Сєдін Іван Корнійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сєдін Іван Корнійович
Сєдін Іван Корнійович.jpg
Народився 25 травня 1906(1906-05-25)
Кужорська, Майкопський район, Адигейська автономна область, Північно-Кавказький край, Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка
Помер 3 січня 1972(1972-01-03) (65 років)
Москва, СРСР
Поховання Новодівичий цвинтар
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Національність росіянин
Діяльність політик
Alma mater Російський хіміко-технологічний університет імені Д. І. Менделєєваd
Науковий ступінь кандидат технічних наук
Знання мов російська
Членство ЦК КПРС
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Партія КПРС
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора медаль «За оборону Москви» медаль «За оборону Кавказу» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «У пам'ять 800-річчя Москви»

Іван Корнійович Сєдін (25 травня 1906(19060525), станиця Кужорська Майкопського відділу Кубанської області, тепер Майкопського району, Республіка Адигея, Російська Федерація — 3 січня 1972, місто Москва, РРФСР) — радянський діяч, нарком нафтової і текстильної промисловості СРСР, 1-й секретар Тамбовського та Івановського обкомів ВКП(б). Депутат Верховної Ради РРФСР 1-го скликання. Депутат Верховної Ради СРСР 2-го скликання. Член ЦК ВКП(б) (1939—1952). Герой Соціалістичної Праці (24.01.1944). Кандидат технічних наук (1961).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в родині козака-бідняка. Батько, Корній Гурович, з початком Першої світової війни в 1914 році був призваний до російської імператорської армії, воював на Кавказі проти турецьких військ і загинув у 1916 році.

У 1917 році закінчив чотири класи двокласного училища в станиці Кужорській. Залишившись з матір'ю і молодшими дітьми, Іван Сєдін був змушений з 11 років наймитувати в заможних селян. З вересня 1918 по листопад 1920 року — наймит в заможному господарстві Горлова, у листопаді 1920 — листопаді 1921 року — наймит в заможному господарстві Дікова в станиці Кужорській.

У 1920 році зарахований бійцем кавалерійського ескадрону батальйону ЧОН (частин особливого призначення) Майкопського відділу, відзначився в боях проти козацьких антирадянських загонів. У 1921 році вступив в комсомол і два роки був секретарем комсомольського осередку батальйону ЧОН. З листопада 1921 по вересень 1924 року працював у господарстві матері в станиці Кужорській.

У вересні 1924 — червні 1928 року — студент Майкопського педагогічного технікуму.

Член ВКП(б) з квітня 1928 року.

З червня по вересень 1928 року — керівник осередкової роботи 25-го кавалерійського полку дивізії імені Голіна в Майкопі.

У вересні 1928 — березні 1930 року — завідувач школи 1-го ступеня № 2 станиці Гіагінської Майкопського округу. У 1929—1930 роках — голова колгоспу «Перша п'ятирічка» Майкопського району. У березні 1930 — квітні 1931 року — завідувач школи колгоспної молоді станиці Ханської Майкопського округу. Одночасно працював заступником голови Майкопської окружної спілки працівників просвіти.

У квітні 1931 — травні 1932 року — студент Академії комуністичного виховання імені Крупської в Москві. У травні 1932 — червні 1936 (лютому 1937) року — студент Московського хіміко-технологічного інституту (МХТІ) імені Менделєєва, інженер-технолог хімічного виробництва.

У червні 1936 — серпні 1937 року — начальник цеху Московського дослідного хіміко-харчового заводу при МХТІ імені Менделєєва. У серпні 1937 — січні 1938 року — заступник начальника цеху Московського авіаційного заводу № 39 імені Менжинского Наркомату авіаційної промисловості СРСР.

У лютому 1938 року — інструктор відділу керівних партійних органів ЦК ВКП(б).

19 березня — травень 1938 року — 2-й секретар Організаційного бюро ЦК ВКП(б) по Тамбовській області.

У травні — липні 1938 року — 1-й секретар Тамбовського обласного комітету ВКП(б).

У липні 1938 — жовтні 1939 року — в.о. 1-го секретаря, 1-й секретар Івановського обласного комітету ВКП(б).

У жовтні 1939 — липні 1940 року — заступник народного комісара нафтової промисловості СРСР.

3 липня 1940 — 30 листопада 1944 року — народний комісар нафтової промисловості СРСР.

У листопаді 1944 — травні 1945 року — в резерві ЦК ВКП(б).

23 травня 1945 — 28 грудня 1948 року — народний комісар (міністр) текстильної промисловості СРСР.

У грудні 1948 — жовтні 1949 року — заступник міністра легкої промисловості СРСР.

У жовтні 1949 року заарештований, а 4 жовтня 1949 року судовою колегією у кримінальних справах Верховного суду СРСР «за зловживання службовим становищем» засуджений до 8-ми місяців виправно-трудових робіт за місцем служби з утриманням 25 відсотків заробітної плати. «Зловживання» полягало в тому, що за заявою бідного інваліда-фронтовика Сєдін дав вказівку про виділення матеріальної допомоги у розмірі 1000 рублів, проте інвалід незабаром був заарештований і виявився відомим шахраєм-рецидивістом.

У листопаді 1949 — листопаді 1950 року — директор Карачаровського заводу пластмас Міністерства хімічної промисловості СРСР. У листопаді 1950 — квітні 1959 року — директор Дорогомиловського хімічного заводу імені Фрунзе в Москві.

У квітні 1959 — серпні 1961 року — заступник директора Інституту нафтохімічного синтезу АН СРСР.

У 1961—1964 роках — персональний пенсіонер союзного значення в Москві.

З січня 1964 року — директор Науково-дослідного інституту технології лакофарбних покриттів Міністерства хімічної промисловості СРСР в місті Хотьково Московської області.

Похований на Новодівочому цвинтарі Москви.

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении звания Героя Социалистического Труда работникам нефтяной промышленности» от 24 января 1944 года // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик : газета. — 1944. — 3 февраля (№ 6 (266)). — С. 1

Джерела[ред. | ред. код]

  • Седин Иван Корнеевич
  • Филиппов С. Территориальные руководители ВКП(б) в 1934—1939 гг. Справочник. — М. : РОССПЭН, 2016. (рос.)