Станіславський феномен
 | Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. (вересень 2011) |
Станісла́вський фено́мен (іноді — Станіславівський феномен, Івано-Франківський феномен) — феномен наявності у місті Івано-Франківську (до 1939 р. — Станиславів (Станіславів), у 1939–1962 рр. — Станіслав) групи письменників та художників, у творчості яких найрафінованіше були інстальовані цінності знакового списку українського постмодерного дискурсу.
Творча та організаційна діяльність цієї групи уможливила низку синтетичних проектів, які відкрили і довели до певної повноти ознак постмодерний дискурс в українській сучасній літературі. Серед цих проектів стрижневу позицію займали і займають концептуальні часописи «Четвер», «Плерома», редакційні проекти Юрія Андруховича під егідою часопису «Перевал». У ширшому культурологічному аспекті Станіславський феномен коректно розглядати як виникнення «специфічної соціокультурної ситуації» (Іздрик), географічно локалізованої у Івано-Франківську, що розгорталась і знаково, проектно та організаційно кристалізувалась 1989–1996 рр.
Історичним тлом для Станіславського феномену став розпад СРСР та ситуація культурної «відкритості», котра обумовлювала зміну естетичних стандартів і мистецьких координат, необхідність неорганічного стрибкоподібного переходу від літератури, де домінував ТР-дискурс, до світового літературного метаґештальту постмодерного дискурсу. Така ситуація породила специфіку трансформаційного процесу, що полягала у постмодерному запозиченні прийнятних елементів метаґештальту та, певною мірою, «мічурінський» спосіб їх щеплення до неприйнятних українських реалій. Разом з тим, зіткнення метаґештальту з органікою ізольованої «залізною завісою» культурної марґіналії породило специфічні явища-гібриди, зокрема Станіславський феномен. Сам термін «станіславський феномен» був уперше сформульований Володимиром Єшкілєвим під час мистецької дискурсії на гепенінзі «Рубероїд» 13 червня 1992 року (організатори — художники Анатолій Звіжинський, Юрій Іздрик, Ростислав Котерлін, Володимир Мулик, Ярослав Яновський, Мирослав Яремак).
Не буде коректним долучати до Станіславського феномену всіх літераторів, які мешкають в Івано-Франківську. Станіславський феномен обіймає своєю плеромічністю список письменників та креаторів візуального терену, які волять себе у текстах через ситуацію постмодернізму: Юрій Андрухович, Володимир Єшкілєв, Юрій Іздрик, Тарас Прохасько, Галина Петросаняк, Марія Микицей, Ярослав Довган, Олег Гуцуляк та інші. Дискусійним є твердження, що на базі Станіславського феномену склалась «станіславська знаково-ігрова школа письменства», яку іноді ще визначають як «станіславсько-львівську школу».
_02_(cropped).jpg)
