Стронґовський Ілля Юрійович
 | Ця стаття є кандидатом на вилучення. Ознайомитися та долучитися до обговорення цієї номінації можна на сторінці Вікіпедія:Статті-кандидати на вилучення/21 липня 2026. Доки воно триває, Ви можете працювати над покращенням цієї статті, але не прибирайте це повідомлення. Для отримання додаткової інформації про підстави вилучення див. критерії вилучення статей.
|
| Стронґовський Ілля Юрійович | |
|---|---|
 | |
| Псевдонім |
|
| Народився | 25 травня 1982 (44 роки) Житомир, Українська РСР, СРСР |
| Громадянство |  Україна |
| Діяльність | поет, перекладач, видавець, книжковий дизайнер, колажист |
| Знання мов | українська, білоруська, російська, англійська і польська  |
| Мова творів | українська |
 Стронґовський Ілля Юрійович у Вікісховищі | |
Ілля́ Ю́рійович Стронґо́вський (нар. 25 травня 1982, Житомир) — український книжковий дизайнер, колажист, перекладач, поет і видавець. Автор поетичної збірки «Глибоковроті», українських перекладів романів Чака Поланіка «Бійцівський клуб» та Чарлза Буковскі «Поштамт», ініціатор літературного проєкту «Молода Республіка Поетів». Співзасновник благодійного проєкту «Добра листівка» та видавництва «Видавництво».[1][2]
Ілля Стронґовський (первісно — за прізвищем батька — Дейнега) народився 25 травня 1982 в Житомирі.[3] В цьому ж місті виріс, навчався, досі живе і працює. Випускник Гімназії № 23, деякий час навчався у Житомирському державному університеті імені Івана Франка. Одружений, виховує доньку Єву (2007 року народження).
На початку 2000-х років брав участь у житомирських літоб'єднаннях («Мистецька ґільдія „Nеабищо“», «Оксія»). Учасник збірки «Дві тонни: Антологія поезії двотисячників» (разом з Катериною Бабкіною, Павлом Коробчуком, Олегом Коцаревим та іншими). Засновник фестивалю поетів-початківців «Молода Республіка Поетів». Автор збірки віршів, тексти перекладалися польською, чеською та російською мовами.
2006 року у видавництві «Факт» вийшла його поетична збірка «Глибоковроті».[1] Стронґовський був ініціатором літературного проєкту «Молода Республіка Поетів», який проводили в межах літературного фестивалю Форуму видавців у Львові та який був орієнтований на молодих авторів.[4]
2007 року у видавництві «Фоліо» вийшов український переклад Стронґовського роману Чака Поланіка «Бійцівський клуб», а наступного року видавництво «Факт» опублікувало його переклад роману Чарлза Буковскі «Поштамт».[1]
Видання «Поштамту» в перекладі Стронґовського перемогло у Всеукраїнському рейтингу «Книжка року — 2008» у номінації «Красне письменство — сучасна зарубіжна проза».[5]
Переклади Стронґовського ставали предметом професійної дискусії. У матеріалі «Українського тижня» про проблеми сучасного художнього перекладу його версію «Поштамту» критикували за надмірне одомашнення тексту та використання лексичних новотворів, що, на думку авторки матеріалу, послаблювало американський культурний контекст роману. Водночас у тій же дискусії критик Костянтин Родик позитивніше оцінював словотворчі експерименти перекладача, вважаючи їх відповідними манері Буковскі.[6]
Стронґовський працює у сфері графічного й книжкового дизайну. За його словами, графічним дизайном він почав займатися наприкінці 1990-х років, а перехід до книжкового дизайну пов'язував із роботою над оформленням власного перекладу «Поштамту» 2008 року.[7]
2017 року англомовний журнал про книжковий дизайн SPINE присвятив Стронґовському окремий матеріал, зосереджений на використанні ним техніки колажу та оформленні українського видання роману Лорен Ґрофф «Долі та фурії». Авторка роману публічно відзначила створену ним українську обкладинку серед найкращих обкладинок своїх книжок.[8]
Серед інших робіт Стронґовського — оформлення українського видання роману Вільяма Ґібсона «Нейромант» 2017 року. У його дизайні використали спеціально підготовлені шрифти та варіозображення на палітурці, що створювало ефект зміни зображення залежно від кута огляду.[9]
Під час роботи над українським виданням графічного роману Ґі Деліля «Пхеньян» Стронґовський займався локалізацією візуального оформлення та адаптацією графічних елементів українською мовою.[10]
2025 року мальопис «Коротка історія довгої війни» Маріам Найем, Юлії Вус та Івана Кипібіди увійшов до фіналістів конкурсу Книжкового Арсеналу «Найкращий книжковий дизайн — 2025» у номінації «Візуальний сторітелінг». Ідею мальопису та концепцію серії розробили Лілія Омельяненко та Стронґовський, який також створив дизайн обкладинки й архітектоніку видання.[11] Фіналісти конкурсу отримали почесні дипломи та право представити український книжковий дизайн у міжнародному конкурсі «Найкрасивіші книги світу» німецького Фонду Buchkunst.[12]
Під час Революції гідності Стронґовський разом із Лілією Омельяненко започаткував соціально-благодійний проєкт «Добра листівка». Він поширював листівки з роботами українських та іноземних художників, а кошти від їх продажу спрямовував на допомогу дітям з інвалідністю.[13]
Станом на вересень 2015 року в межах проєкту було видано понад 300 листівок від більш ніж ста авторів із 25 країн, а на допомогу дітям з особливими потребами, за даними засновників, зібрали понад 150 тисяч гривень.[14]
2016 року Стронґовський і Омельяненко заснували «Видавництво».[15] Першим його виданням стала українська версія книжки шведської письменниці та ілюстраторки Анни Хьоґлунд «Бути мною». Видавництво надалі спеціалізувалося, зокрема, на перекладній підлітковій літературі, графічних романах та книжках на суспільні теми.[16]
У грудні 2013 року під час Євромайдану Стронґовський створив листівку із зображенням недобудованої новорічної ялинки на Майдані Незалежності, відомої як «йолка». Зображення набуло значного поширення в соціальних мережах та стало однією з помітних дизайнерських робіт, пов'язаних із протестами.[17]
Наприкінці грудня 2013 року львівський осередок ВО «Свобода» використав це зображення у своїй новорічній агітаційній продукції без дозволу автора. Стронґовський публічно виступив проти політичного використання роботи, після чого осередок партії перепросив перед ним.[18]
Іншим напрямом його візуальних робіт стало переосмислення образів українських класиків. Зокрема, створені ним зображення Тараса Шевченка та Лесі Українки в неканонічному вигляді викликали публічну дискусію про межі художнього переосмислення культурного канону.[19]
- Чак Поланік. «Бійцівський клуб». — Харків: Фоліо, 2007.[1]
- Чарлз Буковскі. «Поштамт». — Київ: Факт, 2008.[1]
- переклади поезії з російської, англійської, білоруської, польської
- 1 2 3 4 5 6 Стронґовський — анфан терібль української літератури?. УНІАН. 1 квітня 2009. Процитовано 17 серпня 2026.
- ↑ Юліана Паранько, Андрій Дідківський (21 квітня 2016). Ілля Стронґовський. The Ukrainians. Процитовано 17 серпня 2026.
- ↑ «Світ не є справедливим чи несправедливим. Ти — єдина причина для змін». Gazeta.ua. 23 жовтня 2019. Процитовано 17 серпня 2026.
- ↑ У фестивалі «Молода республіка поетів» у Львові візьмуть участь сто авторів. Zaxid.net. 28 липня 2009. Процитовано 17 серпня 2026.
- ↑ Десята «Книжка року»: всі старі знайомі. Українська правда. Життя. 7 березня 2009. Процитовано 17 серпня 2026.
- ↑ Переклади мене через паркан. Український тиждень. 31 липня 2009. Процитовано 17 серпня 2026.
- ↑ Судять за обкладинкою: дизайнери про оформлення книжок. Читомо. 24 липня 2020. Процитовано 17 серпня 2026.
- ↑ Vyki Hendy (4 січня 2017). Eliash Strongowski, Collage and Translating Fates and Furies. SPINE (англ.). Процитовано 17 серпня 2026.
- ↑ В Україні вийде переклад культового кіберпанк-роману. Zaxid.net. 8 серпня 2017. Процитовано 17 серпня 2026.
- ↑ «Пхеньян»: як створити унікальну локалізацію, зберігши дух оригіналу. Читомо. Процитовано 17 серпня 2026.
- ↑ Найкращий книжковий дизайн 2025. Книжковий Арсенал. Процитовано 17 серпня 2026.
- ↑ Конкурс «Найкращий книжковий дизайн−2025» оголосив переможців. Читомо. 10 грудня 2025. Процитовано 17 серпня 2026.
- ↑ «Чиста благодійність лишає тебе голим» — дизайнер Ілля Стронґовський. Радіо Свобода. 7 грудня 2015. Процитовано 17 серпня 2026.
- ↑ Листівки, що допомагають. Радіо Свобода. 2 вересня 2015. Процитовано 17 серпня 2026.
- ↑ Найвідвертіша підліткова книжка Європи вийде українською. Читомо. 2016. Процитовано 17 серпня 2026.
- ↑ «У нас про таке не говорять»: історія розвитку ЛГБТ-літератури в Україні. Читомо. 17 червня 2020. Процитовано 17 серпня 2026.
- ↑ Ірина Славінська (17 січня 2014). Ілля Стронґовський: Позаземний агент. Українська правда. Життя. Процитовано 17 серпня 2026.
- ↑ Відомий митець висунув претензії до «Свободи» за «йолку». Zaxid.net. 28 грудня 2013. Процитовано 17 серпня 2026.
- ↑ Людмила Ваннек (18 жовтня 2014). Чи образилась би Леся Українка на малюнки Іллі Стронґовського?. Радіо Свобода. Процитовано 17 серпня 2026.
- Юліана Паранько, Андрій Дідківський (21 квітня 2016). Ілля Стронґовський. The Ukrainians.
- Vyki Hendy (4 січня 2017). Eliash Strongowski, Collage and Translating Fates and Furies. SPINE (англ.).
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Стронґовський Ілля Юрійович