Страздинь Карл Янович

Страздинь Карл Янович
Народився	1 серпня 1890(1890-08-01) Вілзенська волость Валмієрського повіту Ліфляндської губернії, тепер Алойського краю, Латвія
Помер	6 вересня 1964(1964-09-06) (74 роки) Рига, Латвійська РСР, СРСР
Країна	СРСР
Національність	латиш
Діяльність	державний службовець
Науковий ступінь	доктор історичних наук
Партія	КПРС
Нагороди

Карл Янович Страздинь (Страздінь) (1 серпня 1890(18900801), Вілзенська волость Валмієрського повіту Ліфляндської губернії, тепер Алойського краю, Латвія — 6 вересня 1964, місто Рига, тепер Латвія) — латиський радянський діяч, народний комісар освіти Латвійської РСР. Доктор історичних наук, професор, член-кореспондент (1946), академік (1951) АН Латвійської РСР. Депутат Верховної Ради СРСР 2-го скликання.

Життєпис

Народився в родині наймита. У 1912 році закінчив Валмієрську вчительську семінарію.

З 1912 року працював учителем у Ново-Оттенському волосному училищі Сканькалнської волості.

У роки Першої світової війни служив у російській імператорській армії.

Член РСДРП(б) з 1916 року.

У 1917 році був членом солдатського комітету, а потім Валкської повітової ради робітничих та солдатських депутатів. Після демобілізації з армії у грудні 1917 року керував роботою Сканькалнської волосної ради.

У 1918 році, після зайняття Латвії німецькими військами, Карл Страздинь був заарештований і відправлений до Німеччини, звідки незабаром утік і повернувся до Латвії, де знову (у окупованих радянськими військами повітах) включився до активної громадської діяльності. У 1919 році працював інструктором Народного комісаріату освіти Латвійської СРР у місті Резекне, а потім завідувачем повітового та міського відділу народної освіти Даугавпілського революційного комітету.

З 1920 по 1925 рік викладав суспільні науки в середніх навчальних закладах, обіймав керівні посади в системі Народного комісаріату освіти РРФСР.

У 1925—1928 роках — член пропагандистської групи ЦК ВКП(б), яка працювала по черзі в містах Грозний, Пенза та Баку.

У 1928 році призначений керівником Центральних курсів керівних колгоспних працівників при ЦК ВКП(б).

У 1934 році закінчив Інститут червоної професури.

З 1934 року проводив науково-дослідну та викладацьку роботу у місті Горькому.

З серпня 1940 до липня 1941 року — заступник народного комісара освіти Латвійської РСР.

У 1944—1946 роках — народний комісар (міністр) освіти Латвійської РСР.

З 1946 року — директор Інституту історії та матеріальної культури АН Латвійської РСР.

З 1951 року — академік-секретар Відділення суспільних наук АН Латвійської РСР.

Був членом редколегії журналу «Известия» АН Латвійської РСР, тритомної «Історії Латвійської РСР» та відповідальним редактором 3-го тому, присвяченого періоду з 1917 по 1950 рік. За його редакцією вийшов скорочений курс «Історії Латвійської РСР». Також був відповідальним редактором низки наукових видань. Очолював суспільно-політичну секцію Латвійського республіканського товариства «Знання», часто виступав із лекціями та доповідями.

Помер 6 вересня 1964 року в Ризі.

Нагороди

• два ордени Трудового Червоного Прапора
• орден «Знак Пошани»
• медалі

Джерела

• К.Я.Страздинь (рос.)