Українська правда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Українська правда
Логотип
Посилання pravda.com.ua
Тип інтернет-ЗМІ
Реєстрація Необов'язкова
Мови українська, російська мова і англійська
Власник Томаш Фіала
Засновник Гонгадзе Георгій Русланович
Автор Георгій Гонгадзе
Започатковано 16 квітня 2000 (22 роки)
Стан працює
Рейтинг Alexa 5 196[1]
Ключові особи Олена Притула,
Севгіль Мусаєва
CMNS: Українська правда у Вікісховищі

«Украї́нська пра́вда» — українське суспільно-політичне інтернет-ЗМІ, яке заснував Георгій Гонгадзе у квітні 2000 року. Після смерті Гонгадзе у вересні 2000 року редакцію очолила співзасновниця видання Олена Притула, яка залишалась головним редактором «Української правди» до 2014 року, поки не передала посаду Севгіль Мусаєвій.[2] У травні 2021 року новим власником видання став генеральний директор Dragon Capital Томаш Фіала.

Убивство засновника «Української правди» Георгія Гонгадзе восени 2000 року, який відкрито протестував проти посилюваної державної цензури, привернуло міжнародну увагу до стану свободи слова в Україні та стало приводом для протестів проти президента Леоніда Кучми у 2000—2001 роках. У липні 2016 року в результаті вибуху загинув журналіст «Української правди» Павло Шеремет. Станом на 2020 рік замовники вбивств Гонгадзе та Шеремета залишаються невідомими.

Історія[ред. | ред. код]

Перші роки: 2000‒2004[ред. | ред. код]

Георгій Гонгадзе, засновник «Української правди»

У грудні 1999 року журналісти Георгій Гонгадзе, Олена Притула та Сергій Шолох прибули до Вашингтона з метою привернути увагу до утиску свободи слова в Україні[3]. За словами Притули, саме тоді виникла ідея про необхідність створення української новинної інтернет-газети[4]. У квітні 2000 року Гонгадзе та Притула заснували «Українську правду». Гонгадзе став головним редактором, а Притула — його заступницею[3]. Інтернет-проєкт запрацював наступного дня після проведення Всеукраїнського референдуму 2000 року, ініційованого президентом Леонідом Кучмою[5]. Перше фінансування «Українська правда» отримала від спонсора, близького до секретаря РНБО Євгена Марчука; однак, співпраця невдовзі припинилась після виходу на сайті публікації, критичної до Марчука[4][6]. Також Гонгадзе вів перемовини про фінансування з Григорієм Суркісом та депутатом, близьким до Олександра Волкова[4].

На початку проєкту разом з Георгієм Гонгадзе та Оленою Притулою працювали Дарка Чепак і Євген Захаров (Самойленко)[5]. 4 вересня 2000 року до «Української правди» приєднався Сергій Лещенко[7]. В ніч на 17 вересня 2000 року Гонгадзе викрали й убили. Вбивство Гонгадзе, який відкрито протестував проти посилюваної державної цензури, привернуло міжнародну увагу до стану свободи слова в Україні[8]. Після смерті Гонгадзе видання очолила Олена Притула. Публікація плівок Мельниченка, які, як стверджувалося, свідчили про причетність президента Кучми до вбивства Гонгадзе, сприяла стрімкому зростанню популярності «Української правди»[9][10]. 2004 року видання відіграло важливу роль у наданні інформації громадськості під час Помаранчевої революції[3][8], зокрема опублікувавши дані екзит-полу, що свідчили про фальсифікації на президентських виборах[10]. У цей час проєкт фінансувався переважно коштом грантів, зокрема від Національного фонду на підтримку демократії[10][11] та Міжнародного фонду «Відродження»[12].

Подальший розвиток: 2005‒2014[ред. | ред. код]

Сергій Лещенко (посередині) та Мустафа Найєм (праворуч) беруть інтерв'ю у Тараса Чорновола (2011)
Мустафа Найєм під час отримання премії імені Олександра Кривенка (2010)

Улітку 2005 року на «Українській правді» вийшла серія публікацій Сергія Лещенка «Андрій Ющенко, син Бога?» про стиль життя сина новообраного президента Віктора Ющенка, що не відповідав статкам його родини. Коли Лещенко поставив питання про сина Віктору Ющенку на пресконференції, той відповів: «Поводься як журналіст чемний, а не як кілер найнятий»[13][14]. За оцінкою багатьох оглядачів, ця історія негативно вплинула на імідж Ющенка на початку його президентства[15][16][17].

2005 року видання вийшло на самоокупність коштом доходу від реклами. У 2005‒2008 роках Олена Притула доповнила «Українську правду» новинними сайтами, присвяченими економіці, світському життю, місцевим новинам, створивши інтегровану інтернет-медіагрупу[5]. У грудні 2007 року газета «Коммерсантъ Украина» писала, що видавець польської «Газети Виборчої» Agora Group вела переговори про покупку «Української правди». За даними видання, вартість «Української правди» оцінювалась у 5-10 млн доларів[18].

2006 року до «Української правди» приєднався Мустафа Найєм, почавши працювати у тандемі з Сергієм Лещенком[7][13]. 2008 року Лещенко почав розслідування про виведення Віктором Януковичем державної резиденції «Межигір'я» у приватну власність. Коли Найєм поставив питання про «Межигір'я» Януковичу на пресконференції 2011 року, той відповів: «Я вам не заздрю»[13][19]. Хоча сам Найєм заявив, що сприйняв слова Януковича як обмовку[20], організація «Freedom House» розцінила їх як погрозу журналісту з боку президента[21].

Вважається, що Найєм був першим, хто закликав українців вийти на Майдан Незалежності в листопаді 2013 року на знак протесту проти рішення уряду Миколи Азарова відкласти підписання угоди про асоціацію з ЄС, поклавши початок Євромайдану. Спочатку він допомагав координувати протести, але згодом повернувся до ролі журналіста, висвітлюючи події для новоствореного Громадського телебачення[13]. 24 листопада «Українська правда» на знак підтримки учасників акцій тимчасово змінила назву на «Європейська правда»[22]. 24 січня 2014 року, під час протистояння на Грушевського, сайт відвідало понад 1,6 млн користувачів. Таким чином було встановлено рекорд відвідуваності для українських онлайн-медіа[23].

Після Євромайдану: 2014‒2019[ред. | ред. код]

Павло Шеремет (2014)

Лещенко і Найєм восени 2014 року оголосили про участь у парламентських виборах та були обрані до Верховної Ради від партії «Блок Петра Порошенка». На запрошення Олени Притули головною редакторкою «Української правди» у жовтні 2014 року стала Севгіль Мусаєва, яка до цього очолювала редакцію створеного нею інтернет-видання Hubs. Притула залишилась власницею «Української правди» та продовжила займатися стратегією видання[2][24]. У цей період до видання також приєднався журналіст Павло Шеремет, який став виконавчим директором «Української правди»[25].

У лютому 2015 року колективи «Української правди», Громадського телебачення і ГО «Центр UA» створили спільний коворкінг MediaHub. Коворкінг розмістився у будівлі «Київміськбуду» у Печерському районі Києва[26]; орендодавцем виступив Костянтин Григоришин[27]. У червні 2015 року «Українська правда» започаткувала школу журналістики, керівником якої став Павло Шеремет[28]. У липні 2016 року Павло Шеремет загинув в результаті вибуху машини, що належала Олені Притулі[29][30]. Слідство розглядало замах на Притулу як одну з версій[31]. У лютому 2018 року Притула у своїй заяві до генпрокурора Юрія Луценка виступила з вимогою розслідувати загибель Шеремета як терористичний акт[32].

З 2016 року головними політичними оглядачами «Української правди» стали Роман Кравець і Роман Романюк[33][34]. У серпні 2016 року редакція «Європейської правди» та редколегія «Української правди» звернулись до урядів країн Європейського Союзу з проханням не запроваджувати безвізовий режим та не надавати фінансову допомогу Україні, мотивуючи це «фальсифікацією реформ» з боку української влади[35]. У липні 2017 року редакції «Української правди», «Європейської правди», «Економічної правди» та «УП.Життя» піддали критиці рішення президента Петра Порошенка про позбавлення Міхеіла Саакашвілі українського громадянства[36]. У червні 2019 року видання theБабель повідомляло, що новообраний президент Володимир Зеленський пропонував головній редакторці «Української правди» Севгіль Мусаєвій стати його прессекретаркою, коли тривав конкурс на цю посаду; журналістка цю інформацію не підтвердила і не спростувала[37].

Премія імені Георгія Гонгадзе[ред. | ред. код]

2019 року Українським ПЕН у партнерстві з powered KMBS Alumni platform та «Українською правдою» заснували нагороду для незалежних журналістів. Присуджується раз на рік 21 травня — у день народження Георгія Гонгадзе.

2020—2021[ред. | ред. код]

Оновлення дизайну[ред. | ред. код]

30 квітня 2020 року «Українська правда» оновила дизайн сайту. У новому дизайні акцент зроблено на інформаційній картині дня, власних аналітичних матеріалах та колонках.[38]

Клуб УП[ред. | ред. код]

18 червня 2020 року інтернет-видання запустила Клуб читачів «Української правди»: читачам пропонувалось фінансово підтримати УП. Членство коштує 55 грн на місяць або 500 грн на рік[39][40][41].

Гроші від читачів використовуються для розвитку УП, створення нових проєктів, документальні фільми, журналістські розслідування.

При цьому, всі матеріали на сайті лишаються безкоштовними для всіх.

Членам Клубу УП пропонується:

  • Вхід на закриті події УП
  • Зустрічі з журналістами
  • Можливість пропонувати ідеї для матеріалів
  • Листи від редакції членам Клубу
Толока УП[ред. | ред. код]

30 вересня 2020 року був презентований новий рівень членства Клубу УП — «Толока УП». Вартість участі в «Толоці» — від 125 грн на місяць або від 1000 грн на рік.[42][43][44]

Підписники Толоки, крім бонусів звичайного членства, отримують ексклюзивні знижки та бонусні пропозиції від компаній-партнерів УП.

Editor's Club[ред. | ред. код]

Наступним рівнем членства Клубу УП є Editor's Club. Щоб стати учасником цього рівня, потрібно заплатити 1250 доларів на рік. Потрапити на цей рівень членства можна тільки за спеціальною рекомендацією або вибором редакції. Для Editor's Club передбачені регулярні закриті події з керівництвом УП, а також закритий канал у Slack.[45][41]

Документальні фільми[ред. | ред. код]

15 грудня 2020 року УП представила документальний фільм про антикорупційну інфраструктуру України, який називається «Червона лінія. Корупція».

В УП заявили, що цей фільм є першим з документального циклу фільмів «Української правди» про найважливіші проблеми та виклики для українського суспільства.[46]

Премія «Української правди»[ред. | ред. код]

«Українська правда» до свого 20-річчя започаткувало премію з 8 номінаціями: «Журналіст року», «За активну громадянську позицію», «Волонтер року», «Соціальний проєкт року», «Митець року», «Натхнення року», «Інноватор року».[47]

Зміна власника[ред. | ред. код]

У травні 2021 року редактор-засновник УП Олена Притула та генеральний директор Dragon Capital Томаш Фіала уклали угоду, за умовами якої 100 % корпоративних прав на видання та всі його активи переходять до групи компаній Dragon Capital.[48][49]

Сторони домовились про те, що редакційна політика видання та підходи до роботи залишаться без змін й команда «Української правди» на чолі з головною редакторкою Севгіль Мусаєвою продовжить працювати в тому ж форматі, що і раніше, в тісній співпраці з Оленою Притулою, яка й надалі виконуватиме роль редактора-засновника.[50][51][52]

Співзасновниця «Української правди» Олена Притула у листі до читачів видання розповіла, що з суми, яку вона отримала через продаж, по 100 тисяч доларів отримають дві доньки Георгія Гонгадзе, ще 250 тисяч доларів вона планує передати на стипендії імені загиблого журналіста УП Павла Шеремета для студентів і молодих журналістів. І повідомила, що найближчі два роки продовжить працювати у виданні[53].

Дочірні проєкти та партнери[ред. | ред. код]

Поточні проєкти
  • «Українська правда» (pravda.com.ua [Архівовано 17 квітня 2007 у Wayback Machine.]) — найстаріший проєкт медіагрупи про політику, заснований у квітні 2000 року. Має кілька підрозділів, зокрема підрозділ з подкастами, створений 2019 року.
  • «Економічна правда» (epravda.com.ua [Архівовано 3 квітня 2022 у Wayback Machine.]) — проєкт, присвячений бізнесу та економіці, заснований 2006 року[54].
  • «Українська правда. Життя» (life.pravda.com.ua [Архівовано 2 квітня 2022 у Wayback Machine.]) — проєкт про стиль життя, заснований 2007 року.
  • «ТаблоID» (tabloid.com.ua [Архівовано 5 липня 2008 у Wayback Machine.]) — проєкт про шоу-бізнес та світське життя, заснований у вересні 2005 року[5].
  • «Українська правда — форум» (forum.pravda.com.ua [Архівовано 2 квітня 2022 у Wayback Machine.]) — проєкт політичного форуму що з'явився 2005 року.
  • «Українська правда — блоги» (blogs.pravda.com.ua [Архівовано 17 серпня 2007 у Wayback Machine.]) — проєкт, що з'явився 2007 року. Серед блогерів видання є журналісти, політики, письменники, спортсмени тощо[55].
  • «Доступ до правди» (dostup.pravda.com.ua [Архівовано 11 листопада 2019 у Wayback Machine.]) — проєкт про доступ до публічних даних, заснований на платформі «Української правди» 2014 року[56].
Колишні проєкти
  • «Чемпіон» (champion.com.ua [Архівовано 15 листопада 2020 у Wayback Machine.]) — спортивне видання. Засноване восени 2000 року[5]. У серпні 2017 року закрите через низьку неефективність, у жовтні — продане спортивному журналісту Дмитру Копію[57].
  • «Українська правда — Київ» (kiev.pravda.com.ua [Архівовано 3 квітня 2022 у Wayback Machine.]) — сайт про новини столиці. Створений 2008 року, перестав оновлюватися 2017 року.
  • «БЖ» (bzh.life [Архівовано 15 листопада 2020 у Wayback Machine.]) — сайт про культурні події в Києві, Одесі та Львові. Створений у липні 2015 року. Проданий чеській компанії Accord Group у грудні 2018 року[58].
  • «УП.Культура» — окремий проєкт «УП.Життя» з окремим редактором і авторами. Створений у вересні 2015 року[59]. У жовтні 2017 року було вирішено, що розділ «Культура» наповнюватиметься не окремим штатом, а редакцією «УП.Життя»[60].
  • «Народні блоги» (narodna.pravda.com.ua [Архівовано 1 квітня 2022 у Wayback Machine.]) — сайт громадської журналістики, створений 2007 року, перестав оновлюватися у лютому 2021 року.
  • «Українська правда SOS» (sos.pravda.com.ua [Архівовано 1 листопада 2020 у Wayback Machine.]) — платформа, присвячена коронавірусу та боротьбі з його наслідками, створена у травні 2020 року[61], перестав оновлюватися у вересні 2020 року.
Партнери

Партнери УП, які не пов'язані з УП ані фінансово, ані через механізми власності/менеджменту[62]:

Доходи та штат[ред. | ред. код]

2005 року видання вийшло на самоокупність, отримуючи дохід від реклами. Станом на 2010 рік дохід від реклами становив 98 % бюджету «Української правди». На всіх проєктах «Української правди» працювало близько 30 осіб, в тому числі IT-фахівці та менеджер з реклами; у ньюзрумі працювало шість редакторів[5].

2016 року 95 % доходу становив продаж реклами, 5 % — гранти. З виданням співпрацювало близько 40 осіб, зокрема 15 в «Українській правді», 6 — в «Економічній правді», близько 10 — в «Європейській правді», два — в «Історичній правді», 5 — в «УП.Життя» (разом з «Культурою»), по 3 — в «ТаблоID» і «БЖ», 1 — в «Києві»[65].

Станом на 2020 рік нативна і банерна реклама складала понад 80 % доходу «Української правди».

У червні 2020 року видання запустило «Клуб читачів» з платним членством як платформу для взаємодії між членами спільноти, зворотного зв'язку, нетворкінгу і залученості до розвитку медіа. Клуб був запущений з розрахунком, що за 5 років він покриватиме 30 % витрат медіа[66]. Станом на 4 грудня 2020 року доходи від читачів склали 10 % бюджету «Української правди»[45].

Рейтинги[ред. | ред. код]

Популярність[ред. | ред. код]

За даними Gemius за жовтень 2015 року, «Українська правда» посіла третє місце серед українських новинних сайтів, поступившись тільки сайтам «Обозреватель» і «Цензор.нет». У цьому місяці число переглядів її сторінок склало 56 млн[67]. 2017 року «Українська правда» увійшла в десятку найбільш цитованих джерел в українській Вікіпедії[68].

У квітні 2019 року сайт зайняв 5 місце в рейтингу 100 найкращих новинних сайтів суспільно-політичної тематики в Україні, опублікованому Інтернет-асоціацією України[69]. За даними SimilarWeb, протягом травня-серпня 2020 року «Українська правда» займала перше місце за кількістю переглядів серед українських онлайн-медіа[70]. За статистикою Alexa, сайт видання входить у 50 найбільш відвідуваних сайтів України (29 місце станом на 15 листопада 2020 року)[71].

Оцінки[ред. | ред. код]

Видання відігравало важливу роль у наданні інформації громадськості під час Помаранчевої революції 2004 року[3][8] та було форпостом української розслідувальної журналістики у 2007‒2010 роках. Інститут масової інформації у 2015‒2017 роках визначав «Українську правду» як одного з лідерів з дотримання журналістських стандартів серед всеукраїнських інтернет-видань.[72][73][74]

Згідно з Інститутом масової інформації 2020 року «Українська правда» увійшла до «білого списку» українських медіа. Цей список включає медіа, які мають рівень якісної інформації понад 95 %[75].

В українському антирейтингу новин, по версії Інституту масової інформації та порталу Texty.org.ua, «Українська правда» зайняла 44 місце з 50. В аналізі виявлено 98 вірогідних новин, одна новина з ненадійними джерелами інформації та одна невірогідна новина. Дослідження проводилось у межах проєкту «Розвиток відповідальних інтернет-ЗМІ» за підтримки Міністерства іноземних справ Чеської республіки у червні-серпні 2018 року[76].

У вересні 2019 року «Українська правда» потрапила до рейтингу Інституту масової інформації як популярний новинний сайт, що демонструє середній рівень прозорості. Дослідження проводилось за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні та охопило 50 найпопулярніших новинних сайтів українського сегмента інтернету (за даними SimilarWeb)[77].

У квітні 2020 року «Українська правда» потрапила на друге місце у списку найякісніших ЗМІ щодо дотримання професійних стандартів, за результатами аналізу, проведеного Інститутом масової інформації. Згідно з даними дослідження, на сайті УП рівень дотримання професійних стандартів становив 97,5 %. Переважну більшість новин на ресурсі було написано без жодних порушень професійних стандартів журналістики. Так, стандарт балансу та відокремлення фактів від коментарів на сайті було дотримано в 99 % матеріалів. Рівень дотримання вірогідності ще вищий і становить 99,5 %[78].

У березні 2022 року ІМІ рекомендував інтернет-ЗМІ «Українська правда», як достовірне медіа, якому можна довіряти[79].

Нагороди[ред. | ред. код]

У травні 2006 року «Українській правді» було вручено премію імені Герда Буцеріуса «Вільна преса Східної Європи»[80]. У жовтні 2017 року «Українська правда» стала одним з чотирьох українських видань, що були нагороджені російською премією імені Андрія Сахарова «За журналістику як вчинок»[81].

У травні 2021 року журналіст «Української правди» Роман Кравець переміг у номінації «Найкраще інтерв'ю» конкурсу професійної журналістики «Честь професії» за матеріал [Архівовано 11 червня 2020 у Wayback Machine.] із президентом України Володимиром Зеленським[82].

Скандали та критика[ред. | ред. код]

Сергій Стерненко[ред. | ред. код]

У червні 2020 року український громадський діяч Сергій Стерненко звинуватив журналістку «Української правди» Соню Лукашову в спробі обманом отримати у його адвокатів копію процесуальних документів. У підсумку на УП вийшов матеріал «Підозра року. Пояснюємо версію слідства у справі Стерненка», в якому була представлена ​​позиція звинувачення й адвоката опонентів Стерненко, але не його захисту[83]. У своїй публікації Стерненко закликав «бути уважними при спілкуванні з цим виданням»[84]. На той момент власниця УП Олена Притула відповіла Стерненку: «Кожне речення або не точне, або не відповідає дійсності, або взагалі наклеп»[85].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. pravda.com.ua Competitive Analysis, Marketing Mix and Traffic // Alexa.com. — Дата звернення: 26 травня 2021.
  2. а б Севгіль Мусаєва стала головним редактором «Української правди», туди ж переходить Марія Жартовська. Детектор медіа. 23 жовтня 2014. Архів оригіналу за 29 серпня 2021. 
  3. а б в г Майкл Макфол (27 грудня 2004). Майкл Макфол: Своей свободой Украина обязана журналистам. Mercury News. ИноСМИ. Архів оригіналу за 26 лютого 2012. Процитовано 28 січня 2012. 
  4. а б в Главный редактор «украинской правды» алена притула: «не исключаю, что исчезновение гонгадзе было разыграно под уже готовую запись. Но сам георгий не мог участвовать в этом спектакле» [Архівовано 29 серпня 2018 у Wayback Machine.]. Факты (20 грудня 2000)
  5. а б в г д е Светлана Остапа (6 квітня 2010). Алёна Притула: «Наша общая ближайшая проблема — это возвращение цензуры и самоцензуры». Телекритика. Архів оригіналу за 26 лютого 2012. Процитовано 28 січня 2012. 
  6. Криминал по-украински: Цепочка совпадений со смертельным исходом [Архівовано 21 листопада 2020 у Wayback Machine.], Українська правда (3 серпня 2001)
  7. а б Сергей Лещенко: «Сегодня уже не существует информации, способной перевернуть все с ног на голову» [Архівовано 16 листопада 2020 у Wayback Machine.], Детектор медіа (23 травня 2009)
  8. а б в Knight Fellowships: Sixth John S. Knight Fellowships Reunion and Conference. John S. Knight Journalism Fellowships. 2005. Архів оригіналу за 3 вересня 2006. Процитовано 28 січня 2012. 
  9. Ukraine — A Murder in Kyiv. Interview With Olena Prytula [Архівовано 28 листопада 2020 у Wayback Machine.], PBS (жовтень 2005)
  10. а б в Hellraiser: Olena Prytula [Архівовано 29 листопада 2020 у Wayback Machine.], Mother Jones (листопад 2005)
  11. Ukraine's Success after 25 years [Архівовано 16 листопада 2020 у Wayback Machine.], National Endowment for Democracy (14 вересня 2016)
  12. Річний звіт МФВ за 2004 рік [Архівовано 23 січня 2021 у Wayback Machine.], Міжнародний фонд «Відродження»
  13. а б в г Reforming Ukraine After Maidan [Архівовано 25 вересня 2019 у Wayback Machine.], The New Yorker (29 серпня 2016)
  14. Лакмусове чадо, dt.ua (29 липня 2005)
  15. Людвиг Баварский современной Украины. Конец эйфории [Архівовано 21 листопада 2021 у Wayback Machine.], LB.ua (24 серпня 2009)
  16. Наследные принцы: кого воспитали кандидаты в президенты? [Архівовано 16 листопада 2020 у Wayback Machine.], Укррудпром (5 листопада 2009)
  17. Журналістські розслідування в Україні: відкладений ефект [Архівовано 26 лютого 2022 у Wayback Machine.], DW (26 квітня 2012)
  18. «Украинская правда» может стать польской [Архівовано 15 листопада 2020 у Wayback Machine.], Коммерсантъ Украина (4 декабря 2007)
  19. Янукович не заздрить журналісту, який запитав про його «солодке життя». Український тиждень. 21 грудня 2011. Архів оригіналу за 21 листопада 2021. 
  20. Найєм вважає слова Януковича не погрозою, а промахом прес-служби. Детектор медіа. 21 грудня 2011. Архів оригіналу за 21 листопада 2021. 
  21. Freedom House не забув фразу Януковичу «Я вам не заздрю». УНІАН. 30 березня 2012. Архів оригіналу за 21 листопада 2021. 
  22. З нагоди ЄвроМайдану «Українська правда» стала «Європейською», Детектор медіа (24 листопада 2013)
  23. Дмитренко О. 1,6 млн користувачів відвідали Українську Правду за 1 день / Олег Дмитренко // Watcher. — 28 січня 2014. Архів оригіналу за 1 листопада 2019. Процитовано 28 січня 2014. 
  24. Холоденко, Олена (28 серпня 2019). Севгіль Мусаєва: «У мене була амбіція поставити Курченка на місце — створити альтернативний Forbes». Детектор медіа. Архів оригіналу за 16 листопада 2020. Процитовано 19 листопада 2020. 
  25. Журналист Павел Шеремет: жизнь и судьба | DW | 20.07.2016. Deutsche Welle (рос.). 20 липня 2016. Архів оригіналу за 1 березня 2022. Процитовано 19 листопада 2020. 
  26. MediaHub: в Киеве открывают новое свободное пространство. www.theinsider.ua (російською мовою). 4 лютого 2015. Архів оригіналу за 16 листопада 2020. Процитовано 19 листопада 2020. 
  27. Обоз, Страна, Znaj. Хто стоїть за заангажованими (і не дуже) ЗМІ в Україні #Медіагігієна. ЛІГА.net. 27 листопада 2019. Архів оригіналу за 16 листопада 2020. Процитовано 19 листопада 2020. 
  28. «Українська правда» започаткувала школу журналістики. Викладачі – Мусаєва, Лещенко, Найєм, Акименко та Бігус. Детектор медіа. 5 червня 2015. Архів оригіналу за 16 листопада 2020. Процитовано 19 листопада 2020. 
  29. У Києві від вибуху в машині загинув журналіст Павло Шеремет. Українська правда. 20 липня 2016. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 19 листопада 2020. 
  30. У Києві внаслідок вибуху авто загинув журналіст Павло Шеремет. 5 канал. 20 липня 2016. Архів оригіналу за 21 вересня 2020. Процитовано 19 листопада 2020. 
  31. Слідство розглядає чотири версії вбивства Павла Шеремета. Детектор медіа. 4 серпня 2016. Архів оригіналу за 16 листопада 2020. Процитовано 19 листопада 2020. 
  32. Засновниця «Української правди» Олена Притула вимагає розслідувати загибель Павла Шеремета як теракт. Детектор медіа. 27 лютого 2018. Архів оригіналу за 17 листопада 2020. Процитовано 19 листопада 2020. 
  33. Севгіль Мусаєва: «Не хочу думати про „Українську правду“ без Олени Притули» [Архівовано 22 жовтня 2020 у Wayback Machine.], Детектор медіа (27 квітня 2020)
  34. Яніцький, Андрій (27 Квітня 2020). Севгіль Мусаєва: «Не хочу думати про “Українську правду” без Олени Притули». Детектор медіа. Архів оригіналу за 22 жовтня 2020. Процитовано 19 листопада 2020. 
  35. Імітатори реформ. Чому Захід має відмовити Порошенку у фіндопомозі та безвізовому режимі. Європейська правда. 15 серпня 2016. Архів оригіналу за 2 серпня 2019. Процитовано 19 листопада 2020. 
  36. Друзям все, ворогам закон: як Порошенко повертає Україну до вибіркового правосуддя. Українська правда. 27 липня 2017. Архів оригіналу за 16 листопада 2020. Процитовано 19 листопада 2020. 
  37. Зеленський пропонував Севгіль Мусаєвій стати речницею, коли тривав конкурс на цю посаду – ЗМІ. Детектор медіа. 5 червня 2019. Архів оригіналу за 16 листопада 2020. Процитовано 19 листопада 2020. 
  38. Рябоштан, Іра (1 травня 2020). Севгіль Мусаєва про оновлений сайт «Української правди»: Новий дизайн розроблений, щоб розбавити меню споживання. Детектор медіа. Архів оригіналу за 21 листопада 2020. 
  39. Говоримо про Клуб УП та про те, чому журналістика – це спільна справа читача і авторів. Українська правда. 21 червня 2020. Архів оригіналу за 28 жовтня 2020. 
  40. УП. Кляті питання. Telegram. 18 червня 2020. Архів оригіналу за 10 грудня 2020. 
  41. а б Клуб Української Правди. club.pravda.com.ua. Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 20 квітня 2021. 
  42. Єгорова, Анна (1 жовтня 2020). «Українська правда» запустила новий рівень членства у своєму клубі — платформу «Толока». Детектор медіа. Архів оригіналу за 31 жовтня 2020. 
  43. УП збирає Толоку: презентація нової платформи Клубу УП. www.facebook.com. Процитовано 10 грудня 2020. 
  44. Толока Української правди. YouTube. 
  45. а б Данькова, Наталія (4 грудня 2020). Пейволи, клуби читачів та донейти: скільки заробили українські видання напряму від читачів?. Детектор медіа. 
  46. Червона лінія. Корупція. Фільм УП про те, як антикорупційні органи опинилися за крок до знищення. Українська правда. 15 грудня 2020. Архів оригіналу за 16 грудня 2020. 
  47. Люди 2020-го. “Українська правда” нагороджує журналістів, волонтерів і митців року. Українська правда. 22 грудня 2020. Архів оригіналу за 26 січня 2021. 
  48. Мрія Гії. Компанія Dragon Capital купила інтернет-видання «Українська правда». day.kyiv.ua/uk/. 28 травня 2021
  49. Відгородитися від правди. Про свавілля у Верховному Суді, Премію імені Георгія Ґонґадзе та продаж «Української правди». day.kyiv.ua/uk/. 28 травня 2021
  50. Новим власником “Української правди” став Томаш Фіала. Українська правда. 26 травня 2021. Архів оригіналу за 26 травня 2021. 
  51. Мусаєва та Фіала підписали редакційну угоду УП. Українська правда. 26 травня 2021. Архів оригіналу за 26 травня 2021. 
  52. Ткачук, Борис (26 травня 2021). В «Української правди» новий власник — гендиректор інвесткомпанії Dragon Capital Томаш Фіала | Громадське телебачення. Громадське телебачення. Архів оригіналу за 26 травня 2021. 
  53. Співзасновниця «Української правди» Притула розповіла, чому вирішила продати видання Фіалі. Радіо Свобода. 27 травня 2021. Архів оригіналу за 27 травня 2021. 
  54. Яніцький, Андрій (20 листопада 2019). Головред «Економічної правди» Дмитро Дєнков: Рано чи пізно ми запровадимо платний доступ. Детектор медіа. Архів оригіналу за 28 вересня 2020. 
  55. «Українська правда» заведе блоги усім бажаючим. Детектор медіа. 18 Серпня 2011. Архів оригіналу за 15 листопада 2020. Процитовано 19 листопада 2020. 
  56. Леся Ганжа стала редактором сайту «Доступ до правди». Детектор медіа. 29 травня 2015. Архів оригіналу за 21 листопада 2020. 
  57. «Українська правда» продала Champion.com.ua. Детектор медіа. 2 жовтня 2017. Архів оригіналу за 27 травня 2021. 
  58. «Українська правда» та її партнери продали видання БЖ чеській компанії. Детектор медіа. 19 грудня 2018. Архів оригіналу за 27 травня 2021. 
  59. «Українська правда» запускає розділ «УП. Культура» на чолі з Катериною Ботановою [Архівовано 17 листопада 2020 у Wayback Machine.], Детектор медіа (8 вересня 2015)
  60. Проект «УП.Культура» на «Українській правді» закривається — Мамченкова [Архівовано 4 липня 2018 у Wayback Machine.], Детектор медіа (17 жовтня 2017)
  61. Гончарова, Катерина (22 травня 2020). «Українська правда» створила онлайн-платформу, присвячену коронавірусу. Детектор медіа. Архів оригіналу за 18 листопада 2020. Процитовано 19 листопада 2020. 
  62. «Історична правда» та «ЄвроПравда» повідомили, що не є сторонами угоди про продаж УП. Детектор медіа. 27 травня 2021. Архів оригіналу за 27 травня 2021. 
  63. “Історична правда”: закритися чи змінитися? ЗВЕРНЕННЯ РЕДАКЦІЇ. Історична правда. 22 серпня 2017. Архів оригіналу за 17 листопада 2020. 
  64. «Українська правда» і Сергій Сидоренко запускають новий проект «Європейська правда». Детектор медіа. 3 червня 2014. Архів оригіналу за 16 листопада 2020. 
  65. Севгиль Мусаева-Боровик: «За нами, несмотря на все слухи, никто не стоит» [Архівовано 17 травня 2016 у Wayback Machine.], Детектор медиа (22 лютого 2016)
  66. Як «Українська правда» будує читацьку модель монетизації [Архівовано 16 листопада 2020 у Wayback Machine.], Adsider (16 жовтня 2020)
  67. НВ визначило 15 найбільш популярних українських новинних сайтів. nv.ua. 3 грудня 2015. Архів оригіналу за 28 листопада 2018. Процитовано 20 листопада 2020. 
  68. Lewoniewski, Włodzimierz; Węcel, Krzysztof; Abramowicz, Witold (23 вересня 2017). Analysis of References Across Wikipedia Languages. Communications in Computer and Information Science 756: 561–573. doi:10.1007/978-3-319-67642-5_47. Архів оригіналу за 6 травня 2020. Процитовано 24 вересня 2019. 
  69. ТОП-100 новинних сайтів суспільно-політичної тематики за квітень 2019р.. Інтернет асоціація України. 16 травня 2019. Архів оригіналу за 5 грудня 2020. Процитовано 20 листопада 2020. 
  70. Рейтинг топсайтів України, Інститут масової інформації (11 вересня 2020)
  71. Top sites in Ukraine // Alexa.com. — Дата звернення: 13.08.2020.
  72. Лідером дотримання журналістських стандартів у лютому стала «Українська правда», аутсайдером «Обозреватель» - ІМІ. Детектор медіа. 12 березня 2015. Архів оригіналу за 16 листопада 2020. Процитовано 20 листопада 2020. 
  73. На «Укрінформі», «Ліга.нет», «Українській правді» та «Цензор.нет» найякісніші новини серед онлайн-видань – ІМІ. Детектор медіа. 25 листопада 2016. Архів оригіналу за 16 листопада 2020. Процитовано 20 листопада 2020. 
  74. ІМІ: Найбільше новин з порушеннями стандартів – на «Обозревателе» та «Страна.ua», найменше – в «Укрінформі». Детектор медіа. 31 Серпня 2017. Архів оригіналу за 8 жовтня 2020. Процитовано 20 листопада 2020. 
  75. ІМІ склав список 10 сайтів з якісною інформацією. imi.org.ua (uk-UA). Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 4 лютого 2021. 
  76. Хто вішає найбільше локшини?. texty.org.ua. Процитовано 20 листопада 2020. 
  77. Лише 28% загальноукраїнських онлайн-медіа демонструють прозорість своїх даних – дослідження ІМІ. Інститут масової інформації. Архів оригіналу за 20 листопада 2020. Процитовано 20 листопада 2020. 
  78. Звіт з моніторингу дотримання профстандартів в онлайн-медіа. Друга хвиля моніторингу у 2020 році. Інститут масової інформації. Архів оригіналу за 29 листопада 2020. Процитовано 20 листопада 2020. 
  79. ІМІ рекомендує читати новини з достовірних джерел. Список медіа. imi.org.ua (uk-UA). Архів оригіналу за 15 березня 2022. Процитовано 25 квітня 2022. 
  80. «Українській правді» вручили нагороду [Архівовано 16 листопада 2020 у Wayback Machine.], Українська правда (19 травня 2006)
  81. Серед кращих незалежних ЗМІ за версією премії ім. Сахарова нагороджені чотири українських видання [Архівовано 21 листопада 2021 у Wayback Machine.], Детектор медіа (31 жовтня 2017)
  82. “Честь професії”: інтерв’ю журналіста УП визнали найкращим. Українська правда. 25 травня 2021. Архів оригіналу за 31 травня 2021. 
  83. Підозра року. Пояснюємо версію слідства у справі Стерненка. Українська правда. 13 червня 2020. Архів оригіналу за 23 листопада 2020. 
  84. Журналістка «Української правди» хотіла обманом отримати текст підозри, – Стерненко. Букви (інформагентство). 14 червня 2020. Архів оригіналу за 3 серпня 2020. 
  85. Сергій Стерненко. www.facebook.com. Процитовано 10 грудня 2020. 

Посилання[ред. | ред. код]