Ель Греко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ель Ґреко
ісп. El Greco
El Greco - Portrait of a Man - WGA10554.jpg
«Портрет старого» (Автопортрет Ель Ґреко), бл. 1595–1600, олія на полотні
При народженні Доменікос Теотокопулос
Народження 1541(1541)
Крит, Венеційська республіка (нині Греція)
Смерть 7 квітня 1614(1614-04-07)
  Толедо, Іспанія
Поховання Монастир Санто Домінго де Сілосd
Національність грек
Громадянство Іспанія Іспанія
Релігія Римо-католицька церква
Жанр портретний живописd, міфологічний живопис, Релігійний живописd і Іконопис
Діяльність художник, скульптор, архітектор, митець
Напрямок маньєризм
Вплив Тіціан
Відомі учні Luis Tristánd
Твори Воскресіння[d], Краєвид Толедо, Погребіння графа Оргасаd і Портрет лицаря з рукою на грудях
Діти Jorge Manuel Theotocópulid
Автограф El Greco signature.gif

CMNS: Ель Греко у Вікісховищі

Ель Ґре́ко (ісп. El Greco — грек, справжнє ім'я Доменікос Теотокопулос (грец. Δομήνικος Θεοτοκόπουλος), нар. 1541(1541), Крит, Венеційська республіка — пом. 7 квітня 1614, Толедо) — іспанський художник грецького походження. Один із представників Критської школи.

Походження і навчання[ред. | ред. код]

Народився на Криті. Збереглися дані про гороскоп Ель Ґреко, за яким він рак. Отже, він народився між 21 червня і 21 липня. Родина була досить заможна. Батько Георгіос Теотокопулос був збирачем податків. Імовірно, родина належала до католицтва. Доменікос мав брата, що доживав з ним віку в Іспанії.

Ікони[ред. | ред. код]

«Поклоніння волхвів» , 1568, Музей Сумайя, Мехіко

Перші твори мистецтва, які побачив хлопець, — це ікони. Свідчення про навчання в іконописця потребують уточнень, але впливи іконописних схем православ'я прослідковуються у деяких творах. Особливо це помітно у церковному образі «Мадонна милосердя» (1605, Ільєскас, шпиталь де ла Карідад). Православному досить побачити цей твір, щоб одразу пригадати ікону «Покров Богородиці». Але впливи католицьких схем значно більші, та й композиція творів Ель Ґреко є набагато ближчою до церковних образів і схем католицтва (П'єро делла Франческа — «Мадонна дель Парто», «Мадонна милосердя» Доменіко Гірляндайо та інші).

Автопортрети[ред. | ред. код]

З документів відомо, що Доменікос писав автопортрети[1]. Патрон Ель Ґреко у Римі Джуліо Кловіо писав у листопаді 1570 року: «У Рим щойно приїхав молодий кандієць, учень Тіціана, якого слід вважати (за моєю думкою) одним з найкращих майстрів живопису. Серед своїх творів він намалював автопортрет, що вразив майстерністю всіх художників Риму»[2].

Маємо ще один документ про існування другого автопортрету. В посмертному описі майна художника, що успадкував син Хорхе Теотокопулос віднайдено: «Портрет мого батька в рамі з оздобленням». Отже, автопортрети Ель Ґреко існували, завданням дослідників є або знайти їх, або знайти відомості про їх втрату.

Італійський період[ред. | ред. код]

Острів Крит, де народився Доменікос, у ті часи належав Венеціанській республіці. Не дивно, що молодий Ель Ґреко у пошуках долі перебрався у столицю Адріатики. Якщо правда, що він учень Тіціана, то перебував у Венеції. В його творах відчувається вплив творів генія Тіціана, а деякі картини справжні варіації творів великого венеціанця («Каяття Марії Магдалини», Музей образотворчих мистецтв (Будапешт)).

Ще більший вплив на художню особистість Ель Ґреко мали твори іншого генія з Венеції — Якопо Тінторетто (1518—1594). Відомостей про навчання у майстерні в Тінторетто наразі не маємо. Навчатися Доменіко міг на творах Тінторетто і самотужки, бо їх було вдосталь у церквах і братствах Венеції.

Ель Ґреко в Римі[ред. | ред. код]

За записами Джуліо Кловіо, земляка Ель Ґреко, можна досить точно визначити, коли він переїхав до Риму — у жовтні-листопаді 1570 року. Отже, у Венеції він не втримався. Кловіо дав рекомендацію до кардинала Алессандро Фарнезе, документ зберігся. Доменікос досить швидко отримав у Римі покровителів з родин Орсіні та Фарнезе. З високоосвітченим Фульвіо Орсіні Ель Ґреко зійшовся найближче. Так, особиста бібліотека Фульвіо нараховувала близько 1 600 томів і пізніше стала надбанням Ватикану. Полюбляв книжки і Ель Ґреко. Підстави для наближення були ще й тому, що Фульвіо колекціонував картини.

Римський період митця досить плідний і за власними творами, і за знайомством із життям і творами митців Риму. Написав Доменікос і портрет Джуліо Кловіо (1572, музей Каподімонте, Неаполь).

У подальших творах є невеликий вплив і образів Мікеланджело, особливо скульптури («Покладання Христа у гроб» 1555 р. Мікеланджело і «Бог отець з мертвим тілом Христа (Свята Тріця)» Ель Ґреко, Прадо, Мадрид). Проте він давно набув індивідуальності і так переробляє чужі композиційні схеми, що їх здатні впізнати лише справжні фахівці.

Ель Ґреко не втримався і у Римі. Великі будівельні роботи розпочалися в Іспанії. Про них багато говорили у Римі. У пошуках багатих замовників в Іспанії і нових просторів для творчості Доменікос переїздить до Мадриду. Стати придворним живописцем короля Філіпа II Ель Ґреко не зміг, а тому оселився у Толедо.

Проблема світла в картині[ред. | ред. код]

Ель Ґреко з тих, хто довго й успішно розв'язував проблему світла в картинах. Ще на візантійських іконах він бачив людей, осяяних надреальним божественним світлом («Преображення господнє» так вразило свідків, що ті попадали на землю. Їх і досі так малюють на православних іконах).

У творчому доробку майстра є побутова картина, де проблема штучного освітлення головна у творі. Це «Хлопчик, що роздмухує вогонь свічки» (Каподімонте, Неаполь). Загадкою лишається полотно «Іспанське прислів'я», бо і воно вирішено у штучному освітленні.

Ще загадковіші його численні релігійні твори, де світло і справді йде як від самого Бога («Христос з св. Йосипом, земним батьком», всі «Поклоніння волхвів», усі варіанти «Благовіщення», усі образи «Христа в Гефсиманському саду» та інші).

Родина[ред. | ред. код]

(1600—1605, oil on canvas, 81 × 56 cм), Портрет Хорхе Мануеля Теотокопулоса, Провінційний музей красних мистецтв, Севілья.

Єдиний син Ель Ґреко — Хорхе Теотокопулос. Причини неможливості шлюбу з жінкою невідомі (можливе невельможне походження чи те, що Ель Ґреко залишався іноземцем без знання іспанської мови). Все це припущення. Зберігся утаємничений портрет жінки з хутровою накидкою. Можливо, це Єроніма (1577, Глазго, Поллок-хаус). Хлопчисько зі смолоскипом на полотні «Похорон графа Оргаса» (1587, церква Сан-Тома, Толедо), імовірно є зображенням сина Хорхе. Хорхе навчатиметься малюванню і опанує техніку живопису. Але надасть перевагу практиці архітектора.

Є й інший портрет, на якому зображений дорослий Хорхе з палітрою і пензлями в руках.

Есполіо (Роздягання Христа перед стратою) 1579 р[ред. | ред. код]

Христа притягли на Голгофу та ще й примусили на собі нести важкий хрест. Натовп зібрався подивитися на того, кого щойно хотів бачити царем Юдеї, а тепер готували стратити як злочинця. Кат вже зачепив край одягу Христа. Ремісник-тесляр готує хрест для страти і ні на кого не дивиться. Як загіпнотизовані на хрест і тесляра дивляться три Марії. Страта от-от почнеться, але жах вже́ панує в людських серцях.

Неможливо відшукати іконографічні витоки твору. Неможливо знайти подібні композиційні схеми. Лише віддалено щось нагадує ікони великих і безіменних майстрів Візантії. Проте деякі деталі значно вдірізняються від іконописної традиції зниклої на той час імперії.

Приватна бібліотека Ель Ґреко[ред. | ред. код]

Зберігся опис особистої бібліотеки Ель Ґреко, де поряд з книгами з архітектури, грецькими класиками й італійськими поетами (Петрарка, Аріосто, Тассо) — зберігались і теологічні праці. Серед останніх — «Про небесну ієрархію» псевдо-Діонісія Ареопагіта, твори якого, написані в другій половині V століття, зіграли величезну роль в історії релігійно-філософської думки. Зрозуміло, що ареопагітика надихала майстра. Це був не тільки художник, але й мислитель-містик, у полотнах якого з космічним простором і потойбічним світлом, з екстатичними персонажами і святими фанатиками, втілена ідея вічного католицтва.

Ель Ґреко та маньєризм[ред. | ред. код]

Ель Ґреко — художник доби маньєризму. Його релігійні картини мають відчутний вплив маньєристів Риму («Страта св. Маврикія», 1582, «Благовіщення», 1696, «Вигнання торгашів з храму», «Коронація Діви Марії»). Але талановитий митець раз у раз перетинав вузькі кордони маньєризму і наповнював полотна такими деталями, композиційними схемами та особистими знахідками, що про його маньєризм забувають. Геній Ель Ґреко виходить на перший план і бере у полон.

Уславлений і улюблений Толедо[ред. | ред. код]

Ель Ґреко зрідка малював краєвиди міста. Завжди це тільки Толедо. Він багато читав і розглядав мапи різних міст. У часи Ель Ґреко мапи набули поширення, і він мав змогу їх бачити (мапа Мілана бл. 1572 р., картографи Георг Браун і Хогенбург). Але як відрізняється «Краєвид і мапа міста Толедо» Ель Ґреко (1610—14) від технічної мапи Брауна і Хогенбурга.

Про «Краєвид Толедо (Ель Ґреко)» (в грозу) художника вже існує ціла бібліотека. До нього зверталися і звертатимуться століттями. Це несподіванка в творчості майстра і шедевр, яких одиниці у світі.

Апостоладос[ред. | ред. код]

Останньою працею життя художника став цикл «Апостоладос» — портрети апостолів. Над ними він працював з 1610 по 1614 роки. Завершував цикл портрет святого Петра з ключами до раю.

Після цього мала бути «Коронація святої Богородиці», але закінчити її Ель Ґреко так і не вдалося.

Портрети Ель Ґреко[ред. | ред. код]

Маньєрист Ель Ґреко ставав суворим і непідкупно правдивим у портретах, як корифеї Антоніс Мор (бл.1520–1577) або Тиціан (бл. 1485—1576). Аби написати вдалий портрет, йому неважливо було добре знати модель.

Постійне виживання серед чужих, недоброзичливих і небезпечних людей навчило його розпізнавати особи портретованих. Тому його портрети такі різні, такі психологічно насичені, і таки майстерні.

Підстаркуватим і сумним постав Кловіо (грек на чужині) на його портреті 1572 р. Портрету притаманне жанрове забарвлення — Кловіо демонструє власно створені до книги мініатюри, які вважали шедевром майстра.

Міць католицизму і небезпечна непохитність переконань б'ють з портрету інквізитора Ніньйо де Гевара, що підписував вироки на спалення єретиків Толедо.

Приязнь і захоплення розумом і даром поета присутні в якостях портрета ченця Хортенсіо Паравісіно.

Портретів пензля Ель Ґреко декілька. Вони справляли неабияке враження і на портретованих, і на сучасників, і на художників, що постійно їх копіювали. Досі сперечаються — копія чи оригінал портрет поета Алонсо Ерсілья і Суньїга. Важливо, однак, те, що портрет зберігся і зберіг частку генію Ель Ґреко (Ермітаж, Петербург).

Смерть[ред. | ред. код]

Помер у Толедо 7 квітня 1614 року. Надгробок з порфіру і прах зникли (відомі лише по літературі, були та зникли). Зруйновано й будинок в Толедо, де жив художник. Митця забули на три століття.

Майстерня Ель Ґреко[ред. | ред. код]

Перегляд творчого спадку Ель Ґреко підняв питання майстерні майстра. Вона була. В Іспанію він відбув не один, з ним з Італії прибув учень і секретар Франческо Пребоско. Він допомагав як у створенні картин, так і керував продажами творів мистецтва майстра[3]. Допомагали й інші учні.

Виборовши популярність, Ель Ґреко перейшов на систему створення зразків-ескізів. Свої найбільш вдалі композиції він переробив у зразки і давав роздивитися замовникам-візітерам. Обраний зразок розробляли він сам і учні. Система нагадувала працю візантійського ікописця, котрий працював за популярними схемами. В майстерні Ель Ґреко це не перешкоджало виробляти варіанти чи насичувати новий варіант новими рисами, виникали нові варіанти або репліки. Тим не менше консервативні іспанці в Толедо часто сприймали роботи Ель Ґреко як ікони[4].

Гучна посмертна слава у XX столітті[ред. | ред. код]

Мало хто мав таку гучну і потужну посмертну славу в ХХ столітті як Ель Ґреко. Кожне відкриття документа про нього чи нового оригіналу ставало сенсацією. Але тихим та релігійним творам Ель Ґреко не заважає марнота марнот цього світу. Як не заважає і захоплення перед портретами його пензля мільйонів глядачів в музеях світу. Адже вони давно і на завжди увійшли у вічність.

Про твори Ель Ґреко видано багато книжок і альбомів. І ще більше їх надрукують. Є багато листівок і репродукцій. В Толедо створено музей митця в одному з палаців тої доби, бо дім майстра не зберегли.

Про Ель Ґреко знято художні фільми :

  • У США — «Ель Ґреко» з Мелом Фаррелом у головній ролі.
  • У 1966  році — «Ель Ґреко», режисер Лучано Сальс.
  • У 2007  році — «Ель Ґреко», режисер Янніс Смарагдіс.

У ХХІ столітті славу Ель Ґреко множить інтернет.

Будинок-музей Ель Ґреко в Толедо[ред. | ред. код]

Худ. Франсіско Пачеко. Подвійний портрет невідомого сеньйора і дами. Музей в Севільї

У 1585 році художник орендував будинок маркіза де Віллєни, де і мешкав майже все життя. Це був комплекс досить старих будівель, які здавали усім охочім. Майстер займав 24 кімнати, де розмістив вітальні, їдальню, власну бібліотеку і майстерню. Ель Ґреко переніс в свою оселю звичку слухати музик під час обіду, як це робили у Венеції XVI століття. Аскетичним в побуті й надто релігійним іспанцям це було неприйнятним і незрозумілим звичаєм чужинця. Художник добре розумів підозріле відношення оточення і жив приховано, досить відокремлено. Але в майстерню допускав клієнтів-замовників, небагатьох приятелів і колег-митців. Серед візитерів Ель Ґреко був і художник Франсіско Пачеко, майбутній вчитель Веласкеса. Пачеко, що розділяв усі забобони іспанців, багато чого не зрозумів під час візиту, але малював портрет Ель Ґреко, що був втрачений. Пізніше були зруйновані і приміщення, де мешкав Ель Ґреко.

Сучасний Будинок-музей Ель Ґреко — це реставрована садиба герцогині Архона, що лише нагадує колишній будинок де Віллєна і розташований в іншому місті. Наявність автентичних речей і меблів доби XVI століття, уламки мармурових скульптур і картини лише відтворюють атмосферу зниклої оселі художника.

Підтвердженням трохи надмірної посмертної слави художника стала побудова у 1929 році в місті Лос-Анжелес копії сучасного будинку-музею Ель Ґреко, так звані «Апартаменти Ель Ґреко» (англ. El Greco Apartments). Цей будинок має 12 квартир і первісно використовувався як невеликий готель. Дешевий і провінційний потяг до усього більш-менш уславленого спонукав надати навіть цьому будинку-копії статусу архітектурної пам'ятки у 1980 році.

Галерея[ред. | ред. код]

Країни, де зберігають твори Ель Ґреко[ред. | ред. код]

  • Велика Британія
  • Голландія
  • Греція
  • Данія
  • Італія
  • Іспанія
  • Німеччина
  • Польша
  • Росія
  • Румунія
  • Угорщина
  • Франція
  • США
  • Чехія
  • Польща[5]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. «Труды Государственного Эрмитажа», № 18, Л, «Аврора», 1977, с. 59
  2. «Труды Государственного Эрмитажа», № 18, Л, «Аврора», 1977, с. 59
  3. Каптерева Т. П. "Искусство Испании. Очерки ", М, «Искусство», 1989, с. 346
  4. Каптерева Т. П. "Искусство Испании. Очерки ", М, «Искусство», 1989, с. 346
  5. El Greco. Muzeum Diecezjalne w Siedlcach. Архів оригіналу за 2013-12-14. Процитовано 2013-05-22. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • David Davies, El Greco, Phaidon, Lausanne, 1976 (en).
  • Каптерева Т. П."Искусство Испании. Очерки. М, «Искусство»,1989,(рос).
  • Фейнберг Л. Г. Гренберг Ю. И."Секреты живописи старых мастеров, М."Изобразительное искусство",1989,(рос).
  • "Памятники культуры. Новые токрытия. М."Наука ",1976 ,(рос).
  • Данилова И. Е."Итальянская монументальная живопись", М ."Искусство" ,1970 ,(рос.)
  • Киплик Д. И."Техника живописи старых мастеров, М-Л, «Искусство» ,1950 (рос).
  • «І повів його Петро за собою»// Львова Ірина, «Експрес», 17-24 липня 2014 року.

Посилання[ред. | ред. код]