Праслов'янська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Історичний розподіл слов'янських мов.
   Заштрихований у рожевий колір є Празько-Пеньківсько-Колочинський комплекс культур 6-го — 7 ст. н.е, що відповідає поширенню слов'янсько-мовних племен в цей час.
   Менша (червона) — територія, на якій знаходяться найдавніші слов'янські гідроніми, або назви річок і озер (за Mallory & Adams (1997:524ff).

Праслов'я́нська мо́ва — це прамова, з якої пізніше утворилися старослов'янська та інші слов'янські мови[1][2]. Цією мовою говорили до VII століття. За офіційними даними, ніяких письмових пам'яток праслов'янської мови не збереглося, тому мова була реконструйована на підставі порівняння достовірно засвідчених слов'янських та інших європейських мов[3][4][5][6][7]. При сучасних реконструкціях мови праслов'ян враховується і концепція протослов'янских діалектів

Походження[ред.ред. код]

За деякими припущеннями праслов'янська мова сформувалася в першому тисячолітті до н.е. Залишається відкритим питання, чи походить праслов'янська мова безпосередньо з праіндоєвропейської, чи вона відгалузилася пізніше від прабалтослов’янської мови. Ті, хто заперечує існування прабалтослов’янської мови, підкреслюють достатні розбіжності в лексиці між цими двома групами мов.

При тому, що обидві групи мов, як слов'янська, так і балтійська, піддалися сатемізації (див. Ізоглоса кентум-сатем), вони зберегли найбільш архаїчну частину словника. Особливо це справедливо для термінів, що позначають спорідненість, і для слів, що позначають частини людського тіла.

На ранніх етапах мова підпала під сильний вплив іранських мов (мабуть, скіфського і сарматського – «собака» та ін.), в IIIII ст. — мови готів («сережка», «хліб» та ін.).

За тривалий період свого існування (імовірно 1000 років) праслов'янська мова зазнала різних змін. Дана обставина, так само як і неоднакове розуміння різними лінгвістами процесів, що відбуваються в мовах, стало причиною відмінностей у спробах реконструкції праслов'янської мови. Деякі автори прагнуть виділити різні періоди (наприклад, три періоди) в розвитку праслов'янської мови, але вони не отримали загальної підтримки.

У V і VI  століттях, як наслідок германського міграційного періоду почалася міграція слов'янських племен. Ці пересування поклали початок розділенню праслов'янської мови. Болгари сформували свою першу імперію в 681 році, і в кінці IX  століття вперше був записаний болгарський діалект, яким розмовляли у Салоніках, що поклало початок літературі старослов’янською мовою. Старослов'янську мову не можна розглядати як власне праслов'янську, зважаючи на той факт, що вона була записана щонайменше два сторіччя після розпаду праслов'янської мови, але вона все ж достатньо близька до неї, і, можливо, в ті часи старослов'янська мова була зрозуміла носіям інших слов'янських діалектів та навпаки.

За рядом концепцій пізньопраслов’янский період продовжувався по XII століття (до падіння редукованих), і відмінності між майбутніми слов'янськими мовами не виходили в цей період за рамки діалектних.

Фонетика[ред.ред. код]

Приголосні:

Губні Зубні Середньоязикові Гутуральні Ларингальні
палатовелярні велярні лабіовелярні
Носові m n
Смичні

глухі

p t k  
дзвінкі b d ǵ g  
дзвінки придихові ǵʰ gʷʰ  
Фрикативні s h₁, h₂, h₃
Плавні r, l
Напівголосні w j

Голосні:

передній ряд середній ряд задній ряд
довгі короткий довгі короткі довгі короткі
верхні монофтонги ī i ū u
середні монофтонги ē e ō o
дифтонги ēi, ēu ei, eu ōi, ōu oi, ou
нижні монофтонги ā a
дифтонги āi, āu ai, au

Транскрипція[ред.ред. код]

Носії праслов'янської мови не мали своєї писемності[2][5][6][7], тому в лінгвістиці для запису реконструйованих слів цієї мови використовують спеціальну фономорфологічну транскрипцію[8] на базі латинської абетки з діакритичними знаками[9][10][11], з доданням кириличних символів «ь», «ъ» (які передають тут редуковані голосні — характерну ознаку праслов'янської й інших стародавніх слов'янських мов). Перед відновленими словами в лінгвістичній реконструкції прийнято ставити астериск (*) — для позначення гіпотетичності, незасвідченості на письмі[12].

Літера Звук (МФА) Українське позначення й тлумачення
*a [a] а
*b МФА: [b] б
*c (*ć, *c') [ʦ], [t͡ɕ] ц (м'яке)
*č (*č́, *č') [tʃ], [tʃʲ] ч (м'яке)
*d МФА: [d] д
*e [ɛ] е (коротке)
*ě, (*ä) [æ] ѣ (довгий передній відкритий)
*ę (*, *ę²) [ɛ̃] е (носове), ѧ
*(f) МФА: [f] ф (у запозиченнях)
*g МФА: [ɡ] ґ (вибухове)
*(h) МФА: [ɦ] г (фрикативне)
*i [i] і
*j МФА: [j] й («йот»)
*k МФА: [k] к
*l (*ł) МФА: [l] л (тверде)
*ľ МФА: [ʎ], [lʲ] л (м'яке; ль), љ
* МФА: [l̥] л (плавне)
*m МФА: [m] м
*n МФА: [n] н
*ń МФА: [ɲ], [nʲ] н (м'яке; нь), њ
Літера Звук (МФА) Українське позначення й тлумачення
*o [ɔ] о
*ǫ (*õ, *ǫ²) [ɔ̃] о (носове), ѫ
*p МФА: [p] п
*r МФА: [r] р
*ŕ МФА: [ɾ], [rʲ] р (м'яке; рь)
* МФА: [r̥] р (плавне)
*s МФА: [s] с
*ś (*s') МФА: [ɕ], [sʲ] с (м'яке; сь)
*š (*š́, *š') МФА: [ʂ], [ʃʲ] ш (м'яке; шь)
*šč [ʃt͡ʃ] щ
*t МФА: [t] т
*u МФА: [u] у
*v (*w, *) МФА: [v] в (у дужках — знаки, що підкреслюють білабіальність)
*x (*h, *ch) МФА: [x] x
*y [ɨ] и (приблизно)
*z МФА: [z] з
*ź (*z') МФА: [ʑ], [zʲ] з (м'яке; зь)
*ž (*ž́, *ž') МФА: [ʒ] ж (м'яке; жь)
*ь (*ǐ) [ĭ] і (надкороткий голосний)
*ъ (*ǔ) [ŭ] у (надкороткий голосний)

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Schenker A. Proto-Slavic // The Slavonic Languages / Comrie B., Corbett G. — London, New York : Routledge, 1993. — P. 60. — ISBN 0-415-04755-2, ISBN 978-0-415-04755-5.
  2. а б Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — 2 wyd. zmien. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2006. — ISBN 8-301-14720-2.
  3. Schenker A. Proto-Slavic // The Slavonic Languages / Comrie B., Corbett G. — London, New York : Routledge, 1993. — P. 61. — ISBN 0-415-04755-2, ISBN 978-0-415-04755-5.
  4. Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2006. — ISBN 8-301-14720-2.
  5. а б Супрун А. Е., Калюта А. М. Введение в славянскую филологию: Учеб. пособие для филол. фак. ун-тов.. — Мн. : Вышэйшая школа, 1981.
  6. а б Шушарина И. А. Введение в славянскую филологию: учебное пособие. — М. : ФЛИНТА. — С. 150. — ISBN 978-5-457-39795-8.
  7. а б Горбачевский А. А. Теория языка. Вводный курс: учебное пособие.. — М. : ФЛИНТА : Наука, 2011. — С. 34. — ISBN 978-5-9765-0965-8 (ФЛИНТА), ISBN 978-5-02-037279-5 (Наука).
  8. Картотека Этимологического словаря славянских языков. // Лингвистические источники: фонды института русского языка / Под ред. С. И. Коткова, А. И Сумкиной. — М. : Наука, 1967. — С. 139.
  9. Адливанкин С. Ю. Краткий очерк истории праславянской фонетики. Учебное пособие для студентов заочного отделения.. — Пермь : Пермский гос. университет им. А.М. Горького, 1971. — С. 14—15.
  10. Адливанкин С. Ю., Фролова И. А История праславянской фонетики: ранний период. Учебное пособие по спецкурсу. — Пермь : Пермский гос. университет им. А.М. Горького, 1978. — С. 77.
  11. Супрун А. Е., Калюта А. М. Введение в славянскую филологию: Учеб. пособие для филол. фак. ун-тов.. — Мн. : Вышэйшая школа, 1981. — С. 22—23.
  12. Супрун А. Я. Выбраныя працы: Праславянский язык. Старославянский язык. Церковнославянский язык. / Уступ. арт. А. А. Кожынавай. — Мн. : Права і эканоміка, 2013. — С. 18. — (Моваведы Беларусі). — ISBN ISBN 9-855-00674-7, ISBN 978-9-855-00674-0.

Джерела[ред.ред. код]


Мови Це незавершена стаття про мову.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.