Прохасько Тарас Богданович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тарас Прохасько
Тарас Прохасько (2016) 02 (cropped).jpg
Тарас Прохасько, серпень 2016 року
Народився 16 травня 1968(1968-05-16) (50 років)
Івано-Франківськ, Українська РСР, СРСР СРСР
Громадянство Україна Україна
Діяльність журналіст, автор, письменник
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Володіє мовами українська
Жанр роман
Премії

Премія імені Джозефа Конрада (2007)

Премія видавництва «Смолоскип» (1997)

Тара́с Богда́нович Проха́сько (нар. 16 травня 1968, Івано-Франківськ) — сучасний український письменник, журналіст, один із представників станіславського феномену. Брат перекладача Юрія Прохаська, племінник Ірини ВІльде[1].

Родина[ред. | ред. код]

Мати Прохаська — троюрідна племінниця письменниці Ірини Вільде, яка підтримувала тісні зв'язки з їх родиною та часто приїжджала до них зі Львова[2].

Дід Прохаська по лінії матері під час Першої світової війни служив в австро-угорській дивізії, що стояла на фронті навпроти частини, яку описав Ернест Гемінґвей в автобіографічному романі «Прощавай, зброє!»[3].

Священик Олекса Пристай, який написав книгу «Із Трускавця у світ хмародерів», фрагменти з якої були опубліковані 1936 року львівською газетою «Діло», був прадідом Прохаська[4].

Батька Тараса Прохаська у віці 10 років депортували разом з матір'ю, бабусею Прохаська, з Моршина до спецпоселення у Читі, звідки він повернувся в Україну у 1956 році, коли йому виповнилося 16[5].

Життєпис[ред. | ред. код]

В школі Прохасько добре знав біологію, брав участь у Всеукраїнській олімпіаді з української мови, але не міг уявити себе радянським філологом або журналістом, тому вступив до біологічного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка (1992)[6]. За фахом ботанік. Після завершення університету йому пропонували працювати на розташованому в горах біостаціонарі, але Прохасько відмовився через родинні обставини[7]. Учасник студентського руху 1989—1991 років, зокрема брав участь у «революції на граніті» у Києві у 1990 році, під час якої не тільки встиг полюбити Київ, але і, за власним зізнанням, зрозумів рядки Василя Стуса «уже Софія відструменіла, відмерехтіла бузковим гроном» — бо саме такою видалася йому Софія з Майдану Незалежності.[8]

Після завершення університету спочатку працював в Івано-Франківському інституті карпатського лісівництва, згодом — учителював у рідному місті, у 1992—1993 роках був барменом[9], потім сторожем, ведучим на радіо FM «Вежа», працював у художній галереї, в газеті, на телестудії. У 1992—1994 роках був «мандрівним» співредактором журналу «Четвер», бо в той час постійно їздив до Львова, де навчався в університеті.

Лауреат видавництва «Смолоскип» (1997).

У 1993 році Тарас Прохасько разом з Андрієм Федотовим та Адамом Зевелом знявся у короткометражному фільмі «Квіти святого Франциска»[10], а у 1996 році у селі Делятин Івано-Франківської області відбувся перший в Україні міжнародний фестиваль відео-арту, гран-прі на якому отримав двохвилинний фільм «Втеча в Єгипет» (1994), де знявся Тарас Прохасько, його сини та Леся Савчук[11][12].

У 1998 році почав працювати журналістом у львівській газеті «Експрес», згодом писав авторські колонки до «Експресу» та «Поступу»[7][13]. Деякий час писав до інтернет-газети «Телекритика», а потім, коли друзі Прохаська створили «газету його мрій», почав писати статті та вести авторську колонку в Івано-Франківській обласній тижневій газеті «Галицький кореспондент»[7].

У 2004 році кілька місяців прожив у Кракові, отримавши літературну стипендію польської культурної фундації «Stowarzyszenie Willa Decjusza — Homines Urbani»[14][15].

Коли Анджей Стасюк писав свою книгу «Дорогою на Бабадаґ», він заїжджав до Делятина, де у Прохаська є дім, звідки вони разом вирушили на Чорногору. Рік по тому вони вирушили в Ґорґани та Заліщики, а згодом редакція «Галицького кореспонденту» запросила Стасюка на тижневу подорож у гори — до Білого Черемошу, Перкалаби та Яловичорських гір[7].

У квітні 2010 року Прохасько вперше відвідав США[16], де в нього відбулися творчі вечори у Нью-Йорку та Вашингтоні[17].

Серед фільмів, що справили на нього сильне враження, Прохасько називає «Ромовий бульвар» (1972) з Бріжіт Бардо та Ліно Вентурою, фільми з акторкою Жульєт Бінош, деякі фільми Віма Вендерса, «Пролітаючи над гніздом зозулі» Мілоша Формана, «Леон-кілер», «Сто днів після дитинства» (1975), «Асса» (1987) та «Ніжний вік» (2000) Сергія Соловйова, «Повернення» (2003) Андрія Звягінцева[7] Його втіленням про «файне кіно» є «Кримінальне чтиво» Квентіна Тарантіно[18].

Працює в «Галицькому кореспонденті».

Одружений, має двох синів, один навчається на історика в Українському католицькому університеті, а другий — на архітектора та будівельника у Львівській політехніці[19].

Член Асоціації українських письменників. Серед найсимпатичніших йому людей називає Франциска Асизького та Кейт Мосс[3].

Творчість[ред. | ред. код]

За словами Прохаська, він вирішив стати письменником, коли йому виповнилося 12 років[20]. У школі не читав радянських українських письменників, а тільки після армії прочитав вірші Василя Стуса та почав писати і сам. Першим його твором було "Mein Kampf: улюблені частини". Оскільки біологічний факультет, на якому він навчався, був немистецьким середовищем, Прохасько деякий час вважав, що сучасної української літератури як такої не існує. Перші її твори він прочитав лише 1990 року, коли познайомився з Юрком Іздриком, який розвісив в Івано-Франківську оголошення про створення літературно-мистецького часопису «Четвер»[20]. Перші твори Прохаська Іздрик не прийняв, а згодом Прохасько написав своє перше оповідання «Спалене літо», яке було опубліковане у часописі.

Серед письменників, близьких йому «за певним типом світосприйняття», Прохасько називає Богуміла Грабала[20], Хорхе Луїса Борхеса, Бруно Шульца, Василя Стефаника, Данило Кіша, Габріеля Гарсіа Маркеса, Мілана Кундеру, Оноре де Бальзака,[19] Антона Павловича Чехова, Сергія Довлатова, Лева Рубінштейна,[9] а серед найулюбленіших творів — щоденник Анджея Бобковського «Війна і спокій» (1940—1944) та «Шерлок Холмс»[7].

Часом видається, що Тарас Прохасько — наскрізь рослинний чоловік і це не лише сильно відчувається у його писаннях, а й помітно виокремлює його з-поміж інших українських прозаїків. Не дивно, що він постійно намагається зафіксувати мінливість незмінності й відтворити втурнішню спорідненість людської душі з рослинним світом. У багатьох творах Тараса присутній біографізм, але це не спрощує його прозу, а навпаки — робить її дуже відвертою й наближає до інтимної сповіді.

Серія внутрішньо-інтимних переживань «FM „Галичина“» та «Порт Франківськ» мають, дещо, притчевий характер. Написані у формі щоденника, ці роздуми на різноманітні теми, свого часу опубліковані в тижневику «Галицький кореспондент» та озвучені в ефірі радіо FM «Вежа».

Прохасько бере участь у різних мистецьких перформансах. У 2009 року він, разом із іншими письменниками (Юрієм Андруховичем, Юрком Іздриком, Володимиром Єшкілєвим, Софією Андрухович) взяв участь у проекті «БОМЖ» («Без Ознак Мистецького Життя») Ростислава Шпука, пізніше презентованому на польському "Міжнародному фестивалі бездомного мистецтва[21].

У серпні 2010 року Прохасько в рамках музично-літературного діалогу, що відбувся під час фестивалю «Порто-Франко», читав уривок з роману Станіслава Вінценза «На високій полонині» на руїнах Пнівського замку. Під час читання французький віолончеліст Домінік де Вієнкур виконав сюїту Баха[22].

2011 року книгу Тараса Прохаська «БотакЄ» було визнано Книгою року[23].

2013 року премією «Книга року BBC» було відзначено дитячу книжку Тараса Прохаська «Хто зробить сніг», створену разом з Мар'яною Прохасько[24].

Нагороди[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

Книги:

  • Інші дні Анни: проза / Тарас Прохасько; передмова Ю.Іздрика. — К.: Смолоскип, 1998. — 109 с. — ISBN 966-7332-03-0*9.
  • FM Галичина / Тарас Прохасько. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2001; 2004. — 56 с. — ISBN 978-966-668-251-5.
  • НепрОсті / Тарас Прохасько. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2002. — 137 с. — ISBN 9666680238.
  • Лексикон таємних знань / Тарас Прохасько. — Львів: Кальварія, 2003. — 147 с. — ISBN 9666630796.
  • З цього можна зробити кілька оповідань / Тарас Прохасько. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2005. — 128 с. — (Агресивна бібліофілія). — ISBN 966-668-093-9 (N3).
  • Порт Франківськ: вибр. фейлетони / Тарас Прохасько. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2006. — 48 с. — ISBN 966-668-130-7.
  • «Ukraina» (Krakow: Nemrod, 2006), спільно із Сергієм Жаданом.
  • «Galizien-Bukowina-Express» (Wien: Turia+Kant, 2007), спільно з Юрком Прохаськом і Маґдалєною Блащук.
  • БотакЄ / Тарас Прохасько. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2010. — 432 с. — ISBN 978-966-668-251-5.
  • Прохасько Т., Прохасько М. Хто зробить сніг. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2013. — 72 с., іл. — (Серія «Казки для малят»). — ISBN 978-617-679-027-3 (відзначена премією «Книга року ВВС» за 2013 рік[25]).
  • Прохасько Т. Одної і тої самої. — Чернівці: Книги — XXI, Meridian Czernowitz, 2013. — 240 с.
  • Прохасько Т. Ознаки зрілості. — Львів: Тріада плюс, 2014. — 120 с.
  • Прохасько Т., Прохасько М. Куди зникло море. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2014. — 88 с., іл. — (Серія «Казки для малят»). — ISBN 978-617-679-091-4 (у 2014 році увійшла до 20 найкращих книг премії «Найкраща книга Форуму видавців»).
  • Прохасько Т., Прохасько М. Як зрозуміти козу. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2015. — 80 с., іл. — (Серія «Казки для малят»). — ISBN 978-617-679-165-2.
  • Прохасько Т., Прохасько М. Життя і сніг : [книжка-картинка]. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2017. — 48 с., іл. — ISBN 978-617-679-353-3.

Серія «Інший формат»:

Переклади зроблені Тарасом Прохаськом:

  • Чеслав Хованець, Вірмени у Станиславові в XVII—XVIII століттях. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2008.
  • Каміль Баранський, Станиславів до і після 1919 року. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2009.
  • Венедикт Площанський, Галицько-руське місто Станиславів з достовірних джерел. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2009.
  • Леон Штрайт, Станиславівські синагоги. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2010.
  • Станіслав Вінценз, На високій полонині. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2011.
  • Анджей Стасюк, Галицькі оповідання, Львів: Видавництво Старого Лева, 2014.
  • Анджей Стасюк, Схід. Львів: Видавництво Старого Лева, 2014.

Інші публікації: До книги «Інші дні Анни» ввійшли повісті:

  • «Essai de deconstruction (Спроба деконструкції)»
  • «Довкола озера»
  • «Некрополь» та «Від чуття при сутності»

Видання, в яких опубліковані повісті Тараса Прохаська:

  • «Четвер» (відповідно: 1993. — Ч. 4 та 1996. — Ч. 7 — так званому «Псевдо-Перевалі», себто проект-імітації під назвою «Перевал». — 1995.— Ч. 1) — «Некрополь» та «Essai de deconstruction (Спроба деконструкції)»
  • «Сучасність» (відповідно: 1994. — Ч. 12 та 1996. — Ч. 10) — «Довкола озера» та «Від чуття при сутності»
  • Часопис «Критика» та Альманах «Кінець кінцем» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000. — Ч. 2) — "Радіоновели з циклу "РМ «Галичина» (2001. — Ч. 6)

Твори, що ввійшли в антології:

Журнальні публікації:

  • «Четвер» (1992. — Ч. 1 (3))
  • «Кур'єр Кривбасу» (1999. — Ч. 119—121)
  • «Кінець кінцем» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1999. — Ч. 1)
  • Оповідання «Ботакє» — у «Кур'єрі Кривбасу» (1999. — Ч. 119—121) та альманасі «Кінець кінцем» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1999. — Ч. 1).

Переклади іноземними мовами:

  • «Inne dni Anny» (Wołowiec: Wydawnictwo Czarne, 2001)
  • «Niezwykli» (Wołowiec: Wydawnictwo Czarne, 2005)
  • «Z tego można zrobić kilka opowieści» (Wołowiec: Wydawnictwo Czarne, 2005)
  • «Spalone lato» (Kraków: Nemrod, 2007)
  • «Daraus lassen sich ein paar Geschichten machen» (Suhrkamp, 2009)
  • «НепрОстые» (Москва: AdMarginem, 2009)
  • «The UnSimple», електронна публікація (Amazon)
  • Польською — "Inne dni Anny (Wołowiec: Wydawnictwo Czarne, 2001) (переклади Лідії Стефанівської та Ренати Руснак)
  • Англійською — повість «Некрополь» опублікована в антології «Two Lands, New Visions» (1998)
  • Російською — повісті «Вокруг озера» і «Чувство присутствия» в антології «Галицкий Стоунхендж» (М., «ЭРА», 2003).

Рецензії на прозу:

  • Костюк В. Ландшафти письма (Тарас Прохасько. Інші дні Анни. — К.: Смолоскип, 1998) // Критика. — 1998. — Ч.9;
  • Стефанівська Л. Довге підводне плавання (Тарас Прохасько. Інші дні Анни. — К.: Смолоскип, 1998) // Критика. — 2000. — Ч.12;
  • Гаврилів Т. Топографія сучасної української прози // Гаврилів Т. Знаки часу: Спроба прочитання. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2001. — С.175-184;
  • Антипович Т. Територія спокійного мислення (Тарас Прохасько. "FМ «Галичина». — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2001) // Книжник review. — 2001. — Ч.21;
  • Трінчій В. Антигравітація (Тарас Прохасько. "FМ «Галичина». — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2001) // Критика. — 2002. — Ч. 1-2;
  • Чекай О. Життєстійкі ефемериди (Тарас Прохасько. "FМ «Галичина». — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2001) // Книжник review. — 2002. — Ч.4 та ін.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Прохасько Т. Одної і тої самої. Meridian Czernowitz 2013. — С. 123.
  2. Прохасько Тарас. Українська література є поки що на рівні літератури внутрішнього вжитку // IA ЗІК. — 2007. — 27 червня. Процитовано 01-04-2012.(укр.)
  3. а б Підгора-Гвяздовський Ярослав. Простий // Журнал «ШО». — 2008. — 1 травня. Процитовано 01-04-2012.(укр.)
  4. Прохасько Тарас. Із Трускавця у світ хмародерів // Тиждень. — 2007. — 21 грудня. Процитовано 06-04-2012.(укр.)
  5. Прохасько Тарас. Літо // Forpost. Авторська колонка.. — 2008. — 23 червня. Процитовано 06-04-2012.(укр.)
  6. Прохасько Тарас. Я не міг собі уявити, що буду радянським письменником... // ifPortal. — 2006. — 2 березня. Процитовано 01-04-2012.(укр.)
  7. а б в г д е Прохасько Тарас. ...доплисти, доїхати, знайти, відкрити, попробувати, опанувати // AZH. — 2008. — 3 вересня. Процитовано 30-03-2012.(укр.)
  8. Коцарев Олег. Тарас Прохасько: Сучасна Україна – продовження УРСР // Уніан. Культура. — 2011. — 2 листопада. Процитовано 01-04-2012.(укр.)
  9. а б Прохасько Тарас. «Невпевнені народи знають багато мов» // Українська правда. Життя. — 2008. — 28 жовтня. Процитовано 30-03-2012.(укр.)
  10. Фільм «Квіти святого Франциска» (1993), Реж. Мох, продюсер — Георгій Гонгадзе. Процитовано 06-04-2012. (укр.)
  11. Прохасько Тарас. Колись ми теж фестивалили // Forpost. Авторська колонка. — 2008. — 7 серпня. Процитовано 06-04-2012.(укр.)
  12. Фільм «Втеча в Єгипет» (1994), Реж. Мох. Процитовано 06-04-2012. (укр.)
  13. Статті Тараса Прохаська на шпальтах газети «Галицький кореспондент». Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 30-03-2012. (укр.)
  14. Stypendyści Homines Urbani 2004. Процитовано 30-03-2012. (пол.)
  15. Керик Оксана. Тарас Прохасько — філософ-рослина? // Art-Vertep. — 2005. — 11 січня. Процитовано 30-03-2012.(укр.)
  16. Прохасько Тарас. Америка існує! // Галицький кореспондент. — 2010. — 19 серпня. Процитовано 03-04-2012.(укр.)
  17. Taras Prokhasko. FM Galicia (Wilson Center). Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 06-04-2012. (укр.)
  18. Славінська Ірина. Тарас Прохасько: Українська ідея пов’язана з лагідним сидінням // Українська правда. Життя. — 2011. — 10 січня. Процитовано 01-04-2012.(укр.)
  19. а б Чат з гостем «Фіртки» Тарасом Прохаськом // Агенція новин Фіrtka.if.ua. — 2011. — 8 червня. Процитовано 31-03-2012.(укр.)
  20. а б в Прохасько Тарас. «Я не вважаю себе професійним письменником» // Дзеркало Тижня. — 2005. — Вип. 43 (5 листопада). Процитовано 30-03-2012.(укр.)
  21. У Польщі презентуватимуть львівський проект «БОМЖ» // Zaxid.net. — 2009. — 14 жовтня. Процитовано 01-04-2012.(укр.)
  22. Тарас Прохасько читав польську прозу на руїнах замку // Газета по-українськи, №1083. — 2010. — 31 серпня. Процитовано 01-04-2012.(укр.)
  23. Книга року - “БотакЄ” // Галицький кореспондент. — 2011. — 24 грудня. Процитовано 03-04-2012.(укр.)
  24. Названо переможців цьогорічної «Книги року ВВС»
  25. «Українська правда»: Названо переможців цьогорічної «Книги року ВВС»

Посилання[ред. | ред. код]

Тексти Тараса Прохаська[ред. | ред. код]