Стеценко Гнат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гнат Стеценко
Країна УНР
Приналежність Армія УНР
ЗванняХорунжий
Війни / битви
Нагороди
Орден «Залізний хрест» (УНР)
Орден «Залізний хрест» (УНР)

Стеценко Гнат — лицар Залізного хреста Армії УНР.

З життєпису

[ред. | ред. код]

Стеценко Гнат — хорунжий Окремого кінного партизанського дивізіону ім. П. Болбочана. Зі спогадів Петра Дяченка[1]:

29 січня 1919 р. дивізіон імені полковника Петра Болбочана вирушив на фронт у напрямі Харкова. Склад дивізіону: командир — поручник [Петро] Дяченко; ординансовий старшина — хорунжий М'якота [2]; штабний сурмач та 5 козаків почту; 1-ша сотня — хорунжий [Олександр] Богаєвський; 2-га сотня — хорунжий Недригайло[3]; кулеметна чота — хорунжий Щербина; господарська чота — хорунжий Черняїв (2 польових кухні і 6 возів); молодші старшини в сотнях — хорунжий [Євген] Нестеренко[4], хорунжий [Іван] Зуб, хорунжий [Гриць] Плужник і хорунжий [Гнат] Стеценко.

Заступник командира, командир 1-ї сотні пластунського куреня.

Поранений 1 жовтня 1920 р. біля с. Щедрова (тепер північна частина м. Летичів Летичівського району Хмельницької області[5]).

Лицар Залізного хреста Армії УНР.

Подальша доля невідома.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Дяченко П. Г. Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР. — Київ: Стікс, 2010. — 448 с. [1]
  2. М’якота (Мякота, Макота) Василь. Лицар Залізного хреста. [2][недоступне посилання]
  3. Військове звання — хорунжий Армії УНР [3][недоступне посилання]
  4. Лицар Залізного хреста Армії УНР.
  5. Довідник «Жарких М. І. Храми Поділля» [4]

Посилання

[ред. | ред. код]