Станіславський феномен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Станісла́вський фено́мен (іноді — Станіславівський феномен, Івано-Франківський феномен) — феномен наявності у місті Івано-Франківську (до 1939 р. — Станиславів (Станіславів), у 19391962 рр. — Станіслав) групи письменників та художників, у творчості яких найрафінованіше були інстальовані цінності знакового списку українського постмодерного дискурсу.

Творча та організаційна діяльність цієї групи уможливила низку синтетичних проектів, які відкрили і довели до певної повноти ознак постмодерний дискурс в українській сучасній літературі. Серед цих проектів стрижневу позицію займали і займають концептуальні часописи «Четвер», «Плерома», редакційні проекти Юрія Андруховича під егідою часопису «Перевал». У ширшому культурологічному аспекті Станіславський феномен коректно розглядати як виникнення «специфічної соціокультурної ситуації» (Іздрик), географічно локалізованої у Івано-Франківську, що розгорталась і знаково, проектно та організаційно кристалізувалась 19891996 рр.

Історичним тлом для Станіславського феномену став розпад СРСР та ситуація культурної «відкритості», котра обумовлювала зміну естетичних стандартів і мистецьких координат, необхідність неорганічного стрибкоподібного переходу від літератури, де домінував ТР-дискурс, до світового літературного метаґештальту постмодерного дискурсу. Така ситуація породила специфіку трансформаційного процесу, що полягала у постмодерному запозиченні прийнятних елементів метаґештальту та, певною мірою, «мічурінський» спосіб їх щеплення до неприйнятних українських реалій. Разом з тим, зіткнення метаґештальту з органікою ізольованої «залізною завісою» культурної марґіналії породило специфічні явища-гібриди, зокрема Станіславський феномен. Сам термін «станіславський феномен» був уперше сформульований Володимиром Єшкілєвим під час мистецької дискурсії на гепенінзі «Рубероїд» 13 червня 1992 року (організатори — художники Анатолій Звіжинський, Юрій Іздрик, Ростислав Котерлін, Володимир Мулик, Ярослав Яновський, Мирослав Яремак).

Не буде коректним долучати до Станіславського феномену всіх літераторів, які мешкають в Івано-Франківську. Станіславський феномен обіймає своєю плеромічністю список письменників та креаторів візуального терену, які волять себе у текстах через ситуацію постмодернізму: Юрій Андрухович, Володимир Єшкілєв, Юрій Іздрик, Тарас Прохасько, Галина Петросаняк, Марія Микицей, Ярослав Довган, Олег Гуцуляк та інші. Дискусійним є твердження, що на базі Станіславського феномену склалась «станіславська знаково-ігрова школа письменства», яку іноді ще визначають як «станіславсько-львівську школу».

Представники Станіславського феномену[ред.ред. код]

Джерела інформації[ред.ред. код]