Старостинецька Василина Трифонівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Василина.
У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Старостинецька.
Василина Старостинецька
Ім'я при народженні Василина Трифонівна Старостинецька
Народилася 1 лютого (21 січня) 1888(1888-01-21)
Старостинці (нині — Погребищенський район Вінницької області)
Померла 1972(1972)
Горький
Громадянство Російська імперія
 УРСР
Національність українка
Діяльність співачка (сопрано), драматична актриса
Відома завдяки за виступами в Театрі Садовського, Полтавському оперному театрі
Alma mater Школа ім. М. Лисенка
У шлюбі з Єрофєєв Олександр Гаврилович — фундатор Полтавської опери

Василина Трифонівна Старостинецька (нар. 1 лютого (21 січня) 1888(18880121), Старостинці — пом. 1972, Горький) — українська оперна співачка (лірико-драматичне сопрано) і драматична актриса. Відома за виступами в Театрі Миколи Садовського, Полтавському оперному театрі. Випускниця Музично-драматичної школи М. Лисенка.

Життєпис[ред. | ред. код]

Василина Старостинецька народилася 1 лютого (21 січня за новим стилем) 1888 року в селі Старостинці (нині Погребищенського району Вінницької області).

Вокальну освіту здобула у Києві (1910–1914) в Музично-драматичній школі Миколи Лисенка. Учениця Олени Муравйової.

З осені 1915 до осені 1918 — солістка Театру Миколи Садовського в Києві. Співала всі провідні партії в операх і оперетах: Оксану і Солоху («Різдвяна ніч»), Наталку Полтавку, Галю і Панночку («Утоплена» М. Лисенка), Катерину («Катерина» М. Аркаса), Гальку («Галька» С. Монюшка), Оксану («Запрожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Панночку («Вій» за Гоголем).[1]

У 1919–1922 — солістка Полтавського оперного театру. Була серед найближчих соратників свого чоловіка — фундатора Полтавської опери О. Єрофєєва, разом з яким група ентузіастів у 1919 році створила Полтавський оперний театр.[2]

Із спогадів про неї режисера Олександра Здиховського: «Васса, звісно, не вражала своїм сценічним талантом, але голосом вона покривала всіх. У неї була також приємна зовнішність: висока, струнка, велична, з чудовими оксамитовими великими чорними очима, крупними рисами обличчя. Старостинецька була дуже красивою Шарлоттою у „Вертері“ у третьому акті, особливо у малиновій сукні з фіжмами і в пудреній перуці. Серед її партнерів був молодий Іван Козловський. У ансамблях вона покривала своїм голосом усіх партнерів. Дуже виразною була в Гальці, Татьяні і Наташі („Русалка“ О. Даргомижського). Вважалася фундатором Полтавської опери.»[3]

1925–1928 — солістка Державного робітничого оперного театру (ДРОТ) на Донбасі.

1928–1929 — солістка Вінницької опери.

1929–1932 — солістка Лівобережного пересувного театру опери та балету.

1932–1938 — солістка Донецької (Луганськ) опери.

1938–1940 — працює в Горьковському театрі опери і балету[ru].

«Володіла рідкісним щодо сили й краси тембру голосом широкого діапазону, рівним у всіх регістрах. Відзначалася артистизмом. У концертах виконувала твори М. Лисенка, Я. Степового, К. Стеценка, П. Чайковського, С. Рахманінова, українські народні пісні.»[4]

Багато років Василина Трифонівна прожила в м. Горький разом з своїм чоловіком О. Г. Єрофєєвим, який працював головним дирегентом Горьковської опери. Всі ці роки вони підтримували дружні стосунки із знаменитим співаком І. С. Козловським, про що Іван Семенович згадував у своїх статтях.[5]. Г. С. Кузнєцова в 1964 році писала: «Козловский и по сей день с большой благодарностью вспоминает А. Г. Ерофеева, этого замечательного человека, которому недавно исполнилось девяносто лет. Часто из Горького на квартиру народного артиста звонят Александр Гаврилович Ерофеев и его супруга, Василиса Трифоновна».[6]

Василина Трифонівна померла в Горькому у 1972 році.

Ролі[ред. | ред. код]

  • Наталка («Наталка Полтавка» М. Лисенка)
  • Ганна («Утоплена» М. Лисенка)
  • Панночка («Ноктюрн» М. Лисенка)
  • Марія («Мазепа» П. Чайковського)
  • Ліза («Пікова дама» П. Чайковського)
  • Наташа («Русалка» О. Даргомижського)
  • Рахіль («Жидівка» Ф. Галеві),
  • Галька («Галька» С. Монюшка)
  • Аїда («Аїда» Дж. Верді)
  • Флорія Тоска («Тоска» Дж. Пуччіні)
  • Оксана, Солоха («Різдвяна ніч» М. Лисенка)
  • Катерина («Катерина» М. Аркаса)
  • Оксана («Запрожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського)
  • Панночка («Вій» М. Гоголя)
  • Шарлотта («Вертер» Ж. Массне)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Василько В. Микола Садовський та його театр. К.: 1962. — с. 189
  2. ↑ Алла Литвиненко. Олександр Єрофєєв і Полтавський оперний театр. С.367
  3. ↑ Олександр Здиховський. Василина Старостинецька в Донбасі // Українські співаки у спогадах сучасників / Автор-упорядник Іван Лисенко. — К.: Рада, 2003. — с. 363
  4. ↑ Василина Старостинецька (1888–1972) // Українські співаки у спогадах сучасників — К.: Рада, 2003. — с. 362
  5. ↑ И. Козловский. Музыка — радость и боль моя: статьи, интервью, воспоминания. — Олма-Пресс, 2003(рос.)
  6. ↑ А. С. Кузнецова. Народный артист: страницы жизни и творчества И. С. Козловского. — 1964 . — с. 37(рос.)

Література[ред. | ред. код]

  • Історія вокального мистецтва / О. Д. Шуляр : [монографія] : Ч.ІІ. – Івано-Франківськ, «Плай» 2012. – С.183

Посилання[ред. | ред. код]

  • Тухнер С. Матеріали до біографії В. Т. Старостинецької // Приватний архів І. М. Лисенка
  • Лисенко Іван. Словник співаків України. — Київ. 1997. С. 286—87.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Старостинецька_Василина_Трифонівна&oldid=26333410