Стигмати

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джотто: Легенда Святого Франциска: Отримання стигмат

Стигма́ти (грец. στίγματος, «знаки, виразки, рани») — хворобливі рани, що кровоточать, відкриваються на тілі деяких глибоко релігійних людей і відповідають ранам розп'ятого Христа.

Стигмати були незнаними до XIII століття, Святий Франциск Ассізький був першим святим, чий випадок у 1224 році був задокументований та визнаний церквою. Висунено багато раціональних пояснень появи стигматів.

Римо-Католицька церква обережно ставиться до цього феномену, який не складає основ для канонізації. В православній церкві це явище не є поширеним, до нього ставляться із застереженням і тлумачать його у зв'язку з емоційними переживаннями.

Види стигматів[ред. | ред. код]

Святий Піо зі стигматами

Найчастіше стигмати відповідають «п'яти ранам Христа»: на долонях або зап'ястях, на ступнях — де тіло Христа було пробито цвяхами, і на боці — куди було завдано рани списом. Іноді вони з'являлися і на інших частинах тіла: на лобі — як сліди від шипів тернового вінця, плечах і спині — як слід від носіння хреста, як кривавий піт чи сльози. Стигмати можуть бути наскрізними, ніби тіло пробите невидимими цвяхом, або й самі набувати вигляду цвяхів. В деяких стигматиків рани кровоточать постійно, у інших — періодично. На відміну від звичайних ран стигмати не піддаються лікуванню, але і не призводять до ускладнень.

Іноді до стигматів зараховують рани, що виникають всередині тіла. Наприклад, шрами, котрі виявляються на серцях святих[1].

Пояснення стигматів[ред. | ред. код]

Жан-Мартен Шарко вважав, що емоційні переживання, особливо у жінок, часто супроводжуються порушенням роботи залоз внутрішньої секреції, що може спричиняти мимовільну появу виразок і ран. Його думку поділяв Іван Павлов, стверджуючи, що самонавіювання здатне змінювати відчуття болю, небезпеки, роблячи уявні процеси організму реальними за своїми проявами.

У 1933 році Альфред Лехлер у книзі «Загадка Коннерсррйта» описав як проводив експерименти з викликання стигматів у людей дією гіпнозу. Йому вдалося викликати в піддослідних кривавий піт, криваві сльози, сліди, наче від тернового вінця, і напухлість плеча, як від носіння хреста. Леон Шерток також вивчав появу ран та опіків під впливом навіювання. Згідно з його дослідженнями, подібний ефект може досягатися, коли людина перебуває в сильному потрясінні. Наприклад, організм людини, переконаної, що до неї торкаються гарячим предметом (який насправді звичайної температури), реагує на доторк так, як це відбувалося б при реальному опіку — болем, почервонінням, появою пухирів тощо.

Донован Гілтон Рокліфф у книзі «Психологія окультизму» (1952) вважав, що стигмати — це «топоалгічні галюцинації» — болі без видимих ушкоджень, які виникають внаслідок неврозу. Появи при цьому ран і крові Рокліфф визначав містифікаціями.

Поява шрамів на серцях осіб, визнаних святими, пояснюється наслідками інфарктів. Це зокрема підтверджують свідчення самих осіб про «пронизування» серця[1].

Відомі стигматики[ред. | ред. код]

Ель Греко: Святий Франциск отримує стигмати

Відомі європейські стигматики:

Відомо багато українських стигматиків, це греко-католики, серед них найвідоміші:

Інші українські стигматики:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Мичелл, Дж.; Рикард, Р. (1988). Феномены Книги чудес. Москва: Политиздат. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Енциклопедія Макміллан (англійською): The Macmillan Encyclopedia. Лондон: Макміллан Лондон Лімітед, 1981, 1983, 1984, 1985.
  • Мичелл Дж., Рикард Р. Феномены Книги чудес. М.: Политиздат, 1988., 301 с.

Посилання[ред. | ред. код]