Статуї Айн-Газаля
 | |
| Час створення: | біля 6500 до н.е. |
|---|---|
| Зберігається: | The Jordan Museumd |
 Двоголова статуя з Музею Йорданії у Вікісховищі | |
Статуї Айн-Газаля — монументальні скульптури, знайдені біля поселення Айн-Газаль (Йорданія) і датовані періодом докерамічного неоліту B (VII тисячоліттям до н. е.). Одні з ранніх відомих великоформатних скульптурних зображень людини. Більшість статуй знаходиться в Музеї Йорданії в Аммані ; одна експонується у Луврі. Одна з двоголових статуй була експонована в Луврі Абу-Дабі[1].
Стародавнє поселення Айн-Газаль було виявлено в 1974 під час будівництва дороги на околицях Аммана[2]. У 1980-х роках там розпочалися археологічні роботи; в 1983 були знайдені статуї, що невдовзі стали всесвітньою сенсацією[3]. Вони були відправлені для вивчення та реставрації до Археологічного інституту в Лондоні. Двома роками пізніше, у 1985 році, археологи виявили другий шар, що містив статуї. Статуї другого шару вивчалися та реставрувались у Смітсонівському інституті[3]. Загалом було знайдено 32 статуї [4]. Перший шар містив 25 статуй (13 на повне зростання і 12 бюстів), датованих 6750 роком (+/- 80 років) до н. е. У другому шарі було 7 статуй (2 на повний зріст, 3 двоголові погруддя і два фрагменти голів); їх фахівці віднесли до 6570 (+/- 110 років) року до н. е. [4]. У той час як більшість авторів однозначно датують статуї 7-м тисячоліттям до н. е. [5][6] [7], у деяких джерелах їх вік вказується як раніше: початок[8] або кінець [9] 8-го тисячоліття до н. е. У всякому разі, статуї Айн-Газаля належать до найбільш ранніх скульптурних зображень людини майже в натуральну величину (їхня висота досягає метра, тоді як більшість скульптур епохи неоліту мають мініатюрні розміри). Довгий час вони вважалися ранніми, поки в 1989 році в Туреччині не були знайдені подібні статуї, датовані 10-м тисячоліттям до н. е. [10]
Всі статуї Айн-Газаля є людськими фігурами або бюстами. Деякі з них мають по дві голови, що унікально для докерамічного неоліту B (хоча подібні знахідки пізнішого періоду нерідкі) [11]. Повноростові статуї мають висоту близько метра (90-104 см); бюсти — від 35 до 86 см [11]. Всі вони знаходилися під підлогою безлюдних приміщень, у поглибленнях, створених, мабуть, спеціально для них, і, ймовірно, під час поховання були в хорошому стані [4]. Примітно, що статуї у похованнях орієнтовані зі сходу на захід. Всі вони створені в одній техніці: каркас із тростини, покритий товстим шаром штукатурки [12]. При великій висоті статуї мають малу товщину — 5-10 см — тобто майже плоскі. Проте, вони, мабуть, могли стояти вертикально. У статуй непропорційно великі голови та подовжені шиї; деякі мають по шість пальців на ногах і від чотирьох до семи пальців на руках. Статеві органи відсутні; злегка намічені груди та сідниці [12]. Риси обличчя своєрідні: дуже маленькі носи, малесенькі роти, величезні, широко посаджені очі. Поглиблені контури очей обводилися сумішшю бітуму та деревного вугілля; нижні повіки часто посипалися порошком зеленого діоптазу [13]. Ймовірно, статуї були поліхромними: на багатьох з них, особливо з першого шару, збереглися сліди пігментів, у тому числі червоні та чорні смуги, які, можливо, зображали елементи одягу[6] [14]. Не виключено також, що статуї мали справжній одяг, волосся з очерету та різні прикраси: все це не збереглося, але деякі особливості оздоблення дозволяють висловлювати подібні припущення [15].
Деніз Шмандт-Бессера у своїй роботі Ain Ghazal Monumental Figures: A Stylistic Analysis (2013) наводить різні версії про призначення айн-газальських статуй. Найчастіше скульптура епохи неоліту являє собою зображення особливо шанованих предків або вбитих ворогів [16]. Однак щодо статуй Айн-Газаля це малоймовірно, насамперед тому, що багато хто з них — двоголовий.
Більш правдоподібна гіпотеза передбачає, що вони могли бути пов'язані з магічними ритуалами, такими як екзорцизм, в яких замість самої людини використовувалися фігурки, що його заміняли. Збереглися тексти, що свідчать про те, що подібні ритуали проводилися, зокрема, у Вавилоні, причому після ритуалу ці фігурки не знищували, а захоронювали [16]. На користь цієї гіпотези говорить матеріал статуй, що явно не розрахований на довговічність, їхнє поховання в занедбаних будинках і загальний вигляд — плоскі тіла, білі обличчя, дивні анатомічні особливості. Цілком можливо тому, що айн-газальські статуї зображували не людей, а духів [17]. З іншого боку, фігурки, що використовувалися в магічних ритуалах, були маленькими і ліпилися просто з глини, без більш складних технологій. Крім того, духи не зображалися ні двоголовими, ні у вигляді жінок з оголеними грудьми.
Нарешті, за третьою версією, статуї є зображеннями богів. Боги-близнюки зустрічаються у близькосхідній іконографії з часів неоліту до 3-го тисячоліття до н. е.; відомі також божества з кількома обличчями [18]. На користь цієї версії говорить також те, що одна з статуй є жінкою, що притримує руками об'ємно виліплені груди. Ще дві статуї повторюють цей жест, хоча одна з них пошкоджена, а у другої груди та руки ледь намічені. Відомо, що у такій позі зображувалися божества достатку, зокрема Інанна — Іштар [19]. Таким чином, якщо двоголові та жіночі статуї чудово вписуються в теорію пантеону богів, цілком можливо, що інші статуї зображують деякі божества. У тих подібної гіпотези дивним залишається лише те, що статуї богів захоронювалися в занедбаних місцях. Цьому знаходиться пояснення, якщо припустити, що айн-газальські статуї пов'язані з широко поширеним архетипом бога, що вмирає і воскресає. Можливо, всі вони були зображеннями божеств, що вмирають, щоб воскреснути та забезпечити родючість наступної весни [20].
- ↑ Stanley Carvalho (7 листопада 2017). East meets West as Louvre Abu Dhabi opens in the Gulf. Рейтер (англ.). Архів оригіналу за 12 березня 2022. Процитовано 15 листопада 2019.
- ↑ 2004 World Monuments Watch. World Monuments Fund. Архів оригіналу за 9 березня 2021. Процитовано 24 січня 2019.
- ↑ а б Alan H. Simmons. [1] — University of Arizona Press, 2011. — P. 195. Архівовано з джерела 12 березня 2022
- ↑ а б в D. Schmandt-Besserat, 2013, с. 319.
- ↑ Carol A. Grissom, 2000, с. 25.
- ↑ а б Hannelore Hägele. Colour in Sculpture: A Survey from Ancient Mesopotamia to the Present. — Cambridge Scholars Publishing, 2013. — 369 p.
- ↑ Kathryn W. Tubb, 2001.
- ↑ Besim Ben-Nissan. [2] — Springer Science & Business, 2014. — P. 436. Архівовано з джерела 12 березня 2022
- ↑ British Museum.
- ↑ Kathryn W. Tubb, 2001, с. 50.
- ↑ а б Carol A. Grissom, 2000, с. 27.
- ↑ а б D. Schmandt-Besserat, 2013, с. 320.
- ↑ Kathryn W. Tubb, 2001, с. 48.
- ↑ D. Schmandt-Besserat, 2013, с. 321.
- ↑ Carol A. Grissom, 2000, с. 43.
- ↑ а б D. Schmandt-Besserat, 2013, с. 324.
- ↑ D. Schmandt-Besserat, 2013, с. 325.
- ↑ D. Schmandt-Besserat, 2013, с. 326.
- ↑ D. Schmandt-Besserat, 2013, с. 327.
- ↑ D. Schmandt-Besserat, 2013, с. 328.
- D. Schmandt-Besserat. ‘Ain Ghazal “Monumental” Figures: A Stylistic Analysis // 'Ain Ghazal Excavation Reports. — 2013. — Vol. 3 (9 October).
- Carol A. Grissom. Neolithic Statues from 'Ain Ghazal: Construction and Form // American Journal of Archaeology. — 2000. — Vol. 104 (9 October). — P. 25—45. Архівовано з джерела 12 березня 2022. Процитовано 12 березня 2022.
- Kathryn W. Tubb. The Statues of 'Ain Ghazal: discovery, recovery and reconstruction // Archaeology International. — 2001. — No. 5 (9 October). — P. 47—50. Архівовано з джерела 27 лютого 2021. Процитовано 12 березня 2022.
- Lime plaster statues. British Museum. Процитовано 20 січня 2019.(англ.)