Летичівський район
| Летичівський район | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| адміністративно-територіальна одиниця | |||||
| |||||
| |||||
| Колишній район на карті Хмельницька область | |||||
| Основні дані | |||||
| Країна: |  Україна
| ||||
| Область: | Хмельницька область | ||||
| Код КОАТУУ: | 6823000000 | ||||
| Утворений: | 1923 | ||||
| Ліквідований: | 2020 | ||||
| Населення: | ▼ 26 929 (01.01.2019) | ||||
| Площа: | 951 км² | ||||
| Густота: | 28,32 осіб/км² | ||||
| Тел. код: | +380-3857 | ||||
| Поштові індекси: | 31500—31554 | ||||
| Населені пункти та ради | |||||
| Районний центр: | Летичів | ||||
| Селищні ради: | 2 | ||||
| Сільські ради: | 19 | ||||
| Смт: | 2 | ||||
| Села: | 55 | ||||
| |||||
| Мапа району | |||||
| Районна влада | |||||
| Вебсторінка: | Летичівська РДА Летичівська районна рада | ||||
| Мапа | |||||
| |||||
|
| |||||
|
| |||||
Лети́чівський райо́н — колишній район у Хмельницькій області. Центр — смт Летичів.
У районі 2 селищних і 19 сільських рад; 2 селища міського типу і 55 сіл.
13 серпня 2015 року на території району утворено дві об'єднані територіальні громади — Летичівську (Летичів і 13 сільрад) та Меджибізьку (Меджибізька селищна і 6 сільських рад).
Ліквідований внаслідок адміністративно-територіальної реформи 2020 року.
Географія[ред. | ред. код]
Населені пункти, зняті з обліку[ред. | ред. код]
- Вишневе (2004)
Природно-заповідний фонд[ред. | ред. код]
Національні природні парки[ред. | ред. код]
Верхнє Побужжя (частина).
Гідрологічні заказники[ред. | ред. код]
Башта (загальнодержавного значення), Безодня, Луг і Круглик (загальнодержавного значення).
Загальнозоологічні заказники[ред. | ред. код]
Ландшафтні заказники[ред. | ред. код]
Долина (загальнодержавного значення).
Орнітологічні заказники[ред. | ред. код]
Левада, Щедрівський, Ярославський.
Ботанічні пам'ятки природи[ред. | ред. код]
Дуб звичайний, Летичівська, Липова алея, 10 га, Липова алея, 5 га, Липова алея, 0,5 га, Модрина європейська, Старий ясен.
Геологічні пам'ятки природи[ред. | ред. код]
Відслонення гранітів, Зразок чорнокітових гранітів.
Гідрологічні пам'ятки природи[ред. | ред. код]
Заповідні урочища[ред. | ред. код]
Історія[ред. | ред. код]
Селища міського типу Летичів і Меджибіж — одні з найдавніших поселень на Поділлі. Перші писемні згадки про Летичів датують 1265 роком, а про Меджибіж — 1146 роком. У ХІІ-ХІІІ ст. територія сучасного Летичева входила до складу Болохівської землі. Захопивши у 1362 році край, литовські феодали будують у Летичеві фортецю, яка з 1411 року згадується в різних документах. З 1429 року Летичів віднесено до категорії міст.
Після загарбання Західного Поділля шляхетською Польщею (1434 р.) Летичів стає повітовим центром Подільського воєводства. У 1466 році королівський уряд надає Летичеву магдебурзьке право.
Після приєднання Поділля до Російської імперії з травня 1795 року Летичів стає повітовим містом Подільського намісництва, а з грудня 1796 року — Подільської губернії. 1796 року затверджується герб Летичева.
В кінці XIX ст. в Летичеві налічувалось 641 будинок, 80 лавок, 14 постоялих будинків, проживало 8731 чоловік населення. За даними статистики, в 1905 році промисловість Летичева складалася з 15 підприємств. За числом працюючих найбільшими вважалися: пивоварний завод, тютюнова фабрика, млин.
В 1917 році територія сучасного Летичівського району входить до складу Української Народної Республіки.
31 жовтня 1921 р. під час Листопадового рейду через Голенищеве, Сахни, Майдан-Вербецький, Ялинівку, Лісо-Березівку, Розсохувату теперішнього Летичівського району проліг шлях Подільської групи (командувач Михайло Палій-Сидорянський) Армії Української Народної Республіки.
Внаслідок поразки Перших визвольних змагань територія району стає частиною УСРР.
За реформою 1922–1925 років відбувся перехід 4-ступеневої (губернія-повіт-волость-село) до 3-ступеневої (округ-район-село) системи управління. Летичів стає районним центром.
У 1923 році у сучасних межах Летичівського району було створено Летичівський і Меджибізький райони.
У 1926 році в Летичеві працювали два млини, тютюнова і гільзові фабрики, цегельний і пиво-медовий завод, кар'єр з добування вапняку та інші підприємства.
В 1932–1933 район потерпає від результатів політики колективізації, що дістали назву Голодомору в Україні.
Протягом перших п'ятирічок значно зросло виробництво промислової продукції. Її випуск у 1940 році збільшився у 40,9 раз порівняно з 1913 роком.
Після впертих боїв 17 липня 1941 року радянські війська залишили Летичів.
Німці вбили і замучили в Летичеві понад 7 тис. осіб. У концтаборі, влаштованому за мурами монастиря, вони закатували і вбили понад 2 тисячі полонених солдат і офіцерів Червоної Армії. На каторжні роботи було вивезено понад 2,5 тисячі юнаків і дівчат.
23 березня 1944 року війська 18-ї армії 1-го Українського фронту захопили смт. Летичів. У березні 1944 року відновили діяльність райком КП(б) України та виконком районної Ради депутатів трудящих. Збитки, заподіяні гітлерівцями народному господарству Летичівщини становили 100 млн крб. Не повернулися з війни до своїх домівок 3712 летичівців. Понад 400 летичівців, що брали участь у війні на боці СРСР, було відзначено радянськими нагородами. А п'ятьом уродженцям краю було надано звання Героя Радянського Союзу.
У 1959 році до Летичівського району було приєднано Вовковинецький район[1], у 1960 — Деражнянський, Старосинявський та Меджибізький райони.
У 1967 році Деражнянський і Старосинявський райони знову стали окремими районами.
З 24 серпня 1991 року район є адміністративно-територіальною одиницею незалежної України.
Транспорт[ред. | ред. код]
Районом проходить автошлях E50.
Населення[ред. | ред. код]
Розподіл населення за віком та статтю (2001)[2]:
| Стать | Всього | До 15 років | 15-24 | 25-44 | 45-64 | 65-85 | Понад 85 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Чоловіки | 15 690 | 3088 | 1870 | 4487 | 3793 | 2367 | 85 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Жінки | 18 890 | 2863 | 1691 | 4286 | 4762 | 4846 | 442 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Національний склад населення за даними перепису 2001 року[3]:
| Національність | Кількість осіб | Відсоток |
|---|---|---|
| українці | 33209 | 96,01 % |
| росіяни | 603 | 1,74 % |
| поляки | 568 | 1,64 % |
| молдовани | 57 | 0,16 % |
| білоруси | 33 | 0,10 % |
| інші | 118 | 0,34 % |
Мовний склад населення за даними перепису 2001 року[3]:
| Мова | Кількість осіб | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 33972 | 98,22 % |
| російська | 532 | 1,54 % |
| циганська | 23 | 0,07 % |
| молдовська | 15 | 0,04 % |
| вірменська | 13 | 0,04 % |
| інші | 33 | 0,10 % |
Політика[ред. | ред. код]
25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Летичівського району були створені 52 виборчі дільниці. Явка на виборах складала — 74,36% (проголосували 17 423 із 23 431 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 54,04% (9 415 виборців); Юлія Тимошенко — 21,74% (3 788 виборців), Олег Ляшко — 11,24% (1 958 виборців), Анатолій Гриценко — 4,28% (745 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 0,88%. [4]
Пам'ятки[ред. | ред. код]
Згідно з даними управління культури, туризму і курортів Хмельницької облдержадміністрації перебуває 94 пам'ятки історії. Зокрема це три могили жертв голодомору, могили У.Кармалюка та І.Бешта, могила воїна УПА, могила жертв голокосту, 7 ДОТів, місце розташування концтабору військовополонених, 54 пам'ятки — могили вояків Червоної Армії та пам'ятні знаки на честь воїнів-односельчан.
У Летичівському районі Хмельницької області згідно з даними управління культури, туризму і курортів Хмельницької облдержадміністрації перебуває 4 пам'ятки архітектури.
Основні історичні та історико-архітектурні пам'ятки:
- історії: 4
- архітектури: 18
- культури: 4
- природи: 8
- археології: 3
- монументального мистецтва: 2.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ s:Указ Президії ВР УРСР від 21.01.1959 «Про ліквідацію Вовковинецького, Миньковецького і Михайлівського районів Хмельницької області»
- ↑ Розподіл населення за статтю та віком, середній вік населення, Хмельницька область (осіб) - Регіон, 5 річні вікові групи, Рік, Категорія населення , Стать. Архів оригіналу за 19 жовтня 2021.
- ↑ а б Розподіл населення за національністю та рідною мовою, Хмельницька область (осіб) - Регіон, Національність, Рік , Вказали у якості рідної мову. Архів оригіналу за 12 лютого 2018. Процитовано 13 жовтня 2021.
- ↑ ПроКом, ТОВ НВП. Центральна виборча комісія - ІАС "Вибори Президента України". www.cvk.gov.ua. Архів оригіналу за 27 лютого 2018. Процитовано 15 березня 2016.
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Летичівський район |
| Старокостянтинівський район | Старосинявський район | |
| Хмельницький район | 
|
Вінницька область (Літинський район) |
| Деражнянський район |
| ||||||||
| |||||||||||