ТЕС Конін
 | ||||
| Країна |
 Республіка Польща | |||
|---|---|---|---|---|
| Розташування |
Польща, Конін | |||
| Введення в експлуатацію | 1958 – 1959 (перша черга), 1961 (друга черга), 1964 (третя черга) | |||
| Модернізація | 1994 (нова турбіна 4 у першій черзі) | |||
| Вид палива | біомаса (котел К-12), буре вугілля (всі інші котли) | |||
| Водозабір | Конінські озера | |||
| Енергоблоки | 1х28 + 1х65 (перша черга), 1х50 + 1х55 (друга черга) | |||
| Котельні агрегати | 2 ЕКМ OP-130 (перша черга), 2 Rafako ОР-280 + 1 Foster Wheeler (друга черга) | |||
| Турбіни | всі парові, 1 Skoda + 1 Zamech 7CK60 (перша черга), 2 Zamech ТК-50 (друга черга) | |||
| Електрогенератори | 1 Skoda + 1 (перша черга), 2 Dolmel (друга черга) | |||
| Встановлена електрична потужність |
93 (перша черга), 105 (друга черга) | |||
| Встановлена теплова потужність |
212 | |||
| Материнська компанія | Zespól Elektrowni Patnów-Adamów-Konin | |||
| ідентифікатори і посилання | ||||
ТЕС Конін – вугільна теплова електростанція у центральній частині Польщі.
.jpg)
У 1947-му поблизу міста Конін (у межиріччі Вісли та Варти, приблизно посередині між Лодзю та Познаню) почався видобуток бурого вугілля відкритим способом.[1] Невдовзі для ефективного використання ресурсу вирішили звести поруч теплову електростанцію, перша черга якої потужністю 165 (за іншими даними – 193) МВт стала до ладу в 1958 – 1959 роках. Вона мала центральну котельню із шістьох котлів ОР-130 виробництва компанії ЕКМ та чотири турбіни, постачені чеською Skoda (потужність 28 МВт) та швейцарською Escher Wyss (потужність 55 МВт). Станом на початок 2000-х тут залишались в роботі 4 модернізовані у другій половині 1980-х котли (котрі отримали номери К-83, К-84, К-85 і К-86), турбіна Skoda (агрегат №1) і турбіна Escher Wyss (агрегат №2). Крім того, в 1994-му замість турбіни №4 встановили теплофікаційну 7CK60 потужністю 65 МВт, постачену компанією Zamech із Ельблонгу. До середини 2010-х вивели з експлуатації обладнання Escher Wyss та збирались демобілізувати котли К-83 та К84.
У 1961-му стала до ладу друга черга, яка мала встановлені у центральній котельні три котли Rafako OP-230 та три конденсаційні турбіни ТК-50 потужністю по 50 МВт виробництва Zamech. Станом на початок 2000-х з її складу продовжували діяти модернізовані у 1990-х до рівня ОР-280 котли К-7 та К-8 і турбіни №5 та №6. В 2012-му турбіну №6 відключили від парозбірника центральної котельної та з’єднали з постаченим Foster Wheeler новим котлом К-12. Він використовує технологію циркулюючого киплячого шару та спалює біомасу. Потужність нового блоку номінували на рівні 55 МВт. В березні 2020-го уклали контракт на модернізацію котла К-7 за технологією бульбашкового киплячого шару, після чого він також використовуватиме біомасу та буде з’єднаний у блок потужністю 55 МВт з турбіною №5 (при цьому як резервний варіант новому котлу нададуть здатність постачати пару для турбіни №4).
У 1964-му ввели в експлуатацію третю чергу, котра складалась із двох енергоблоків №8 та №9, обладнаних котлами Rafako OP-380 турбінами та турбінами потужністю по 120 МВт. В 2010-му цю частину станції демобілізували.
Після введення у 1964-му третьої черги потужність ТЕС досягла максимального значення в своїй історії – 583 МВт. Станом на початок 2000-х (коли на станції діяли агрегати 1, 2 та замінений 4 у складі першої черги, а також 5 та 6 з другої) електрична потужність ТЕС складала 248 МВт, крім того, вона могла постачати тепло в обсязі 477 МВт. Після модернізацій у 2010-х теплова потужність станції зменшилась до 212 МВт.
Для видалення продуктів згоряння на станції звели три димарі висотою по 100 метрів. Наразі один з них, який обслуговував блоки третьої черги, демонтований, проте споруджені димарі висотою 100 та 110 метрів для установок десульфуризації.
Зола транспортується до розташованого поруч озера Turkusowe (колишній вугільний кар’єр Gosławice).
Видача продукції відбувається по ЛЕП, розрахованим на роботу під напругою 220 кВ та 110 кВ.[2][3][4][5][6][7][8][9][10][11]
Система охолодження[ред. | ред. код]
Особливістю станції є її спільна з ТЕС Понтнув система охолодження, котра дозволила уникнути спорудження градірень. Натомість вона спирається на використання групи природних озер, до та від яких прокладені кілька каналів протяжністю майже три десятки кілометрів. Складна схема руху води дозволяє залучати до охолодження ТЕС Конін до 4 озер (а для станції Понтнув – до п’яти).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Złoża węgla brunatnego w Polsce. eko.org.pl. Процитовано 7 травня 2020.
- ↑ Proceedings of the Second U.S.-Polish Symposium, Coal Surface Mining and Power Production in the Face of Environmental Protection Requirements: September 26-28, 1979, Castle Ksiaz, Poland (англ.). Industrial Environmental Research Laboratory, Office of Research and Development, U.S. Environmental Protection Agency. 1979.
- ↑ Opis istniejącego systemu odpadowego (PDF).
- ↑ ZEPAK - Elektrownia Konin. www.zepak.com.pl. Процитовано 7 травня 2020.
- ↑ KONIN Power Plant - RAFAKO - EPC, power generation, oil & gas. www.rafako.com.pl. Процитовано 7 травня 2020.
- ↑ Analiza bezpieczeństwa w obszarze wytwarzania energii elektrycznej w Polsce, studium przypadków Jerzy Mieczysław Łaskawiec (PDF).
- ↑ Założenia do planu zaopatrzenia w ciepło, energię elektryczną i paliwa gazowe dla Miasta Konina na lata 2012-2030 (PDF).
- ↑ Poznań, dnia 30 grudnia 2015 r. za dowodem doręczenia DECYZJA (PDF).
- ↑ Baza konkurencyjności - "Zaprojektowanie i wykonanie przebudowy kotła K-7 na kocioł fluidalny pracujący w technologii BFB" w ramach przedsięwzięcia pn."Przystosowanie kotła węglowego K-7 w Elektrowni Konin do wyłącznego spalania biomasy wraz z niezbędną infrastrukturą techniczną". bazakonkurencyjnosci.funduszeeuropejskie.gov.pl. Процитовано 7 травня 2020.
- ↑ Nominacje do Nagrody Gospodarczej Prezydenta RP w 2005 roku / Aktualności rok 2005 / Archiwalne aktualności / Oficjalna strona Prezydenta Rzeczypospolitej Polskiej. www.prezydent.pl. Процитовано 7 травня 2020.
- ↑ Konin | EMPORIS. www.emporis.com. Процитовано 7 травня 2020.