Праслов'янська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Історичний розподіл слов'янських мов.
   Заштрихований у рожевий колір є Празько-Пеньківсько-Колочинський комплекс культур 6-го — 7 ст. н.е, що відповідає поширенню слов'янсько-мовних племен в цей час.
   Менша (червона) — територія, на якій знаходяться найдавніші слов'янські гідроніми, або назви річок і озер (за Mallory & Adams (1997:524ff).

Праслов'я́нська мо́ва — термін, вживаний щодо гіпотетичної прамови, від якої походять слов'янські мови[1][2]. Існувала в період від ІІ-І ст. до н.е. — VII ст. н. е.. За офіційними даними, ніяких письмових пам'яток праслов'янської мови не збереглося, тому мова була реконструйована на підставі порівняння достовірно засвідчених слов'янських та інших індоєвропейських мов[3][4][5][6][7]. При сучасних реконструкціях мови праслов'ян враховується і концепція протослов'янских діалектів.

Термін[ред.ред. код]

Див. також Походження назви «слов'яни»

Термін «праслов'янська» утворений як відповідник російському праславянский, що у свою чергу, наслідує німецький термін Urslavisch[8], перекладаючи приставку «Ur-» слов'янською «пра-»[2]. Схоже звучать аналогічні терміни в інших слов'янських мовах: біл. праславянскі, пол. prasłowiański, чеськ. praslovanský, словац. praslovanský, болг. праславянски, мак. прасловенски, хорв. praslavenski, серб. прасловенски, словен. рraslovanski[9]

Деякі дослідники вживають щодо праслов'янської мови також термін-синонім «загальнослов'янська мова» (фр. slave commune, англ. Common Slavic, нім. Gemeinslavisch, хорв. općeslavenski)[10][11] або «слов'янська мова-основа»[12] (останній вважають незручним і кострубатим з причини неможливості утворити від нього прикметник)[8].

Низка науковців (Г. Гольцер, Р. Матасович) пропонує розмежовувати власно праслов'янську (англ. Proto-Slavic, нім. Urslavisch, хорв. praslavenski) і загальнослов'янську (фр. slave commune, англ. Common Slavic, нім. Gemeinslavisch, хорв. općeslavenski). Під першою розуміють мову, якою говорили слов'яни до, під час, й одразу після свої експансії, а під другою — період в історії слов'янських мов вже після розпаду єдної прамови. Між похідними від неї діалектами продовжували існувати тісні зв'язки, які приводили до паралельних змін[13][14].

Праслов'янську не слід змішувати з іншими стародавніми слов'янськими мовами: давньоруською (давньоукраїнською), старослов'янською, а також з сучасною церковнослов'янською. У наведеній таблиці показані основні відмінності.

Праслов'янська мова Староцерковнослов'янська мова Давньоруська мова Сучасна церковнослов'янська мова
*boršno бьрашно борошно брашно
*běžati, *běgati бѣжати, бѣшть бѣгьти (?) бѣжати, бѣщь
*vęti̯e вѩште вѩче вѧщше
*dъždžь дъждь дъжгь (?) дожгь
*kāmen- камы, камык камы камень
*noktьsь ношть ночь нощь
*роlmеn- пламы поломѧ плама
*оrvьnъ равънъ ровьнъ равьнъ
*světi̯а свѣшта свѣча свѣща
*sъlnьсе < *sъlnь слъньце сълньце солнце
*sěkti сѣшти сѣчи (сѣкьти) сѣщь
*ěsti іадь, іасти ѣда, ѣсти ѧдь, ѧсти
*ěxati іахати ѣхати ѧхати

Транскрипція[ред.ред. код]

Носії праслов'янської мови не мали своєї писемності[2][5][6][7], тому в лінгвістиці для запису реконструйованих слів цієї мови використовують спеціальну фономорфологічну транскрипцію[15] на базі латинської абетки з діакритичними знаками[16][17][18], з доданням кириличних символів «ь», «ъ» (які передають тут редуковані голосні — характерну ознаку праслов'янської й інших стародавніх слов'янських мов). Перед відновленими словами в лінгвістичній реконструкції прийнято ставити астериск (*) — для позначення гіпотетичності, незасвідченості на письмі[19].

Літера Звук (МФА) Українське позначення й тлумачення
*a [a] а
*b [b] б
*c (*ć, *c') [ʦ], [t͡ɕ] ц (м'яке)
*č (*č́, *č') [tʃ], [tʃʲ] ч (м'яке)
*d [d] д
*e [ɛ] е (коротке)
*ě, (*ä) [æ] ѣ (довгий передній відкритий)
*ę (*, *ę²) [ɛ̃] е (носове), ѧ
*(f) [f] ф (у запозиченнях)
*g [ɡ] ґ (вибухове)
*(h) [ɦ] г (фрикативне)
*i [i] і
*j [j] й («йот»)
*k [k] к
*l (*ł) [l] л (тверде)
*ľ [ʎ], [lʲ] л (м'яке; ль), љ
* [l̥] л (плавне)
*m [m] м
*n [n] н
*ń [ɲ], [nʲ] н (м'яке; нь), њ
Літера Звук (МФА) Українське позначення й тлумачення
*o [ɔ] о
*ǫ (*õ, *ǫ²) [ɔ̃] о (носове), ѫ
*p [p] п
*r [r] р
*ŕ [ɾ], [rʲ] р (м'яке; рь)
* [r̥] р (плавне)
*s [s] с
*ś (*s') [ɕ], [sʲ] с (м'яке; сь)
*š (*š́, *š') [ʂ], [ʃʲ] ш (м'яке; шь)
*šč [ʃt͡ʃ] щ
*t [t] т
*u [u] у
*v (*w, *) [v] в (у дужках — знаки, що підкреслюють білабіальність)
*x (*h, *ch) [x] x
*y [ɨ] и (приблизно)
*z [z] з
*ź (*z') [ʑ], [zʲ] з (м'яке; зь)
*ž (*ž́, *ž') [ʒ] ж (м'яке; жь)
*ь (*ǐ) [ĭ] і (надкороткий голосний)
*ъ (*ǔ) [ŭ] у (надкороткий голосний)

Див. також Наукова транслітерація кирилиці

Історія[ред.ред. код]

Гіпотетична територія балто-слов'янського діалектного континууму з назвами культур Бронзової доби. Архаїчні слов'янські гідроніми позначені червоними крапками

Згідно з сучасними теоріями, праслов'янська мова сформувалася в першому тисячолітті до н. е.. Залишається нерозв'язаним питання, чи походить праслов'янська мова безпосередньо з праіндоєвропейської, чи вона відгалузилася пізніше від прабалтослов’янської мови. Це пов'язане, передусім, з фактом незвичайної схожості балтійських і слов'янських мов між собою на всіх рівнях: лексичному, морфологічному і граматичному. З огляду на це А. Шлейхер затвердив постулат про існування у минулому прабалтослов'янської мови, що згодом розпалася на прабалтійську й праслов'янську галузі. Цієї ж концепції додерживалися К. Бругманн, П. Ф. Фортунатов, О. О. Шахматов, Є. Курилович, А. Вайан, Я. Отрембський, В. Георгієв та ін.[20]. Польський мовознавець Я. М. Розвадовський запропонував схему паралельного розвитку балтійських і слов'янських мов. Згідно з нею, спочатку існував період балто-слов'янської єдності (III тисячоліття до н. е.), який змінив період незалежного розвитку (II—I тисячоліття до н. е.), за яким надійшов період нового зближення (з початку нашої ери й досі).

Існувала й інша точка зору. А. Мейє вважав, що схожість балтійських і слов'янських мов спричинена незалежним паралельним розвитком, викликаним тривалим сусідуванням їхніх носіїв, а «прабалтослов'янської мови» ніколи не існувало. Його думку поділяли І. А. Бодуен де Куртене і Хр. Ш. Станг. Ця гіпотеза уможливлює пояснити значні розбіжності між цими двома групами мов, особливо у найважливіших сегментах лексики. Дивні відмінності існують навіть усередині самих балтійських мов, причому в усталених і стародавніх пластах лексики: наприклад, щодо термінів родичівства «син» і «дочка» литовська й прусська мови зберегли загальноіндоєвропейські позначення (відповідно sunus, souns і dukte, dukti), у той час як у латиській ці слова замінені новоутвореннями dels і meita.

Латиський лінгвіст Я. Ендзелінс вважав, що після розпаду праіндоєвропейської праслов'янська і прабалтійська розвивалися незалежно, а потім зазнали періоду зближення[21]. Згідно гіпотезі В. М. Топорова й В. В. Іванова, праслов'янська являє собою результат розвитку одного з периферійних балтійських діалектів[22][23]. Пізніше В. М. Топоров виказав гіпотезу, що «праслов'янська — це пізня філіація не просто балтійських, а саме прусських діалектів»[24].

Схеми можливого паралельного розвитку балтійських і слов'янських мов відповідно різним теоріям (Шлейхер, Ендзелін, Розвадовський, Мейє, Топоров і Іванов (Кромер); Ван Вейк, 1923; Кромер, 2003

Протягом тривалого періоду свого існування (здогадно 2000 років) праслов'янська зазнала різноманітних змін. Цей факт, поряд з неоднаковим розумінням різними мовознавцями процесів, що відбувалися в мовах, спричинив розбіжності в спробах реконструкції праслов'янської мови. Деякі автори намагаються виділити кілька періодів у розвитку цієї мови, що не отримало загальної підтримки. Ранню праслов'янську важко відрізнити від пізньої праіндоєвропейської, оскільки перша являє собою органічне продовження другої. Саме через це історію праслов'янської мови часто представляють не у формі двочленної схеми («праіндоєвропейська — праслов'янська»), а у формі тричленної: «праіндоєвропейська — протослов'янські діалекти (в інших концепціях — прабалтослов'янська) — праслов'янська». Такої схеми додержувалися М. С. Трубецькой, Г. О. Хабургаєв, О. М. Трубачов та ін. Згідно цій концепції, протослов'янські діалекти — це група діалектів праіндоєвропейської, які після розпаду останньої (V—IV тис. років до н. е.) поступово стали вироблювати свої власні, оригінальні риси, які відрізнювали його від інших груп праіндоєвропейських діалектів. На думку В. М. Топорова, «протослов'янські діалекти» — просто інша назва прабалтослов'янської мови[25].

Протослов'янські діалекти дали початок праслов'янській мові тоді, коли на всіх мовних рівнях набралося досить змін, щоб мовлення предків слов'ян стало незрозумілим для балтів. Відповідно різним датуванням, це сталося у період 1500—500 років до н. е. Одна з датировок (запропонована Трубачовим), для розмежування періодів протослов'янських діалектів і власне праслов'янської мови використовує аргумент заліза. На думку Топорова (який розглядав праслов'янську як розвиток одного з периферійних балтійських діалектів), балто-слов'янський діалектний континуум зберігався досить тривало після формального розділення мов, про що свідчить значна кількість спільних іновацій пізнього періоду. За даними П. Новотної і В. Блажека[26], праслов'янська розійшлася з прабалтійською не пізніше, ніж 1400 року до н. е., схожа дата також одержана у дослідженнях С. А. Старостіна.

Ф. Славський і Л. Мошинський відносять існування балто-слов'янської спільності періоду бл. 2000—1500 рр. до н. е. Відлічувати історію власно праслов'янської вони пропонують з 1500 року до н. е. В. Смочинський вважає, що до початку слов'янського розселення межа проживання балтів і слов'ян проходила по річці Прип'ять[27].

Обидві групи діалектів, як протослов'янські, так і протобалтійські, на ранньому етапі свого розвитку піддалися сатемізації (див. Ізоглоса кентум-сатем), проте, вони зберегли найбільш архаїчну частину праіндоєвропейського словника. Особливо це справедливо для термінів родичівства і свояцтва, а також для слів, що позначають частини людського тіла.

На ранніх етапах розвитку праслов'янська мова підпала під сильний вплив іранських мов, мабуть, скіфської і сарматської (звідти запозичені слова «собака», «топір», «бог» та ін.), у IIIII ст.готської мови («сережка», «хліб», «шеляг» та ін.).

Де ж проходило формування праслов'янської мови? Це питання невіддільне від проблеми встановлення прабатьківщини слов'ян. Існує кілька основних теорій і відповідних локалізацій слов'янської прабатьківщини:[28][29]:

  1. Східноєвропейська (Я. М. Розвадовський[30][31][32], О. О. Шахматов[33], Ф. Славський[34])
  2. Центральна (Прип'ятсько-середньодніпровська теорія) (Л. Нідерле[35], Ю. Т. Ростафінський[36], М. Ю. Ф. Фасмер[37][38], Ф. П. Філін[39][40], С. Б. Бернштейн[41])
  3. Західна «автохтонна» (Вісло-Одерська), особливо поширена серед польських науковців, у межах якої праслов'ян ототожнюють з Лужицькою культурою (Ю. Костшевський[42][43], Л. Козловський[44], Т. Лер-Сплавінський[45], Я. Чекановський[46][47][48], М. Рудницький[49], Є. Налєпа[50], В. В. Мартинов[51][52])
  4. Азійська (ранні праці К. Мошинського[53][54])

Згодом К. Мошинський поміщав ареал праслов'янської мови станом на період близько 500 року до н. е. у західно-центральне Наддніпрянщину. Саме звідти, на його думку, відбувалося розселення слов'ян на північ і захід[55].

Дані лексики свідчать про те, що праслов'яни не жили на березі моря: у праслов'янській практично повністю відсутня термінологія, пов'язана з мореплавством, кораблебудуванням, морською риболовлею і морською торгівлею. Предки слов'ян не могли жити й на територіях, якими проходив Янтарний шлях, оскільки слова для позначення цього каменя у всіх слов'янських мовах не є питомо слов'янськими, а являють собою запозичення з інших мов: балтійських («янтар» — від лит. gintãras, латис. dzĩtars, dziñtars)[56][57][58][59][60][61][62], з німецької («бурштин» — від сер.-ниж.-нім. bernstein)[63][64][65] або турецької мови (болг. кехлибар — від тур. kehribar)[66]). Всі ці дані не на користь автохтонної гіпотези[67].

За даними глотохронології праслов'янська мова розпалася бл. 130—600 рр. н. е.[68][69][26] на низку окремих ідіом (діалектів), які, втім, зазнавали взаємовпливу. Вони поклали початок сучасним слов'янським мовам. Проте, Ф. Славський відносить період розпаду праслов'янської до V-VI століть н. е.: саме тоді, як наслідок германського міграційного періоду, почалася міграція і слов'янських племен.

У VI столітті слов'яни, пересуваючись на південь, перетнули Карпати й Судети, заселили Східні Альпи і проникли на Балканський півострів, слов'янізація якого тривала й у VII ст.[70][71]. Умови для слов'янської експансії у середині I тисячеліття н. е. створили плюндровання європейських земель кочовими народами Сходу: гунами, булгарами, аварами, а також падіння імперії гунів[72][73]. Виходячи з історичних даних, можна припустити, що у середині І тисячеліття н. е. і закінчується період єдної праслов'янської мови. Л. Мошинський пов'язує його з часом освоєння слов'янами Балкан і формуванням західної, південної і східної груп слов'янських мов[74][70].

Болгари сформували свою першу імперію в 681 році, і в кінці IX  століття вперше був записаний болгарський діалект, яким розмовляли у Салоніках, що поклало початок літературі старослов’янською мовою. Старослов'янську мову не можна розглядати як власне праслов'янську, зважаючи на той факт, що вона була записана щонайменше два сторіччя після розпаду праслов'янської мови, але вона все ж достатньо близька до неї, і, можливо, в ті часи старослов'янська мова була зрозуміла носіям інших слов'янських діалектів та навпаки.

За концепцією М. С. Трубецького і М. М. Дурново, праслов'янський (пізньопраслов’янский) період тривав ще півтисячі років — аж до XII століття (до падіння редукованих), і відмінності між майбутніми слов'янськими мовами не виходили в цей період за рамки діалектних. Критикував цю теорію С. Б. Бернштейн.

Див. також Балто-слов'янська мовна спільність, Протослов'янські діалекти

Фонетика[ред.ред. код]

Система фонем пізньої праіндоєвропейської мови, успадкована праслов'янською, мала такий вигляд (традиційна реконстукція)[75]:

Приголосні:

Губні Зубні Середньоязикові Гутуральні Ларингальні
палатовелярні велярні лабіовелярні
Носові m n
Змичні

глухі

p t k  
дзвінкі b d ǵ g  
дзвінки придихові ǵʰ gʷʰ  
Фрикативні s h₁, h₂, h₃
Плавні r, l
Напівголосні w j

Протягом розвитку ранньої праслов'янської ця система зазнала таких змін:

  • Трирядна система праіндоєвропейських змичних (глухі — дзвінкі — дзвінкі придихові) перетворилася на дворядну (глухі — дзвінкі). Ю. В. Шевельов вважав це найдавнішою слов'янською фонетичною зміною[76].
  • Втрата складових сонантів. На думку Ю. В. Шевельова, ця зміна відбулася приблизно в той самий час, що й втрата дзвінких придихових[77].
  • Збіг лабіовелярної серії з серією простих велярних.
  • Сатемізація. Палаталізовані задньоязикові (k') через проміжні ступені середньоязикових (t') й африкатів (ts) перейшли в свистячі (s). Певно, цей процес почався ще до остаточного розпаду праіндоєвропейської мови, але закінчівся після, оскільки його результати у різних сатем-мовах різні.
  • Перехід s у x. Проходив водночас з сатемізацією, але закінчився раніше. Це ясно на прикладі слів пьсати і вьсь («село»). В обох випадках s знаходиться у позиції, підхожої для переходу в х. Проте, тут s виникло вже після завершення переходу з k', отже, не дало х. Саме по завершенні сатемізації звук х одержав статус фонеми у праслов'янській мові. Існує теорія, висунута А. Мейє, що засновується на даних інших сатем-мов, у яких s перейшло в š. Згідно з нею, s і в праслов'янській перейшло в š, а вже потім, під час першої палаталізації, š збереглося перед голосними переднього ряду, а перед голосними заднього ряду перейшло в х (за аналогією з розподілом k/č).
  • Звук [m] перестав бути можливим наприкінці слова і перейшов у [n] (див. «Зміна m на n у праслов'янській мові»). Такий перехід спостерігають у всіх індоєвропейських мовах (окрім італьських й індоіранських), у тому числі й анатолійських. На думку С. Б. Бернштейна, дана зміна належить до періоду балто-слов'янської спільності[78], що підтверджують дані прусської мови (закінчення -an в акузативі основ на -a < *-o чоловічого та середнього роду й у номінативі середнього роду).

Голосні:

передній ряд середній ряд задній ряд
довгі короткі довгі короткі довгі короткі
верхні монофтонги ī i ū u
середні монофтонги ē e ō o
дифтонги ēi, ēu ei, eu ōi, ōu oi, ou
нижні монофтонги ā a
дифтонги āi, āu ai, au

На ранньому етапі самостійного розвитку праслов'янської мови ця система зазнала таких змін:

  • Збіг і (> ), *o і *a (> *o). Надлишкова ознака довготи/короткості зберігалася ще тривалий час. Після цієї зміни система голосних скоротилася на 6 фонем (ō, ă, ōi, ōu, ăi, ău). Схожі, але не ідентичні процеси проходили в індоіранських, балтійських і германських мовах. Болгарський мовознавець В. Георгієв[bg] запропонував теорію, згідно якій саме в цьому процесі лежить джерело російського акання (наразі відкидається більшістю лінгвістів, оскільки неправильно пояснює сутність явища).

Система приголосних праслов'янської мови у періоді до палаталізацій і йотацій мала такий вигляд[79]:

змичні спіранти носові дрижачі латеральні апроксиманти
губні b — p m w
дентальні d — t s — z n r l
середньоязикові j
велярні k — g x
передній ряд середній ряд задній ряд
довгі короткі довгі короткі
верхні монофтонги ī i ū u
середні монофтонги ē e o
дифтонги ēi, ēu ĕi, ĕu oi, ou
нижні монофтонги ā
дифтонги āi, āu

Слід зауважити, що з фонологічного погляду дифтонги були біфонемними сполученнями[80].

Двома найважливішими тенденціями праслов'янської мови були тенденція зростання звучності і тенденція до внутрішньоскладового гармонізму[81][82].

Тенденція до дедалі зростнішої звучності стала причиною таких процесів:

Тенденція до внутрішньоскладового гармонізму стала причиною таких процесів:

Система приголосних ранньої загальнослов'янської мови[83]:

змичні фрикативні африкати носові дрижачі латеральні
губні b — p v m
дентальні альвеолярні d — t s — z n — n' r — r' l — l'
дентальні постальвеолярні ž' — š' č'
середньопіднебінні j
велярні k — g x

Зміни загальнослов'янської доби:

  • Розвиток груп kt', gt' > c' у західних діалектах (пор. пол. moc, noc), č' — у східних (пор. дав.-рус. мочь, ночь), š't' — у південних (пор. ст.-слов. мошть, ношть).
  • Спрощення груп tl, dl у східних та південних діалектах (пор. укр. вила, мило, шило); разом зі збереженням цих груп у західних (пор. пол. widły, mydło, szydło; перетворення їх на kl, gl у псковському діалекті.

Просодія[ред.ред. код]

Праслов'янська акцентуація (система наголосу) у цілому успадкувала систему праіндоєвропейської мови, яка характеризувалася двома типами рухомого музичного наголосу — висхідним («акутом») і низхідним або спадним («циркумфлексом»). Реконструкція праслов'янської системи наголосу становить певні труднощі, оскільки у давніх писемних пам'ятках наголос не позначався, а у сучасних слов'янських мовах давня акцентуація піддалася значним змінам. Реконструйована праслов'янська система генетично тотожня прабалтійській, що слугує додатковим аргументом існування прабалтослов'янської мовної спільноти, яку відносять до періоду існування «ларингалів».

Для реконструкції праслов'янської акцентуації цінними є дані сербохорватської мови. У ній зберігся тонічний (музичний) характер праслов'янського наголосу, у якому виділяють чотири типи: короткий низхідний (серб. краткосилазни акценат) (як у слові кра̏ва), довгий низхідний (серб. дугосилазни акценат) (як у слові гра̂д), короткий висхідний (серб. краткоулазни акценат) (як у слові òтац) і довгий висхідний (серб. дугоулазни акценат) (як у слові ре́ка). Проте, сербохорватська зазнала систематичного зсуву наголосу на один склад ближче до початку слова, тому з нього важко встановити його первісне місце.

У східнослов'янських мовах, а також болгарській, наголос зберіг рухомість у різних формах слова, але втратив свій музичний характер, змінивши його на силовий (динамічний).

Чеська мова закріпила наголос на першому складі, при цьому праслов'янський висхідний наголос проявляється у ній як довгота голосної.

Лексика[ред.ред. код]

Більша частина праслов'янської лексики являє собою індоєвропейську лексику, тобто успадковану нею з праіндоєвропейської мови й схожу з лексикою інших індоєвропейських мов (*mati, *ovьca, *melko, *synъ, *(j)agnę). Через тривале сусідування з іншими народами у праслов'янській наявні запозичення як з інших індоєвропейських (балтійських, іранських, кельтських, германських, романських, латини, грецької), так з неіндоєвропейських (тюркських). Запозичення з балтійських мов трудно виявити через значну схожість праслов'янської і прабалтійської, що робить майже неможливим відрізнити запозичені слова від питомих споріднених. Можливо, були запозичення з фракійської, але вони також складно виявляються — через малу вивченність останньої. [84]

За допомогою реконструкції праслов'янського словника можна дізнатися більше про життя, побут, вірування слов'ян, а також точніше визначити місце їхньої прабатьківщини. Вже відновлено до 20 тисяч слів праслов'янської лексики. Зокрема, до них належать:

Див. також «Запозичення у праслов'янській мові»

Граматика[ред.ред. код]

З восьми праіндоєвропейських відмінків праслов'янська зберегла 7: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний (останній іноді зоветься також кличною формою і не включається до числа відмінків). Праіндоєвропейський відкладний відмінок щез, злившись з родовим і залишивши останньому своє закінчення основ на *-o- (в інших основах родовий і відкладний не розрізнювалися вже у праіндоєвропейській)[87].

Іменник[ред.ред. код]

Праіндоєвропейське відмінювання кореневих атематичних іменників не збереглося: ці іменники або зникли або перейшли в інші типи відмінювання (наприклад, пра-і.е. '*snoɪ̯gʷʰs' «сніг» > *snoɪ̯gʷʰos > *sněgъ, пра-і.е. '*nokʷts' «ніч» > *noktis). Частково зберігався атематичний приголосний тип відмінювання (з суфіксами *-en-, *-es-, *-ter-, *-ū-, *-men-, *-nt-) але він вже не був продуктивним. Окрім того, закінчення приголосного типу відмінювання використовували у множині іменників з суфіксами *-tel'-, *-an- і *-ar'-, а також у називному відмінку всіх чисел активних дієприкметників чоловічого роду[88][89].

Відмінювання праслов'янських іменників на прикладі слів *vьlkъ («вовк»), *kon’ь («кінь»), *synъ («син»), *gostь («гість»), *kamy «камінь», *lěto («літо, рік»), *pol’e («поле»), *jьmę («ім'я»), *telę («теля»), *slovo («слово»), *žena («жінка», «дружина»), *duša («душа»), *kostь «кістка», *svekry («свекруха»), *mati («мати»)[90].

Рід Чоловічий Середній Жіночий
Тип відмінювання *-o- *-jo- *-u- *-i- *-en- *-o- *-jo- *-en- *-ent- *-es- *-ā- *-jā- *-i- *-ū- *-r-
Наз. однини *vьlkъ *kon’ь *synъ *gostь *kamy *lěto *pol’e *jьmę *telę *slovo *žena *duša *kostь *svekry *mati
Род. однини *vьlka *kon’a *synu *gosti *kamene *lěta *pol’a *jьmene *telęte *slovese *ženy *dušě/*dušę *kosti *svekrъve *matere
Дав. одини *vьlku *kon’u *synovi *gosti *kameni *lětu *pol’u *jьmeni *telęti *slovesi *ženě *duši *kosti *svekrъvi *materi
Зн. однини *vьlkъ *kon’ь *synъ *gostь *kamenь *lěto *pol’e *jьmę *telę *slovo *ženǫ *dušǫ *kostь *svekrъvь *materь
Ор. однини *vьlkomь *kon’emь *synъmь *gostьmь *kamenьmь *lětomь *pol’emь *jьmenьmь *telętьmь *slovesьmь *ženojǫ *dušejǫ *kostьjǫ *svekrъvьjǫ *materьjǫ
М. однини *vьlcě *kon’i *synu *gosti *kamene *lětě *pol’i *jьmene *telęte *slovese *ženě *duši *kosti *svekrъve *matere
Кл. однини *vьlče *kon’u *synu *gosti *ženo *duše *kosti *mati
Наз. і Зн. двоїни *vьlka *kon’a *syny *gosti *kameni *lětě *pol’i *jьmeně *telętě slovesě *ženě *duši *kosti
Род. і М. двоїни *vьlku *kon’u *synovu *gostьju *kamenu *lětu *pol’u *jьmenu *telętu *slovesu *ženu *dušu *kostьju
Дав. і Ор. двоїни *vьlkoma *kon’ema *synъma *gostьma *kamenьma *lětoma *pol’ema *jьmenьma *telętьma *slovesьma *ženama *dušama *kostьma
Наз. множини *vьlci *kon’i *synove *gostьje *kamene *lěta *pol’a *jьmena *telęta *slovesa *ženy *dušě *kosti *svekrъvi *materi
Род. множини *vьlkъ *kon’ь *synovъ *gostьjь *kamenъ *lětъ *pol’ь *jьmenъ *telętъ *slovesъ *ženъ *dušь *kostьjь *svekrъvъ *materъ
Дав. множини *vьlkomъ *kon’emъ *synъmъ *gostьmъ *kamenьmъ *lětomъ *pol’emъ *jьmenьmъ *telętьmъ *slovesьmъ *ženamъ *dušamъ *kostьmъ *svekrъvamъ *materьmъ
Зн. множини *vьlky *kon'ě/*kon'ę *syny *gosti *kameni *lěta *pol’a *jьmena *telęta *slovesa *ženy *dušě/*dušę *kosti *svekrъvi *materi
Ор. множини *vьlky *kon’i *synъmi *gostьmi *kamenьmi *lěty *pol’i *jьmeny *telęty *slovesy *ženami *dušami *kostьmi *svekrъvami *materьmi
М. множини *vьlcěxъ *kon’ixъ *synъхъ *gostьхъ *kamenьхъ *lětěxъ *pol’ixъ *jьmenьхъ *telętьхъ *slovesьхъ *ženaxъ *dušaxъ *kostьхъ *svekrъvaxъ *materьхъ

Прикметник[ред.ред. код]

У праслов'янській мові існувало два типи прикметників — невизначені й визначені. Перші були успадковані з праіндоєвропейської мові, другі — розвинулися пізніше через поєднання невизначених з формами займенника *jь[91]. Схожим чином утворюються визначені прикметники й у балтійських мовах, тому деякі дослідники вважають, що ця система виникла у прабалтослов'янській мові[89].

Невизначені прикметники відмінювалися як іменники: чоловічого роду за типом відмінювання на *-o- (твердий і м'який підтипи), середнього роду — теж за типом на *-o- (твердий і м'який підтипи), жіночого — за типом на *-ā- (твердий і м'який підтипи). Збереглися також релікти того, що деякі прикметники колись відмінювалися як іменники типів на *-i- і *-u-. Останні (на *-u-) перейшли у тип відмінювання на *-o-, отримавши формант *-kъ[89][92][93].

Визначені прикметники виникли шляхом приєднання до невизначених з формами займенника *jь («той», «він»)[94]. Форми відмінків прикметника й займенника збігалися.

У таблиці наведено приклади відмінювання визначених прикметників (невизначені — див. «Відмінювання іменників») *dobrъjь «добрий» и *pěšьjь «піший» (кличний відмінок збігається з називним)[95][96]:

Рід Чоловічий Середній Жіночий
Число Однина Двоїна Множина Однина Двоїна Множина Однина Двоїна Множина
Тип відмінювання твердий м'який твердий м'який твердий м'який твердий м'який твердий м'який твердий м'який твердий м'який твердий м'який твердий м'який
Називний *dobrъjь *pěšьjь *dobraja *pěšaja *dobriji *pěšiji *dobroje *pěšeje *dobrěji *pěšiji *dobraja *pěšaja *dobraja *pěšaja *dobrěji *pěšiji *dobryjě/*dobryję *pěšějě/*pěšęję
Родовий *dobrajego *pěšajego *dobruju *pěšuju *dobrъjixъ *pěšьjixъ *dobrajego *pěšajego *dobruju *pěšuju *dobrъjixъ *pěšьjixъ *dobryjě/*dobryję *pěšějě/*pěšęję *dobruju *pěšuju *dobrъjixъ *pěšьjixъ
Давальний *dobrujemu *pěšujemu *dobryjima *pěšijima *dobryjimъ *pěšijimъ *dobrujemu *pěšujemu *dobryjima *pěšijima *dobryjimъ *pěšijimъ *dobrěji *pěšiji *dobryjima *pěšijima *dobryjimъ *pěšijimъ
Знахідний *dobrъjь *pěšьjь *dobraja *pěšaja *dobryjě/*dobryję *pěšějě/*pěšęję *dobroje *pěšeje *dobrěji *pěšiji *dobraja *pěšaja *dobrǫjǫ *pěšǫjǫ *dobrěji *pěšiji *dobryjě/*dobryję *pěšějě/*pěšęję
Орудний *dobryjimь *pěšijimь *dobryjima *pěšijima *dobryjimi *pěšijimi *dobryjimь *pěšijimь *dobryjima *pěšijima *dobryjimi *pěšijimi *dobrǫjǫ *pěšǫjǫ *dobryjima *pěšijima *dobryjimi *pěšijimi
Місцевий *dobrějemъ *pěšijemъ *dobruju *pěšuju *dobrъjixъ *pěšьjixъ *dobrějemъ *pěšijemъ *dobruju *pěšuju *dobrъjixъ *pěšьjixъ *dobrěji *pěšiji *dobruju *pěšuju *dobrъjixъ *pěšьjixъ

Ступенювалися прикметники аналогічно сучасним українським. Також існували три ступені порівняння: звичайний, вищий і найвищий. Вищий ступінь міг утвориватися двома способами: 1) атематичним — шляхом приєднання до основи суфікса *-jь (для називного відмінка чоловічого й середнього роду) або *-jьš- (для інших родових і відмінкових форм); 2) тематичним (приєднанням суфіксів *-ějь и *-ějьš- відповідно). Форми найвищого ступеня утворювалися доданням приставки *najь- до форм вищого ступеня (як і в сучасній українській мові)[97][98].

Числівник[ред.ред. код]

Числівників, як окремої частини мови, у праслов'янській мові не було. Слова «один» (*(j)edinъ), «два» (*dъva), «три» (*tri), «чотири» (*četyre, *četyri) являли собою прикметники, інші слова, що використовувалися для ліку («п'ять», «десять», «сорок», «сто») — іменники. «Один» і «два» відмінювалися аналогічно займенникам («два» мало закінчення двоїни), «чотири» — як іменник з основою на приголосний, «три» й вся решта лічильних слів — як іменник з основою на *-i-[99]. Слово *desętь зберегло деякі форми відмінювання на приголосний[100]. Лічильні слова («числівники») 1-4 прямо походять від праіндоєвропейських *óynos, *dwṓu, *tréyes, *kʷetwóres, числівники ж 5—10 не продовжують відповідні праіндоєвропейські *pénkʷe, *swéḱs, *septḿ̥, *oḱtṓw, *h₁néwn̥, *déḱm̥t, а були утворені від порядкових (первісно були жіночого роду)[89][101][102].

Відмінювання слова *(j)edinъ[103]:

Відмінок Чоловічий рід Середній рід Жіночий рід
Однина Множина Двоїна Однина Множина Двоїна Однина Множина Двоїна
Називний *(j)edinъ *(j)edini *(j)edina *(j)edino *(j)edina *(j)edině *(j)edina *(j)ediny *(j)edině
Родовий *(j)edinogo *(j)ediněxъ *(j)edinoju *(j)edinogo *(j)ediněxъ *(j)edinoju *(j)edinoję *(j)ediněxъ *(j)edinoju
Давальний *(j)edinomu *(j)ediněmъ *(j)ediněma *(j)edinomu *(j)ediněmъ *(j)ediněma *(j)edinojь *(j)ediněmъ *(j)ediněma
Знахідний *(j)edinъ *(j)ediny *(j)edina *(j)edino *(j)edina *(j)edině *(j)edinǫ *(j)ediny *(j)edině
Орудний *(j)ediněmь *(j)ediněmi *(j)ediněma *(j)ediněmь *(j)ediněmi *(j)ediněma *(j)edinojǫ *(j)ediněmi *(j)ediněma
Місцевий *(j)edinomь *(j)ediněxъ *(j)edinoju *(j)edinomь *(j)ediněxъ *(j)edinoju *(j)edinojь *(j)ediněxъ *(j)edinoju

Відмінювання кількісних лічильних слів 2-5[99][104]:

Відмінок Два Три Чотири П'ять
Чоловічий рід Середній і жіночий роди Чоловічий рід Середній і жіночий роди Чоловічий рід Середній і жіночий роди
Називний *dъva *dъvě *trьje *tri *četyre *četyri *pętь
Родовий *dъvoju *trьjь *četyrъ *pęti
Давальний *dъvěma *trьmъ *četyrьmъ *pęti
Знахідний *dъva *dъvě *tri *četyri *pętь
Орудний *dъvěma *trьmi *četyrьmi *pętьjǫ
Місцевий *dъvoju *trьхъ *četyrьхъ *pęti

Числівники 11-19 являли собою сполучення назв одиниць з елементом *na desęte — словосполученням прийменника *na і місцевого відмінка слова *desętь («десять»), наприклад: *jedinъ na desęte «одиннадцять», *dъva na desęte «дванадцять» тощо)[100][101]. Відмінювався тільки перший елемент цих сполучень[105].

Лічильні слова 20—90 також були словосполученнями, складеними з назв одиниць і форм слова *desętь: *dъva desęti, *trьje desęte, *pętь desętъ[101][105].

Слово *sъto («сто») відмінювалося як іменник з типом відмінювання на *-o-[101][102][106].

Назви сотень, подібно назвам десятків, являли собою словосполучення, складені з назв одиниць і форм слова *sъto: *dъvě sъtě, *tri sъta, *pętь sъtъ[101][105].

Слово «тисяча» мало дві форми: *tysęťa і *tysǫťa[107].

Порядкові лічильні слова (*pьrvъ, *vъtorъ, *trьtьjь, *četvьrtъ, *pętъ, *šestъ, *sedmъ, *osmъ, *devętъ, *desętъ) являли собою прикметники і відмінювалися аналогічно їм[105][107].

У більшості слов'янських мов слова для позначення «4» мають закінчення «-i», «-y» (укр. чотири, біл. чатыры, пол. cztery, чеськ. čtyři, болг. четири, серб. чѐтири). Вони походять від *četyri — форми жіночого і середнього роду для позначення чотирьох одиниць. Російське «четыре» утворене від *četyre — форми чоловічого роду. Позначення числа «три» у майже всіх сучасних слов'янських мовах (укр., рос., болг. три, біл. тры, пол. trzy, чеськ. tři), походить від форми жіночого та середнього роду *tri, форма trije (від *trьje) збереглася наразі лише у словенській мові. Числівник «два» у всіх нащадках праслов'янської продовжує змінюватися за родами (два/дві).

Дієслово[ред.ред. код]

Дієслово у праслов'янській мові характеризувалося такими категоріями: число (однина, двоїна, множина), особа (перша, друга, третя), спосіб (дійсний, наказовий, суб'юнктив), час (теперішній і чотири минулих аорист, імперфект, перфект і плюсквамперфект). Час розрізнювався тільки у дійсному способі[108][109].

У дієслів було дві існови: інфінітива і теперішнього часу[110]. В основі теперішнього часу в деяких дієслів з'являється носовий інфікс, відсутній в основі інфінітива: *sędǫ (< *sendām) «сяду», *lęgǫ (< *lengām) «ляжу», *bǫdǫ (< *bundām) «буду»[111].

Мовознавці виділяють для праіндоєвропейської мови (предка праслов'янської) дві серії дієслівних закінчень, які традиційно зовуть первинними і вторинними. Праслов'янська мова зберегла стародавнє розрізнення: первинні вживали в теперішньому часі, а вторинні — у минулих.

Німецький науковець А. Лескін розділив праслов'янські дієслова на п'ять класів — відповідно їхнім тематичним елементам:

  1. З тематичними голосними *-o- і *-e-;
  2. З тематичним елементом *-no-/*-ne-;
  3. З тематичним елементом *-jo-/*-je-;
  4. З тематичним голосним *-i-;
  5. Атематичні дієслова. Їх було всього чотири: *byti («бути»), *jěsti («їсти»), *věděti («відати»), *dati («дати»)[101][112] (вони зберегли свій характер відмінювання і в сучасній українській мові). Проте, встановлено, що атематичних дієслів колись було більше: у слов'янських мовах засвідчені релікти їхніх дієслівних форм. Так, атематичними були дієслова *viděti («видіти»), *gorěti («горіти») та деякі інші[113]

Теперішній час[ред.ред. код]

У таблиці наведено відмінювання дієслів теперішнього часу на прикладі *nesti («нести»), *dvignǫti («двигнути»), *znati («знати»), *nositi («носити»), *dati («дати»), *věděti («відати»), *(j)ěsti («їсти»), *byti («бути»)[114][115][116].

Клас (за Лескіним) I -o-||-e- II -no-||-ne- III -jo-||-je- IV -i- V (атематичний)
Перша особа однини *nesǫ *dvignǫ *znajǫ *nošǫ *damь *věmь *(j)ěmь *(j)esmь
Друга особа однини *neseši *dvigneši *znaješi *nosiši *dasi *věsi *(j)ěsi *(j)esi
Третя особа однини *nesetь *dvignetь *znajetь *nositь *dastь *věstь *(j)ěstь *(j)estь
Перша особа двоїни *nesevě *dvignevě *znajevě *nosivě *davě *věvě *(j)ěvě *(j)esvě
Друга особа двоїни *neseta *dvigneta *znajeta *nosita *dasta *věsta *(j)ěsta *(j)esta
Третя особа двоїни *nesete *dvignete *znajete *nosite *daste *věste *(j)ěste *(j)este
Перша особа множини *nesemъ *dvignemъ *znajemъ *nosimъ *damъ *věmъ *(j)ěmъ *(j)esmъ
Друга особа множини *nesete *dvignete *znajete *nosite *daste *věste *(j)ěste *(j)este
Третя особа множини *nesǫtь *dvignǫtь *znajǫtь *nosętь *dadętь *vědętь *(j)ědętь *sǫtь

Аорист[ред.ред. код]

Аорист — простий минулий час. Він означав дію як факт, що здійснився у минулому й завершений на момент мовлення. Аорист утворювали від основи інфінітива. Існувало три способи утворення аористу: простий, сигматичний атематичний і сигматичний тематичний. Простий утворювали шляхом безпосереднього додання до основи інфінітива вторинних особових закінчень. Сигматичний атематичний аорист утворювали доданням до основи суфікса «-s-», а особові закінчення приєднувалися вже до цього суфікса. Сигматичний тематичний утворювали майже так само, тільки з тією різницею, що суфікс «-s-» приєднували не безпосередньо до основи, а до тематичного голосного, що йшов за основою. Останній спосіб є власно слов'янською іновацією, а перші два успадковані праслов'янською з праіндоєвропейської[117][118].

Праслов'янський суфікс аориста «-s-» відповідав такому ж суфіксу в аористі іншої індоєвропейської мови — грецької. А оскільки у грецькій абетці літера для цього звука (σ) зоветься «сигма», цей тип аориста й отримав за нею свою назву[119].

У таблиці наведено відмінювання дієслів в аористі на прикладі *nesti («нести»), *dvignǫti («двигнути»), *znati («знати»), *хvaliti («хвалити»), *byti («бути»).

Клас (за Лескіним) I II III IV V
Перша особа однини nesъ dvigъ znaxъ xvalixъ byxъ
Друга особа однини nese dviže zna xvali by
Третя особа однини nese dviže zna xvali by
Перша особа двоїни nesově dvigově znaxově xvalixově byxově
Друга особа двоїни neseta dvižeta znasta xvalista bysta
Третя особа двоїни nesete dvižete znaste xvaliste byste
Перша особа множини nesomъ dvigomъ znaxomъ xvalixomъ byxomъ
Друга особа множини nesete dvižete znaste xvaliste byste
Третя особа множини nesǫ dvigǫ znašę xvališę byšę

Імперфект[ред.ред. код]

Імперфект позначав тривалу або повторювану дію у минулому. Його форми утворювалися від основи інфінітива за допомогою суфікса *-ěax- (після м'яких приголосних *-aax-, після голосних *-ах-), зв'язного голосного й особових закінчень[120]. Імперфект не був успадкований праслов'янською від праіндоєвропейської, а утворився у ній незалежно[121].

Клас (за Лескіним) I II III IV V
Перша особа однини nesěaxъ dvigněaxъ znaaxъ xval’aaxъ běaxъ
Друга особа однини nesěaše dvigněaše znaaše xval’aaše běaše
Третя особа однини nesěaše dvigněaše znaaše xval’aaše běaše
Перша особа двоїни nesěaxově dvigněaxově znaaxově xval’aaxově běaxově
Друга особа двоїни nesěašeta dvigněašeta znaašeta xval’aašeta běašeta
Третя особа двоїни nesěašete dvigněašete znaašete xval’aašete běašete
Перша особа множини nesěaxomъ dvigněaxomъ znaaxomъ xval’aaxomъ běaxomъ
Друга особа множини nesěašete dvigněašete znaašete xval’aašete běašete
Третя особа множини nesěaxǫ dvigněaxǫ znaaxǫ xval’aaxǫ běaxǫ

Перфект[ред.ред. код]

Перфект — дієслівна форма, що означала дію у минулому, результат якої зберігається на момент мовлення. На відміну від аориста й перфекта, утворювався аналітично: за допомогою l-дієприкметника і відмінюваних форм дієслова *byti теперішнього часу[122]. Завдяки тому, що l-дієприкметники розрізнювалися за родами, форми перфекта теж мали граматичний рід.

Чоловічий рід Жіночий рід Середній рід
Перша особа однини neslъ jesmь nesla jesmь neslo jesmь
Друга особа однини neslъ jesi nesla jesi neslo jesi
Третя особа однини neslъ jestь nesla jestь neslo jestь
Перша особа двоїни nesla jesvě neslě jesvě neslě jesvě
Друга особа двоїни nesla jesta neslě jesta neslě jesta
Третя особа двоїни nesla jeste neslě jeste neslě jeste
Перша особа множини nesli jesmъ nesly jesmъ nesla jesmъ
Друга особа множини nesli jeste nesly jeste nesla jeste
Третя особа множини nesli sǫtь nesly sǫtь nesla sǫtь

Плюсквамперфект[ред.ред. код]

Плюсквамперфект позначав дію у минулому, що передувала іншій дії у минулому, або подію, що сталася дуже давно (тобто давноминулий час). Утворювався подібно перфекту, аналітично, тільки форми дієслова *byti стояли не у теперішньому часі, а в імперфекті.

Майбутній час[ред.ред. код]

У деяких інших індоєвропейських мовах існує сигматичний майбутній час з близькими, але незведенними одна до одної формами (-σ- у давньогрецькій, -sya- у санскриті та -si- у литовській), але у праслов'янській такий спосіб утворення майбутнього часу не реконструюється. Сучасні слов'янські мови утворюють майбутній час або аналітично (укр. буду робити, рос. буду делать, пол. będę robił, чеськ. budu dělat), або за допомогою дієслів доконаного виду (укр. зроблю, рос. сделаю, пол. zrobię, чеськ. udělám). Українську синтетичну форму майбутнього часу (робитиму) вважають новоутворенням від раннішого аналітичного варіанту (робити йму). Нерозв'язаним залишається питання про наявність форм синтетичного майбутнього часу в праслов'янській мові. На думку В. Ягича, вони існували, але на пізніх етапах розвитку праслов'янської мови були витіснені аналітичними формами і варіантами з дієсловами доконаного виду. Ягич наводить приклад старослов'янської дієприкметникової форми бышѧ, утворену, згідно його гіпотезі, від незасвідченої основи дієслова *byti — *byšǫ, яка етимологічно відповідає лит. bū́siu «буду». Інший мовознавець, П. С. Кузнецов вважав, що суфікс *-s- був у прабалтослов'янській мові показником як аориста, так і майбутнього часу, а надалі закріпився у прабалтійській за майбутнім часом, а в праслов'янській, навпаки, за аористом й імперфектом[123].

Спосіб[ред.ред. код]

Праслов'янський наказовий спосіб походить від праіндоєвропейського оптатива, форми власно праіндоєвропейського імператива у праслов'янській зникли[124][125][126]. Парадигма наказового способу була дефектною.

Клас (за Лескіним) I -o-||-e- II -no-||-ne- III -jo-||-je- IV -i- V (атематичний)
Друга й третя особи однини nesi *dvigni *znaji xvali dadji vědjь jědjь bǫdi
Перша особа двоїни nesěvě *dvigněvě *znajivě xvalivě dadivě vědivě jědivě bǫděvě
Друга особа двоїни nesěta dvigněta znajita xvalita dadita vědita jědita bǫděta
Перша особа множини nesěmъ dvigněmъ znajimъ xvalimъ dadimъ vědimъ jědimъ bǫděmъ
Друга особа множини nesěte dvigněte znajite xvalite dadite vědite jědite bǫděte

Суб'юнктив складався з l-дієприкметника і особливих форм дієслова *byti, що являли собою залишки стародавнього оптатива[124][127]:

Чоловічий рід Жіночий рід Середній рід
Перша особа однини *neslъ bimь *nesla bimь *neslo bimь
Друга особа однини *neslъ bi *nesla bi *neslo bi
Третя особа однини *neslъ bi *nesla bi *neslo bi
Перша особа двоїни *nesla bivě *neslě bivě *neslě bivě
Друга особа двоїни *nesla bista *neslě bista *neslě bista
Третя особа двоїни *nesla biste *neslě biste *neslě biste
Перша особа множини *nesli bimъ *nesly bimъ *nesla bimъ
Друга особа множини *nesli biste *nesly biste *nesla biste
Третя особа множини *nesli bǫ *nesly bǫ *nesla bǫ

Безособові форми дієслова[ред.ред. код]

Інфінітив утворювався від основи інфінітива за допомогою суфікса *-ti (< *-tei; за походженням — давальний відмінок праіндоєвропейських віддієсловних іменників на *-tis), який спричинював фонетичні зміни, у разі якщо основа закінчувалася на приголосний: *vez-ti > *vesti («везти»), *plet-ti > *plesti («плести»), *živ-ti > *žiti («жить»)[128][129][130]. Інфінітиви в дієслів I класу могли утворюватися як атематично (*nesǫ — *nesti), так і за допомогою тематичного голосного *-a- (*zovǫ — *zъvati)[111][131].

Супін у праслов'янській мові був за походженням знахідним відмінком віддієслівних іменників зі закінченням *-tus. Утворювався від основи інфінітива за допомогою суфікса *-tъ (з давнішого *-tum)[129][132][133].

Дієприкметники у праслов'янській мові були чотирьох форм: активний теперішнього часу, активний минулого часу, пасивний теперішнього часу, пасивний минулого часу. Окрім того, існував ще так званий l-дієприкметник (мав суфікс *-l-), що вживався тільки в складі складних дієслівних форм — перфекті й плюсквамперфекті[134] (сучасний минулий час дієслова у східнослов'янських і західнослов'янських мовах). Відмінювалися дієприкметники аналогічно прикметникам[135].

Активний дієприкметник теперішнього часу утворювався за допомогою суфікса *-nt-, що в сполученні з тематичними голосними *-o- и *-i- після утворення носових дав суфікси *-ǫt- и *-ęt-. Цей дієприкметник зберіг закінчення відміни на приголосний у називному відмінку однини чоловічого та середнього родів (*nesonts > *nesy, *znajonts > *znaję, *nosints > *nosę). У називному відмінку однини жіночого роду цей дієприкметник має закінчення *-i. В інших відмінках вони змінялися подібно прикметникам на *-jo- (чоловічий та середній роди) и *-jā- (жіночий рід)[136].

Активний дієприкметник минулого часу утворювався від основи інфінітива за допомогою суфікса *-ъš- у дієслів I та IV класів (а також дієслів II класу, якщо їхній корінь закінчувався на приголосний), і суфікса *-vъš- в інших дієслів. У дієслів II класу при цьому випадав тематичний елемент *-nǫ- (*dvignǫti — *dvigъš-), а в дієслів IV класу тематичний *-i- переходив у *-j-, після якого *-ъ- суфікса акомодував у *-ь- (*nositi — *nosьš-). Цей дієприкметник зберіг закінчення відміни на приголосний у називному відмінку однини всіх родів і називному відмінку множини чоловічого роду. У називному відмінку однини чоловічого та середнього родів прикінцевий приголосний суфікса відпадав (*rekъ, *nošь, *znavъ), а в жіночому — закінчення було *-i (*rekъši, *nošьši, *znavъši). В інших відмінках дієприкметники змінювалися як прикметники на *-jo- (чоловічий та середній роди) і *-jā- (жіночий рід)[137][138].

Так званий l-дієприкметник (активний дієприкметник минулого часу II) утворювався від основи інфінітива за допомогою суфікса *-l- (*peklъ, *vędlъ, *zьrělъ, *gorělъ)[138][139].

Пасивний дієприкметник теперішнього часу утворювався від основи теперішнього часу за допомогою суфікса *-m- (*rekomъ, *dvignomъ, *znajemъ, *nosimъ). В атематичних дієслів при цьому з'являвся вторинний тематичний голосний (*vědomъ)[140][141].

Пасивний дієприкметник минулого часу утворювався від основи інфінітива за допомогою суфіксів *-t-, *-n-. Суфікс *-t- утворював пасивний дієприкметник минулого часу від дієслів I класу, основа яких закінчувалася на *-i (*piti — *pitъ), *-er (*terti — *tьrtъ), *-el (*melti — *mьltъ), *-em (*jęti — *jętъ), *-en (*pęti — *pętъ). Голосний кореня при цьому перебував на нульвому ступені. Суфікс *-n- вживався у дієслів, основа інфінітива яких закінчувалася на *-ě- або *-a- (*viděti — *viděnъ, *zъvati — *zъvanъ). Для решти дієслів використовували суфікс *-en-, що виник з поєднання суфікса *-n- з тематичним голосним (*pekti — *pečenъ, *nesti — *nesenъ). У дієслів II класу при цьому тематичний елемент *-nǫ- щезав або перетворювався на *-nov- (*dvignǫti — *dviženъ, *dvignovenъ)[139][142].

Займенник[ред.ред. код]

Особові й зворотні займенники:

1 особа однини 2 особа однини Зворотній 1 особа множини 2 особа множини
Називний *azъ *ty *my *vy
Родовий *mene *tebe *sebe *nasъ *vasъ
Давальний *mьně, *mi *tobě, *ti *sobě, *si *namъ *vamъ
Знахідний *mene, *mę *tebe, *tę *sebe, *sę *ny, *nasъ *vy, *vasъ
Орудний *mъnojǫ *tobojǫ *sobojǫ *nami *vami
Місцевий *mьně *tobě *sobě *nasъ *vasъ

З присвійних займенників у праслов'янській існували: *mojь, *tvojь, *svojь, *našь, *vašь.

Відмінок Чоловічий рід Середній рід Жіночий рід
Однина Множина Двоїна Однина Множина Двоїна Однина Множина Двоїна
Називний *mojь *moji *moja *moje *moja *mojě *moja *mojě/*moję *mojě
Родовий *mojego *mojixъ *moju *mojego *mojixъ *moju *mojejě/mojeję *mojixъ *moju
Давальний *mojemu *mojimъ *mojema *mojemu *mojimъ *mojema *mojeji *mojimъ *mojama
Знахідний *mojь *mojě/moję *moja *moje *moja *mojě *mojǫ *mojě/*moję *mojě
Орудний *mojimь *mojimi *mojema *mojimь *mojimi *mojema *mojejǫ *mojimi *mojama
Місцевий *mojemь *mojixъ *moju *mojemь *mojixъ *moju *mojeji *mojixъ *moju

Прийменник[ред.ред. код]

Праслов'янські первісні прийменники можна поділити на три групи — залежно від того, з якою кількістю відмінків вони могли сполучуватися [143]:

1. З одним відмінком:

  • З родовим: *bezъ, *do, *jьzъ, *otъ, *u
  • З давальним: *kъ
  • Зі знахідним: *obъ, *vъzъ
  • З місцевим: *pri

2. З двома відмінками:

  • З родовим і орудним: *sъ
  • Зі знахідним і орудним: *nadъ, *podъ, *perdъ
  • Зі знахідним і місцевим: *na, *o, *vъ

3. З трьома відмінками:

  • З родовим, знахідним і орудним: *za
  • З давальним, знахідним і місцевим: *po

Місцевий відмінок зазвичай використовували для вказання на місцезнаходження, а знахідний — напрямку[89].

Післяйменник[ред.ред. код]

Окрім прийменників, у праслов'янській було також два післяйменники: *radi і *děľa (з яких походять сучасні прийменники «ради» і «для»)[144].

Синтаксис[ред.ред. код]

У праслов'янській мові продовжував повною мірою діяти закон Вакернагеля.

Базовий порядок слів у реченні був SVO: прикметник стояв перед визначуваним ним іменником[89].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Schenker A. Proto-Slavic // The Slavonic Languages / Comrie B., Corbett G. — London, New York : Routledge, 1993. — P. 60. — ISBN 0-415-04755-2, ISBN 978-0-415-04755-5.
  2. а б в Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — 2 wyd. zmien. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2006. — ISBN 8-301-14720-2.
  3. Schenker A. Proto-Slavic // The Slavonic Languages / Comrie B., Corbett G. — London, New York : Routledge, 1993. — P. 61. — ISBN 0-415-04755-2, ISBN 978-0-415-04755-5.
  4. Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2006. — ISBN 8-301-14720-2.
  5. а б Супрун А. Е., Калюта А. М. Введение в славянскую филологию: Учеб. пособие для филол. фак. ун-тов.. — Мн. : Вышэйшая школа, 1981.
  6. а б Шушарина И. А. Введение в славянскую филологию: учебное пособие. — М. : ФЛИНТА. — С. 150. — ISBN 978-5-457-39795-8.
  7. а б Горбачевский А. А. Теория языка. Вводный курс: учебное пособие.. — М. : ФЛИНТА : Наука, 2011. — С. 34. — ISBN 978-5-9765-0965-8 (ФЛИНТА), ISBN 978-5-02-037279-5 (Наука).
  8. а б Супрун А. Я. Праславянский язык. // Выбраныя працы: Праславянский язык. Старославянский язык. Церковнославянский язык. / Уступ. арт. А. А. Кожынавай. — Мн. : Права і эканоміка, 2013. — С. 17. — (Моваведы Беларусі). — ISBN 9-855-00674-7, ISBN 978-9-855-00674-0.
  9. Супрун А. Я. Праславянский язык. // Выбраныя працы: Праславянский язык. Старославянский язык. Церковнославянский язык. / Уступ. арт. А. А. Кожынавай. — Мн. : Права і эканоміка, 2013. — С. 17—18. — (Моваведы Беларусі). — ISBN 9-855-00674-7, ISBN 978-9-855-00674-0.
  10. Бернштейн С. Б. Сравнительная грамматика славянских языков. — 2-е изд. — М. : Издательство Московского университета, Издательство «Наука», 2005. — С. 42. — (Классический университетский учебник). — ISBN 5-211-06130-6, ISBN 5-02-033904-0.
  11. Бирнбаум Х. Праславянский язык: Достижения и проблемы в его реконструкции: Пер. с англ. / Вступ. ст. В. А. Дыбо; Общ. ред. В. А. Дыбо и В. К. Журавлёва. — М. : Прогресс, 1986. — С. 17.
  12. Супрун А. Е., Калюта А. М. Введение в славянскую филологию: Учеб. пособие для филол. фак. ун-тов.. — Мн. : Вышэйшая школа, 1981. — С. 19.
  13. Pronk-Tiethoff S. The Germanic loanwords in Proto-Slavic. — Amsterdam — New York : Rodopi, 2013. — P. 14—15. — ISBN 978-90-420-3732-8.
  14. Шушарина И. А. Введение в славянскую филологию: учебное пособие. — М. : ФЛИНТА, 2011. — ISBN 978-5-457-39795-8.
  15. Картотека Этимологического словаря славянских языков. // Лингвистические источники: фонды института русского языка / Под ред. С. И. Коткова, А. И Сумкиной. — М. : Наука, 1967. — С. 139.
  16. Адливанкин С. Ю. Краткий очерк истории праславянской фонетики. Учебное пособие для студентов заочного отделения.. — Пермь : Пермский гос. университет им. А.М. Горького, 1971. — С. 14—15.
  17. Адливанкин С. Ю., Фролова И. А История праславянской фонетики: ранний период. Учебное пособие по спецкурсу. — Пермь : Пермский гос. университет им. А.М. Горького, 1978. — С. 77.
  18. Супрун А. Е., Калюта А. М. Введение в славянскую филологию: Учеб. пособие для филол. фак. ун-тов.. — Мн. : Вышэйшая школа, 1981. — С. 22—23.
  19. Супрун А. Я. Выбраныя працы: Праславянский язык. Старославянский язык. Церковнославянский язык. / Уступ. арт. А. А. Кожынавай. — Мн. : Права і эканоміка, 2013. — С. 18. — (Моваведы Беларусі). — ISBN ISBN 9-855-00674-7, ISBN 978-9-855-00674-0.
  20. Славянские языки. Очерки грамматики западнославянских и южнославянских языков. / Под ред. О. Г. Широкової, В. П. Гудкова. — М. : Издательство Московского университета, 1977. — С. 7.
  21. Эндзелинъ И. Славяно-балтійскіе этюды. — Х. : Типографія и Литографія М. Зильбергеръ и С-вья, 1911. — С. 200—201.
  22. Дини П. Балтийские языки / Ред. А. В. Топорова; пер. с итал. А. В. Топоровой. — М.видавництво=ОГИ, 2002. — С. 152—163. — ISBN 5-94282-046-5.
  23. Schenker A. Proto-Slavic // The Slavonic Languages / Comrie B., Corbett G.. — London, New York : Routledge, 1993. — P. 61—62. — ISBN 0-415-04755-2, ISBN 978-0-415-04755-5.
  24. Schenker A. Беседа В. Н. Топорова с Н.Н. Казанским 26 сентября 2006 г. // Балто-славянские исследования. XVIII: Сборник научных трудов / Под ред. В. В. Иванова. — М. : Языки славянских культур, 2009. — С. 25. — ISBN 978-5-9551-0299-3.
  25. Щукин М. Б. Рождение славян // Стратум: структуры и катастрофы. Сборник символической индоевропейской истории / Ред. М. Е. Ткачук, И. В. Манзура и Л. А. Мосионжник. — СПб : Нестор, 1997. — 268 с. — ISBN 5-901007-03-4.
  26. а б Blažek V. On the internal classification of Indo-European languages: survey // Linguistica ONLINE. — 2005. — № Added: November 22nd. — С. 15—16. — ISSN 1801-5336.
  27. Smoczyński W. Języki bałtyckie // Języki indoeuropejskie. — Warszawa : PWN, 1986.
  28. Lehr-Spławiński T. O pochodzeniu i praojczyźnie Słowian. — Poznań : Wydawnictwo Instytutu Zachodniego, 1946.
  29. Лер-Сплавинский Т. К современному состоянию проблемы происхождения славян // Вопросы языкознания. — 1960. — № 4 июль—август. — С. 20—30.
  30. Rozwadowski J. Kilka uwag do przedhistorycznych stosunków wschodniej Europy i praojczyzny indoeuropejskiej na podstawie nazw wód // Rocznik slawistyczny. — G. Gebenther i Spółka, 1913. — Т. VI.
  31. Rozwadowski J. Nazwy Wisły i jej dorzecza. — Warszawa : Nakładem Polskiego Towarzystwa Krajoznawczego, б.г. [1921]. — (Monografia Wisły, II).
  32. Rozwadowski J. Studia nad nazwami wód słowiańskich z mapą: dzieło pośmiertne. — Kraków : Nakł. Polskiej Akademii Umiejętności, 1948. — (Prace onomastyczne Nr 1).
  33. Schachmatow Al. Zu den altesten slavisch-keltischen Beziehungen // Archiv für slavische Philologie. — Weidmannsche Buchhandlung.
  34. Sławski F. Praojczyzna Słowian / Kom. red. Hanna Dalewska-Greń, Jerzy Rusek, Janusz Siatkowski (red. nacz.) // Z polskich studiów slawistycznych: seria 9: Językoznawstwo: Prace na XII Międzynarodowy Kongres Slawistów w Krakowie 1998. — «Energeia», 1998. — ISBN 8-385-11872-1.
  35. Niederlе L. Rukovet slovanských starožitností. — Praha : Nakl. Československé akademie věd, 1953. — (Z prací Slovanského ústavu ČSAV).
  36. Rostafinski J. O pierwotnych siedzibach i gospodarstwie Słowian w przedhistorycznych czasach: z jedną kartą geograficzną. — Kraków : Nakładem Akademii Umiejętności; skład główny w księgarni Spółki Wydawniczej Polskiej, 1908.
  37. Vasmer M. Untersuchungen über die ältesten Wohnsitze der Slaven: I. Die Iranier in Südrussland. — Leipzig : In kommission bei Markert & Petters, 1923. — (Veröffentlichungen des Baltischen und Slavischen Instituts an der Universität Leipzig, Bn. 3).
  38. Vasmer M. Die Urheimat der Slaven // Der ostdeutsche Volksboden; Aufsätze zu den Fragen des Ostens / hrsg. von W. Volz. — Breslau : Ferdinand Hirt, 1926.
  39. Филин Ф. П. Образование языка восточных славян.. — М.—Л. : Издательство Академии наук СССР, 1962. — С. 83—151.
  40. Филин Ф. П. Происхождение русского, украинского и белорусского языков: историко-диалектологический очерк. — Л. : Наука, Ленинградское отделение, 1972. — С. 11—30.
  41. Бернштейн С. Б. Очерк сравнительной грамматики славянских языков. В 2-х томах.. — М. : Издательство Академии наук СССР, 1961. — Т. 1 [Введение. Фонетика]. — С. 52—73.
  42. Коstrzewski J. Od mezolitu do okresu wędrowek ludów // Prehistoria ziem polskich. — Kraków : Nakł. Polskiej Akademii Umiejetności, 1939. — (Encyklopedia Polska).
  43. Коstrzewski J. Prasłowianńszczyzna: zarys dziejów i kultury Prasłowian. Z 68 rycinami i mapkami. — Poznań : Księgarnia Akademicka, 1946.
  44. Коzlowski L. Kultura łużycka a problem pochodzenia Słowian // Pamiętnik IV Powszechnego Zjazdu Historyków Polskich w Poznaniu 6-8 grudnia 1925, I. — Lwów : Polskie Towarzystwo Historyczne, 1925.
  45. Лер-Сплавинский Т. Польский язык. / Пер. со 2-го польск. изд. И. Х. Дворецкого; Под ред. С. С. Высотского. — М. : Издательство иностранной литературы, 1954. — 9—30 с.
  46. Сzekanowski J. Wstęp do historii Słowian. Perspektywy antropologiczne, etnograficzne, prehistoryczne i językoznawcze. — Nakład K.S. Jakubowskiego, 1927. — (Lwowskiej Biblioteki Slawistycznej, Tom 3).
  47. Сzekanowski J. Wstęp do historii Słowian: perspektywy antropologiczne, etnograficzne, archeologiczne i językowe. — 2-е wyd. na nowo oprac. — Poznań : Instytut Zachodni, 1957. — (Prace Instytutu Zachodniego, №. 21).
  48. Сzekanowski J. Polska-Słowiańszczyzna. Perspekty wy antropologiczne. — Warszawa : Wyd. S. Arcta, 1948. — (Biblioteka wiedzy o Polsce, 3).
  49. Rudnicki M. Prasłowiańszczyzna Lechia-Polska : I — Wyłonienie się Słowian spośród ludów indoeuropejskich i ich pierwotne siedziby. — Poznań : Poznańskie Towarzystwo Przyjaciół Nauk, 1959. — (Wydział Filologiczno-Filozoficzny. Prace Komisji Filologicznej: tom 19, zeszyt 1).
  50. Nalepa J. Słowiańszczyzna północno-zachodnia. — :Państwowe Wydawnictwo Naukowe. — Poznań, 1968. — 287 с.
  51. Мартынов В. В. К лингвистическому обоснованию гипотезы о Висло-Одерской прародине славян. // Вопросы языкознания. — 1961. — № 3. — С. 51—59.
  52. Мартынов В. В. Лингвистические методы обоснования гипотезы о Висло-Одерской прародине славян. — Мн. : Издательство АН БССР. — 42 с.
  53. Moszyński К. Badania nad pochodzeniem i pierwotną kulturą Słowian. I.: rzecz przedstawiona na posiedzeniu Wydziału filologicznego dn. 30 marca 1925. — Kraków : Nakł. Polskiej Akademji Umiejętności, skład głowny w księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1925.
  54. Moszyński К. Kultura ludowa Słowian. Cześ̨ć II: Kultura duchowa, Zeszyt 2: z 2 mapkami, 40 wykresami, 149 dodatkami nutowymi oraz z rycinami ponad 1300-przed-miotów. — Kraków : Nakł. Polskiej Akademii Umiejetności, 1939.
  55. Moszyński K. Pierwotny zasiąg języka prasłowiańskiego. — Wrocław — Kraków : Zakład narodowy imienia Ossolińskich — Wydawnictwo PAN, 1957.
  56. Fraenkel E. gintãras // Litauisches etymologisches Wörterbuch. Bd. I—II. — Heidelberg : Carl Winter— Universitätsverlag, 1962—1965. — (Indogermanische Bibliothek, II. Reihe: Wörterbücher).
  57. Фасмер М. янта́рь // Этимологический словарь русского языка. В 4 тт. / Пер. с нем. О. Н. Трубачёва. — М. : Прогресс, 1964—1973. — Т. IV: Т – Ящур. — С. 558.
  58. янта́р // Етимологічний словник української мови. В 7 тт. / Редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982–2012. — Т. VI: У – Я. — С. 547—548.
  59. Skok P. jantar // Etimologijski rječnik hrvatskoga ili srpskoga jezika / Uredili Mirko Deanović i Ljudevit Jonke; surađivao u predradnjama i priredio za tisak Valentin Putanec. — Zagreb : Jugoslavenska akademija znatosti i umjetnosti, 1971—1974. — Т. I: A – J.
  60. Machek V. jantar // Etymologický slovník jazyka českého a slovenského. — 2 vyd. — Praha : Academia, Nakladatelství C̆eskoslovenské akademie věd, 1957.
  61. Gluhak A. Hrvatski etimologijski rječnik. — Zagreb : August Cesarec, 1993. — (Biblioteka Vocabula). — ISBN 953-162-000-8.
  62. Bezlaj F., Snoj M., Furlan M., Klemenčič S. jântar // Etimološki slovar slovenskega jezika. 5 zv.. — Ljubljana : Slovenske akademije znanosti in umetnosti, Inštitut za slovenski jezik; Mladinska knjiga, 1977—2007. — Т. Prva knjiga A – J.
  63. буршти́н // Етимологічний словник української мови. В 7 тт. / Редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982—2012. — Т. I: А – Г.
  64. Буршты́н // Этымалагічны слоўнік беларускай мовы / Рэд. Г. А. Цыхун. — Мн., 1978—2010. — Т. I: А – Бячэйка. — С. 421.
  65. Brückner A. bursztyn // Słownik etymologiczny języka polskiego. — 4 wyd. przedruk z l. wyd.. — Warszawa : Wiedza Powszechna, 1985. — ISBN 83-214-0410-3.
  66. кехлиба̀р // Български етимологичен речник / Съст. Вл. Георгиев, Ив. Гълъбов, Й. Заимов, Ст. Илчев и др.; ред.: Вл. И. Георгиев. — София : Издателство на Българската академия на науките, 1971—2011. — Т. II: И – крепя. — С. 348.
  67. Pronk-Tiethoff S. The Germanic loanwords in Proto-Slavic. — Amsterdam — New York : Rodopi, 2013. — P. 60—61. — ISBN 978-90-420-3732-8.
  68. Иванов В. В. Историческая грамматика русского языка / Под ред. О. Г. Шикина. — М. : Просвещение, 1964. — С. 48—50.
  69. Горшкова К. В., Хабургаев Г. А. Историческая грамматика русского языка: Учебное пособие для университетов. — М. : Высш. школа, 1981. — С. 26—27.
  70. а б Sławski F. Praojczyzna Słowian / Kom. red. Hanna Dalewska-Greń, Jerzy Rusek, Janusz Siatkowski (red. nacz.) // Z polskich studiów slawistycznych: seria 9: Językoznawstwo: Prace na XII Międzynarodowy Kongres Slawistów w Krakowie 1998. — «Energeia», 1998. — ISBN 8-385-11872-1.
  71. Бирнбаум Х. Праславянский язык: Достижения и проблемы в его реконструкции: Пер. с англ. / Вступ. ст. В. А. Дыбо; Общ. ред. В. А. Дыбо и В. К. Журавлёва. — М. : Прогресс, 1986. — С. 21.
  72. Mallory J. P., Adams Douglas Q. Encyclopedia of Indo-European culture. — L. : Fitzroy Dearborn Publishers, 1997. — P. 523. — ISBN 978-1-884964-98-5.
  73. Гимбутас М. Славяне. — М. : Центрполиграф, 2007. — С. 119. — ISBN 978-5-952427-56-3.
  74. Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — 2 wyd. zmien. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2006. — ISBN 8-301-14720-2.
  75. Lamprecht A. Praslovanština. — Univerzita J. E. Purkyně v Brně, 1987.
  76. Shevelov G. Y. A Prehistory of Slavic. — Heidelberg : Carl Winter, Universitätsvelag, 1964. — P. 32. — ISBN 0-415-04755-2, ISBN 978-0-415-04755-5.
  77. Shevelov G. Y. A Prehistory of Slavic. — Heidelberg : Carl Winter, Universitätsvelag, 1964. — P. 100.
  78. Бернштейн С. Б. Сравнительная грамматика славянских языков. — 2-е изд. — М. : Издательство Московского университета, Издательство «Наука», 2005. — С. 165. — (Классический университетский учебник). — ISBN 5-211-06130-6, ISBN 5-02-033904-0.
  79. Stieber Z. Zarys gramatyki porównawczej języków słowiańskich. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2005. — ISBN 8-301-14542-0, ISBN 978-8-301-14542-2.
  80. Stieber Z. Zarys gramatyki porównawczej języków słowiańskich. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2005. — ISBN 8-301-14542-0, 978-8-301-14542-2.
  81. Супрун А. Е., Калюта А. М. Введение в славянскую филологию: Учеб. пособие для филол. фак. ун-тов.. — Мн. : Вышэйшая школа, 1981. — С. 25.
  82. Schenker A. Proto-Slavic // The Slavonic Languages / Comrie B., Corbett G. — London, New York : Routledge, 1993. — P. 67. — ISBN 0-415-04755-2, ISBN 978-0-415-04755-5.
  83. Бондалетов В. Д., Самсонов Н. Г., Самсонова Л. Н. Старославянский язык. Таблицы. Тексты. Учебный словарь. — М. : Издательство «Флинта», Издательство «Наука», 2008. — С. 131. — ISBN 978-5-89349-408-2, ISBN 978-5-02-002804-3.
  84. Бернштейн С. Б. Сравнительная грамматика славянских языков. — М. : Издательство Московского университета, Издательство «Наука», 2005. — С. 91—101. — (Классический университетский учебник). — ISBN 5-211-06130-6, ISBN 5-020-33904-0.
  85. Селищев А. М. Славянское языкознание. Западнославянские языки. — М. : Государственное учебно-педагогическое издательство Наркомпроса РСФСР, 1941. — С. 11—14.
  86. Селищев А.М. Славянское языкознание: Западнославянские языки (Введение). — М : Издательская группа URSS, 2010. — ISBN 978-5-397-01148-8.
  87. Кузнецов П. С. Очерки по морфологии праславянского языка. — М., 2006. — С. 35—36. — ISBN 5-484-00328-8.
  88. Schenker A. Proto-Slavic // The Slavonic Languages / Comrie B., Corbett G.. — London, New York : Routledge, 1993. — P. 84. — ISBN 0-415-04755-2, ISBN 978-0-415-04755-5.
  89. а б в г д е Bičovský J. Vademecum starými indoevropskými jazyky. — Praha : Nakladatelství Univerzity Karlovy, Filozofická fakulta, 2009. — ISBN 978-80-7308-287-1, ISBN 8-073-08287-X.
  90. Lamprecht A. Praslovanština. — Brno : Univerzita J. E. Purkyně v Brně.
  91. Shenker A. Proto-Slavic // The Slavonic Languages / Comrie B., Corbett G.. — London, New York : Routledge, 1993. — P. 91. — ISBN 0-415-04755-2, ISBN 978-0-415-04755-5.
  92. Stieber Z. Zarys gramatyki porównawczej języków słowiańskich. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2005. — ISBN 8-301-14542-0, ISBN 978-83-0114-542-2.
  93. Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — 2 wyd. zmien. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2006. — ISBN 8-301-14720-2.
  94. Stieber Z. Zarys gramatyki porównawczej języków słowiańskich. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2005. — ISBN 8-301-14542-0, ISBN 978-8-301-14542-2.
  95. Lamprecht A. Praslovanština. — Brno : Univerzita J. E. Purkyně v Brně, 1987.
  96. Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — 2 wyd. zmien. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2006. — ISBN 8-301-14720-2.
  97. Stieber Z. Zarys gramatyki porównawczej języków słowiańskich. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2005. — ISBN 8-301-14542-0, ISBN 978-8-301145-42-2.
  98. Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — 2 wyd. zmien. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2006. — ISBN 8-301-14720-2.
  99. а б Lamprecht A. Praslovanština. — Brno : Univerzita J. E. Purkyně v Brně, 1987.
  100. а б Stieber Z. Zarys gramatyki porównawczej języków słowiańskich. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2005. — ISBN 8-301-14542-0, ISBN 978-8-301145-42-2.
  101. а б в г д е Schenker A. Proto-Slavic // The Slavonic Languages / Comrie B., Corbett G. — London, New York : Routledge, 1993. — P. 92. — ISBN 0-415-04755-2, ISBN 978-0-415-04755-5.
  102. а б Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — 2 wyd. zmien. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2006. — ISBN 8-301-14720-2.
  103. Wiktionary, the free dictionary *edinъ
  104. Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — 2 wyd. zmien. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2006. — ISBN 8-301-14720-2.
  105. а б в г Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — 2 wyd. zmien. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2006. — ISBN 8-301-14720-2.
  106. Stieber Z. Zarys gramatyki porównawczej języków słowiańskich. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2005. — ISBN 8-301-14542-0, ISBN 978-8-301-14542-2.
  107. а б Stieber Z. Zarys gramatyki porównawczej języków słowiańskich. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2005. — ISBN 8-301-14542-0, ISBN 978-8-301-14542-2.
  108. Кузнецов П. С. Очерки по морфологии праславянского языка. — М. : КомКнига, 2006. — С. 82—84. — ISBN 5-484-00328-8.
  109. Stieber Z. Zarys gramatyki porównawczej języków słowiańskich. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2005. — ISBN 8-301-14542-0, ISBN 978-8-301145-42-2.
  110. Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — 2 wyd. zmien. — Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2006. — ISBN 8-301-14720-2.
  111. а б Lamprecht A. Praslovanština. — Brno : Univerzita J. E. Purkyně v Brně, 1987.
  112. Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — 2 wyd. zmien. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2006. — ISBN 8-301-14720-2.
  113. Мейе А. Общеславянский язык / Пер. с франц. и примеч. П. С. Кузнецова; под ред. С. Б. Бернштейна; предисл. Р. И. Аванесова и П. С. Кузнецова.. — М. : Издательство иностранной литературы, 1951. — С. 167.
  114. Lamprecht A. Praslovanština. — Brno : Univerzita J. E. Purkyně v Brně, 1987.
  115. Schenker A. Proto-Slavic // The Slavonic Languages / Comrie B., Corbett G. — London, New York : Routledge, 1993. — P. 96. — ISBN 0-415-04755-2, ISBN 978-0-415-04755-5.
  116. Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — 2 wyd. zmien. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2006. — ISBN 8-301-14720-2.
  117. Кузнецов П. С. Очерки по морфологии праславянского языка. — М. : КомКнига, 2006. — С. 103—106. — ISBN 5-484-00328-8.
  118. Schenker A. Proto-Slavic // The Slavonic Languages / Comrie B., Corbett G. — London, New York : Routledge, 1993. — P. 98. — ISBN 0-415-04755-2, ISBN 978-0-415-04755-5.
  119. Т. А. Иванова Старославянский язык Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005
  120. Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — 2 wyd. zmien. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2006. — ISBN 8-301-14720-2.
  121. Мейе А. Общеславянский язык / Пер. с франц. и примеч. П. С. Кузнецова; под ред. С. Б. Бернштейна; предисл. Р. И. Аванесова и П. С. Кузнецова.. — М. : Издательство иностранной литературы, 1951. — С. 218.
  122. Stieber Z. Zarys gramatyki porównawczej języków słowiańskich. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2005. — ISBN 8-301-14542-0, ISBN 978-8-301145-42-2.
  123. Кузнецов П. С. Очерки по морфологии праславянского языка. — М. : КомКнига, 2006. — С. 128—132. — ISBN 5-484-00328-8.
  124. а б Lamprecht A. Praslovanština. — Brno : Univerzita J. E. Purkyně v Brně, 1987.
  125. Schenker A. Proto-Slavic // The Slavonic Languages / Comrie B., Corbett G. — London, New York : Routledge, 1993. — P. 103. — ISBN 0-415-04755-2, ISBN 978-0-415-04755-5.
  126. Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — 2 wyd. zmien. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2006. — ISBN 8-301-14720-2.
  127. Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — 2 wyd. zmien. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2006. — ISBN 8-301-14720-2.
  128. Stieber Z. Zarys gramatyki porównawczej języków słowiańskich. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2005. — ISBN 8-301-14542-0, ISBN 978-8-301145-42-2.
  129. а б Lamprecht A. Praslovanština. — Brno : Univerzita J. E. Purkyně v Brně, 1987.
  130. Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — 2 wyd. zmien. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2006. — ISBN 8-301-14720-2.
  131. Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — 2 wyd. zmien. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2006. — ISBN 8-301-14720-2.
  132. Stieber Z. Zarys gramatyki porównawczej języków słowiańskich. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2005. — ISBN 8-301-14542-0, ISBN 978-8-301145-42-2.
  133. Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — 2 wyd. zmien. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2006. — ISBN 83-01-14720-2.
  134. Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — 2 wyd. zmien. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2006. — ISBN 8-301-14720-2.
  135. Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — 2 wyd. zmien. — Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2006. — ISBN 8-301-14720-2.
  136. Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — 2 wyd. zmien. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2006. — ISBN 8-301-14720-2.
  137. Schenker A. Proto-Slavic // The Slavonic Languages / Comrie B., Corbett G. — London, New York : Routledge, 1993. — P. 105—106. — ISBN 0-415-04755-2, ISBN 978-0-415-04755-5.
  138. а б Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — 2 wyd. zmien. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2006. — ISBN 83-01-14720-2.
  139. а б Schenker A. The Slavonic Languages / Comrie B., Corbett G. — London, New York : Routledge, 1993. — P. 106. — ISBN 0-415-04755-2, ISBN 978-0-415-04755-5.
  140. Schenker A. Proto-Slavic // The Slavonic Languages / Comrie B., Corbett G. — London, New York : Routledge, 1993. — P. 105. — ISBN 0-415-04755-2, ISBN 978-0-415-04755-5.
  141. Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — 2 wyd. zmien. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2006. — ISBN 8-301-14720-2.
  142. Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — 2 wyd. zmien. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2006. — ISBN 8-301-14720-2.
  143. Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — 2 wyd. zmien. — Państwowe Wydawnictwo Naukowe. — ISBN 83-01-14720-2.
  144. Moszyński L. {{{Заголовок}}}. — ISBN 8-301-14720-2.

Джерела[ред.ред. код]


Мови Це незавершена стаття про мову.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.