідт; Центральний Провід у складі 49 осіб. З'їзд схвалив підписання угоди про політичний блок Руху з партією «Реформи і порядок» (Віктор Пинзеник), визначив Геннадія Удовенка як кандидата від Руху на пост Президента України.

25 березня 1999 року в автомобільній катастрофі за нез'ясованих обставин загинув Голова НРУ В'ячеслав Чорновіл. Похорон В'ячеслава Чорновола 29 березня 1999 року у Києві зібрав понад 200 тис. людей з усіх областей України.

31 березня 1999 року Центральний Провід Руху обрав виконувачем обов'язків Голови НРУ (до наступного з'їзду) Геннадія Удовенка. У зв'язку з претензіями Юрія Костенка та його групи на представництво Руху ситуація у Русі стала предметом вивчення у Міністерстві юстиції України. 29 березня 1999 року Мін'юст погодив зміни до Статуту Руху, внесені другим етапом ІХ з'їзду Руху, чим визнав безпідставними домагання групи Юрія Костенка. Ця позиція була підтверджена рішеннями Київського обласного суду та Верховного Суду України у зв'язку із скаргами Юрія Костенка. Проведена перереєстрація членів Руху підтвердила підтримку абсолютною більшістю рішень другого етапу ІХ з'їзду (перереєстровано понад 80 % членів Руху).

Х з'їзд Руху відбувся 14 травня 1999 року у Києві і засвідчив завершення організаційної кризи. Головою Руху обраний Геннадій Удовенко, заступниками Голови — О.Бондаренко, Ю.Ключковський, В.Коваль, М.Косів, Л.Танюк; до складу Політради замість М.Кульчинського обрано голову Союзу Українок Атену Пашко. На з'їзді Г.Удовенко та В.Пинзеник підписали Угоду між НРУ та ПРП про політичний блок та спільного кандидата на президентських виборах. З'їзд офіційно висунув Г.Удовенка кандидатом у Президенти України. Рух має парламентську фракцію в Верховній Раді України.

5-6 травня 2001 року у Києві відбувся ХІ з'їзд НРУ, на якому Головою партії переобрано Геннадія Удовенка. Заступниками Голови Руху стали Лесь Танюк, В'ячеслав Коваль, Юрій Ключковський. У новому складі обрано Політичну Раду та Центральний Провід партії.

НРУ в 2001—2012[ред.ред. код]

ХІІ з'їзд Народного Руху України (Київ, 8 грудня 2001 року) прийняв Ухвали «Про утворення виборчого блоку Віктора Ющенка „Наша Україна“», «Про затвердження виборчого списку Народного Руху України у складі виборчого списку блоку Віктора Ющенка „Наша Україна“», «Про рекомендації Народного Руху України щодо кандидатів у народні депутати України від виборчого блоку Віктора Ющенка „Наша Україна“ в одномандатних виборчих округах».

3 травня 2003 року на ХІІІ з'їзді НРУ Головою партії було обрано Бориса Тарасюка. Заступниками Голови Руху стали Роман Зварич, Юрій Ключковський, Вячеслав Коваль, Василь Куйбіда, Лесь Танюк. У новому складі обрано Політичну Раду та Центральний Провід НРУ.

XIV з'їзд Народного Руху України, що відбувся у столиці 20 березня 2004 року, ознаменувався ухваленням рішення щодо утворення виборчого блоку для участі у виборах Президента країни та прийняттям змін та доповнень до Статуту НРУ.

19 лютого 2005 року — XV Всеукраїнські Збори Народного Руху. Присутні 484 делегатів з 490 обраних. З'їзд прийняв Ухвалу про участь Народного Руху України у виборчій кампанії 2006 року. З'їзд вирішив ініціювати створення виборчого блоку політичних партій, що підтримують Президента України Віктора Ющенка, і стати співзасновником цього блоку разом з партіями — учасниками Коаліції «Сила Народу», іншими політичними силами.

У 2006 році НРУ бере участь у парламентських виборах у складі виборчого блоку Віктора Ющенка «Наша Україна». До складу блоку також увійшли Народний Союз «Наша Україна», Українська республіканська партія «Собор», Християнсько-Демократичний Союз, Конгрес українських націоналістів, Партія промисловців та підприємців

У 2007 році на позачергових парламентських виборах бере участь у складі виборчого блоку Наша Україна — Народна Самооборона. До складу блоку також увійшли Народний Союз «Наша Україна», Європейська партія України, Християнсько-Демократичний Союз, Партія захисників Вітчизни, Політична партія «Народна Самооборона», Українська Народна Партія, Українська республіканська партія «Собор».

20-річчя створення НРУ. Урочисте засідання в Палаці «Україна»,, Київ, 2009. Виступає Іван Драч


У 2009 20-річчя створення НРУ було відзначено на державному рівні. Для організації низки заходів у Центрі і в областях були утворені організаційні комітети, в які входили активісти Народного Руху 90-х років та представники державних адміністрацій. Очолив загальнодержавний організаційний комітет І. Ф. Драч.Ряд засновників Народного Руху України та його багаторічних активістів були нагороджені державними нагородами, грамотами обласних держадміністрацій.[3] Зорганізовано урочисте засідання в Палаці «Україна», м. Київ. [4] Проведені конференції, видано ряд нових видань з історії НРУ, зокрема, перевидано стенограму І з'їзду НРУ, випущено фрачний варіант відзнаки до 20-ї річниці, Укрпошою - конверт і марка та проведене спецпогашення конверта спеціальним штемпелем.

Докладніше у статті Відзначення 20-річчя від утворення Народного Руху України

14 травня 2011 року — На XX Всеукраїнських Зборах (З'їзду) Народного Руху України головою Народного Руху України знову обрано Тарасюка Бориса Івановича. В підсумку обговорення пропозиції Голови НРУ, узгодженої з головами обласних (крайових) організацій НРУ, ХХ Всеукраїнські Збори (З'їзд) Народного Руху України заступниками Голови Народного Руху України обрано Куйбіду Василя, Коваля В'ячеслава, Крулька Івана та Сушка Романа.

Також було ухвалено низку заяв та звернень: Заяву про політичну ситуацію в Україні після президентських виборів; Звернення до Президента України Віктора Ющенка, Звернення до політичних партій і громадських організацій

2 березня 2012 року партія «Батьківщина» та Народний Рух України підписали угоду про співпрацю на наступних парламентських виборах, згідно з якою вони складуть спільний список по мажоритарних та партійних округах на базі Батьківщини.[5]

Об'єднання НРУ і УНП[ред.ред. код]

19 травня 2013  року відбулися   позачергові ХХІІ  Всеукраїнські збори Народного Руху України, які прийняли рішення про відновлення єдності Руху шляхом об'єднання Народного Руху України та Української Народної Партії в єдину партію на основі Статуту Народного Руху України. Збори обрали головою НРУ Куйбіду Василя Степановича. Заступниками Голови Народного Руху України стали Іван Заяць, В'ячеслав Коваль, Віктор Лабазов, Світлана Ніколіна та Володимир Шовкошитний. Делегати затвердили новий склад політради, Центрального проводу, Центральної контрольно-ревізійної комісії НРУ, яку очолив Богдан Костинюк. Збори також ухвалили заяви про відновлення національної держави, про об'єднання національно-патріотичних сил.

Після об'єднання[ред.ред. код]

30 листопада 2013 року Народний Рух України у своїй заяві розцінив зрив підписання Угоди про асоціацію з ЕС у Вільнюсі та кривавий розгін Євромайдану як антиконституційні дії окупаційної влади і закликав український народ згуртуватися на захист європейського вибору, державного суверенітету, демократії і відповісти загальноукраїнським політичним страйком.

Рухівці брали активну участь у протестах, які з кінця 2013 року відбувалися у формі мітингів, демонстрацій, студентських страйків та силова протидія протестам з боку влади призвели до відкритого силового протистояння, яке в подальшому переросло у Революцію Гідності. Активісти РУХу одні з перших почали виставляти намети на Майдані на початку Революції Гідності. У так званій «рухівській юрті» (намет у формі юрти) проходили наради і засідання Політради НРУ. Там було відновлено «Варту Руху». Щодня в осідку Руху на вулиці Гончара, 33 проживало до 1500 людей. З перших днів війни рухівці беруть активну у ній участь. При батальйоні «Київська Русь» створено підрозділ «Варти Руху».

29 березня 2014  року відбулися позачергові ХХІІІ  Всеукраїнські збори Народного Руху України, які висунули кандидатом на пост Президента України на позачергових виборах Президента України 25 травня 2014 року голову НРУ Куйбіду Василя Степановича.

25 травня 2014 року відбулися позачергові вибори Президента України, у яких вперше після 1999 року взяв участь Народний Руху України..

6 вересня 2014 року відбувся другий етап позачергових ХХІІІ Всеукраїнських зборів Народного Руху України України, які ухвалили взяти участь у позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року. Делегати висунули кандидатів у народні депутати України від Народного Руху України в одномандатних виборчих округах, затвердили оновлений склад Політичної ради НРУ та Центрального проводу, внесли зміни до Статуту Народного Руху України, схвалили Програму і Цінності Руху.

8 вересня 2014 виповнилася 25-та річниця утворення Народного Руху України[6].

16 травня 2015 року в Українському домі в Києві відбулися XXIV Всеукраїнські Збори (З'їзд) Народного Руху України, у яких взяли участь біля 700 делегатів партії з усіх областей України. На з'їзді було обговорено Концепцію національних інтересів України, ухвалено рішення про підготовку до участі у виборах до представницьких органів влади. Також під час з'їзду розглянуто низку заяв, які стосуються політичної ситуації в Україні, процесу реформування держави та люстрації. Окрім того, було прийнято звернення до низки українських державних структур та міжнародних організацій щодо агресії Росії на сході України та анексії Криму.

Головою Народного Руху України переобрано на другий термін Василя Куйбіду.

У грудні 2015 року до Народного Руху України приєдналася Всеукраїнська координаційна рада майдану для досягнення єдиної мети — формування впливової політичної сили, яка здатна проводити реформи та розбудовувати Україну. «Сьогодні в політиці домінують політичні сили приватно-олігархічного характеру, які не вирішують публічні проблеми системно і в інтересах української нації, не проводять конче необхідні Україні реформи, а, якщо і проводять, то так, щоб нічого кардинально не змінилося. Тому українці, як засвідчують соціологічні дослідження, у пошуках державницької сили народного характеру, яка мала б прийти до влади. Такою силою є Народний Рух України, об'єднавшись довкола якого українці 25 років тому відновили свою державність», — заявив під час брифінгу з народними депутатами В. Куйбіда.

Виноски[ред.ред. код]

  1. Офіційний сайт партії НРУ (загальна інформація)
  2. [Схід України в інтеґративних процесах сучасного державотворення. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2005. — 28 С. http://www.experts.in.ua/baza/doc/download/ukraine_integration.pdf]
  3. Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня... | від 18.11.2009 № 939/2009. zakon1.rada.gov.ua. Процитовано 2016-09-15. 
  4. http://www.president.gov.ua/documents/9188.html?PrintVersion http://www.google.com.ua/ig?hl=uk Розпорядження Президента України № 56/2009-рп Про Організаційний комітет з підготовки та відзначення у 2009 році 20-ї річниці створення Народного Руху України за перебудову
  5. Рух Тарасюка сів на шию «Батьківщині»
  6. Рух нікуди? // Петро АнтоненкО. Слово Просвіти, Ч. 34 (774), 28 серпня — 3 вересня 2014 року

Див. також[ред.ред. код]

З'їзди Народного Руху України[ред.ред. код]

Крайові організації Народного Руху України[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Три дні вересня (Матеріали установчого з'їзду Народного Руху України за перебудову). К.:Редакція «Україна. культура. Наука». 2000. 496 с.
  • Марискевич Т. Народний Рух України // Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001. — С. 498.
  • Білецький В. С. Історія Донецької крайової організації Народного Руху України (1989—1991 рр.). Донецьк: Український культурологічний центр, Донецьке відділення НТШ, 2009. — 172 с.
  • Ковтун Володимир. Історія Народного Руху України. — К., 1995. — 382 с.
  • Боротьба за незалежність України у 1989—1992 рр.: Чернігівська крайова організація НРУ.//Упор. С. В. Бутко, С. В. Соломаха//Чернігів: Чернігівські обереги, 2009. — 432 С.
  • Три дні вересня вісімдесят дев'ятого. Матеріали Установчого з'ъзду Народного руху України за пребудову./ Упорядник Є. Жеребецький. Вид. 2-ге. К.: Вид-во «Укр. енциклопедія» імені М. П. Бажана. 2009.- 496 с.: іл.

Посилання[ред.ред. код]