Супряга

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Супря́га[1], діал. супру́га[2] (від прасл. *sǫpręgǫ — «запрягу разом») — форма господарської кооперації, що простежується за документальними джерелами на українських землях у XVI—XIX ст. Учасників супряги називали «супрягачами»[3] або «супряжичами»[4].

Супряга полягає в об'єднанні реманенту (возів, плугів, саней тощо) та робочої худоби (коней і волів) кількома окремими дворогосподарствами для виконання спільних трудових повинностей (панщини, толоки, шарварку), які накладалися на сільську громаду загалом. Коли селяни супрягою відбували панщину, то в плуг «спрягивали по волу з дворища», для возової повинності поставляли «один воз с двух дворищ», а для виконання ремонтних робіт (шарварків) «если везут дерево восьмисаженное, спрягаються по четыре дворища, а если меньшее, то по два». За таким же принципом організовували супрягу для виконання загальних робіт на користь всієї сільської громади чи окремих господарств села (оранка твердих ґрунтів важкими плугами, в які впрягали по кілька пар волів, підвіз дерева для будівництва тощо).

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Супряга // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Супруга // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Супрягач // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  4. Супряжич // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.