Святий Піо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Святий Піо
Padre Pio.jpg
Мирське ім'я Франческо Форджоне
Francesco Forgione
Чернече ім'я Піо з П'єтрельчини
Народився 25 травня 1887(1887-05-25)[1]
Беневенто, Провінція Беневенто, Кампанія, Італія
Помер 23 вересня 1968(1968-09-23)[1] (81 рік)
Сан-Джованні-Ротондо, Провінція Фоджа, Апулія, Італія
Канонізований 16 червня 2002 Папою Іваном Павло ІІ
Беатифікований 2 травня 1999
Атрибути стигмати
Подвижництво Дім Полегшення в Стражданнях

Отець Пі́о з П'єтрельчи́ни (італ. Padre Pio da Pietrelcina, світське ім'я: Франче́ско Форджо́не, нар. 25 травня 1887, П'єтрельчина, Італія — † 23 вересня 1968, Сан-Джованні-Ротондо) — італійський католицький святий 20-го століття, відомий стигматик, благодійний діяч та чернець ордену капуцинів.

Франческо Форджоне народився 25 травня 1887 року в П'єтрельчині (Італія) в дієцезії Беневенто. До Ордену братів менших капуцинів вступив 6 січня 1903 року як кандидат у пресвітери. Висвячений був 10 серпня 1910 року в соборі міста Беневенто. 28 липня 1916 року прибув до монастиря Сан Джованні Ротондо, на пагорбах Гаргано, де, за винятком невеликих перерв, перебував аж до дня смерті, тобто до 23 вересня 1968 року. У п'ятницю, 20 вересня 1918 року, в чернечому хорі старої церкви під час молитви перед Розіп'ятим отримав стигмати, які залишалися відкритими і кровоточивими впродовж п'ятдесяти років.

Благочинна діяльність Отця Піо[ред.ред. код]

Отець Піо організував групи молитви, його стараннями була побудована сучасна лікарня, якій він дав назву «Дім Полегшення в Стражданнях». Монах розпочав втілення своїх ідей стосовно лікарні у 1925, підтримуючи зародження у селищі справжньої невеличкої лікарні, розміщеної у колишньому монастирі кларисок, яка носила ім'я «Лікарня Святого Франциска». У лікарні було кілька ліжок і навіть операційний зал, але установа мала коротке життя через відсутність зацікавлення осіб, від яких залежала її діяльність: поступово почала занепадати, а землетрус 1938 року призвів до остаточного її закриття.

На той час Отець Піо уже працював над ідеєю набагато ширшою і міцнішою, яку він плекав із самого початку свого служіння, покладаючись на людей, які йому повністю довіряли і яким довіряв він сам: у них він бачив повну матеріальну незацікавленість, а також вірність духовних дітей. У них був намір робити саме те, що бажав робити він, без переслідування особистих цілей: вони знали про його давню мрію, з якої Отець Піо не робив таємниці — і зимовими вечорами наприкінці 1939 року почалось обговорювання цього питання. Нарешті 9 січня 1940 прийнято рішення про створення комітету для втілення цієї ідеї в життя: це сталося в невеличкому будинку, розташованому на тій же вулиці, що й монастир. Будівлю зведено у спілці з двома вірними духовними синами Отця Піо: Ґульгельмо Санґуінетті, лікарем з Муджелло, і Маріо Санвіко, підприємцем з Умбрії. З ними співпрацював Карло Кісвардей із Дзари, який саме у той час будував для себе віллу недалеко від монастиря.

Беатифікація та канонізація[ред.ред. код]

Папа Іван Павло II 2 травня 1999 року зачислив Отця Піо до лику блаженних, а 16 червня 2002 року — до лику святих. Святий Отець Піо залишив гідне наслідування свідчення любові до Господніх страстей і Євхаристії, вірним і покірним слугою якої він був. Прославився як чудовий керівник душ. Через його витривале служіння в сповідальниці Бог виявив сучасному світові красу своїх діл милосердя.

Посилання[ред.ред. код]

Англійською:

d:Track:Q27302d:Track:Q304037d:Track:Q256507d:Track:Q170109d:Track:Q36578