Тарантюк Юліан Степанович
| Тарантюк Юліан Степанович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 19 жовтня 1901 Великі Глібовичі, Бібрський повіт, Львівський округ, Австро-Угорщина |
| Помер | 19 грудня 1984 (83 роки) Надвірна, Надвірнянський район, Івано-Франківська обл, УРСР |
| Поховання | новий цвинтар |
| Громадянство | Австро-Угорщина→ ЗУНР → Друга Річ Посполита →УРСР |
| Національність | Українець |
| Конфесія | УГКЦ |
| Батько | Степан Тарантюк (1850-1918) |
| Мати | Петрунеля Бахта (1872-1946) |
| У шлюбі з | Стефанія Левицька (18.11.1906-25.10.1945) |
| Діти | Мирослава (1930-2022) Любомира (1934-2013) Дарія (1932) Богдан (1936-2014) |
Юліан Степанович Тарантюк (19 жовтня 1901, Великі Глібовичі, Бібрський повіт, Львівський округ, Королівство Галіції та Лодомерії, Австро-Угорщина — 19 грудня 1984, м. Надвірна, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, УРСР) — український греко-католицький священник, громадський діяч, засновник «Просвіти» у селах Нижня Лукавиця та Негівці.
Народився в селі Великі Глібовичі на Львівщині.У родині залізничника Степана Тарантюка (1850–1918) та Петрунелі Бахта (1872–1946). У 1921 році завершив академічну гімназію у Львові. Протягом 1924–1928 років навчався в Львівській духовній семінарії Святого Духа.[1] Був висвячений на священника 22 червня 1929 року у Львові та отримав парохію у с. Нижня Лукавиця Любінецького деканату Стрийської єпархії УГКЦ, здійснював богослужіння у храмі Пресвятої Богородиці.[2] Засновує читальню «Просвіти» у с. Нижня Лукавиця та стає головою наглядової кооперативної ради. 15 травня 1934 року переведений на парохію в с. Нінів Долішній, де отримав посаду заступника декана Любінецького деканату Стрийської єпархії УГКЦ.[3] У 1936 році отримує парахію у с. Негівці та Гуменів.[4] Засновує читальню «Просвіти».
Під час нацистської окупації краю допомагав рятувати молодь від вивезення на примусові роботи до Німеччини. Попри погрози й попередження, отець Юліан не припиняв виконував свої душпастирські обов’язки. 15 травня 1942 року ним була відкрита й освячена символічна могила Січовим Стрільцям у Негівцях. У жовтні 1945 р., під час однієї з облав НКВД, загинула дружина Стефанія.[5]
Під тиском декана й уповноваженого змушений був 4 беpезня 1946 p. вступити до «Ініціативної гpупи». Але канонічно оформлятись у єпископа відмовлявся тому в pозмові з уповноваженим заявив: «Я являюсь членом ініціативної гpупи по возз’єднанню гpеко-католицької цеpкви з пpавославною, до якої я вступив 4 беpезня 1946 pоку. Я давав пpисягу в 1929 pоці у Львові єпископу Шептицькому і, подумавши, пpийняв pішення пpисяги не зpікатися. Документи офоpмляти до Пельвецького не піду і віpу свою міняти не буду. Те, що написано в газеті, повідомлене пpокуpоpом УРСР, пpо воpожу, зpадницьку, контppеволюційну діяльність накоpисть гітлеpівської Hімеччини зі стоpони Йосифа Сліпого, Хомишина та інших, я читав і знаю, що священики гpеко-католики і їх кеpівництво антиpадянською діяльністю не займались. Hехай я піду туди, де моя дpужина, а якщо пpийдеться, то й діти» [6] Відкликавши своє «возз’єднання», о. Юліан Тарантюк прийшов із групою вірян с. Негівці до уповноваженого РСРК із проханням про реєстрацію громади УГКЦ. Зі слів обласного уповноваженого РСРПЦ П. Бібіка, віряни були здивовані відмовою у реєстрації, мовляв, уповноважений РСРК «реєструє всіх, баптистів, євангелістів, реєструє синагоги, а греко-католиків не реєструє» [7]
6 вересня 1947 р. о. Юліан був заарештований за статтею 54 Кримінального кодексу УРСР, засуджений військовим трибуналом військ МВС Станіславівської області 11 листопада 1947 р. на 10 років позбавлення волі та 5 років позбавлення громадянських та політичних прав із конфіскацією майна[8]. Покарання відбував у Вологодській колонії суворого режиму та виправно-трудовому таборі неподалік м. Стерлітамак (нині Республіка Башкортостан, РФ). У табірних умовах продовжував виконувати обов’язки священнослужителя. Для церковних обрядів о. Юліан власноруч змайстрував посудину для зберігання єлею.[5] Реабілітований 10 грудня 1991 року.
У другій половині 60-х років повертається до України. Оселяється в м. Надвірній.
Помер 19 грудня 1984 року. Похований на новому цвинтарі. Могила належить до пам'ятки історії та мистецтва Івано-Франківської області під номером 2083.
7 листопада 1928 року одружився зі Стефанією Тарантюк. У шлюбі народилося четверо дітей: Мирослава (1930–2022), Дарія (1932), Любомира (1934–2013) та Богдан (1936–2014).[1]
У Негівцях аулиця названа на честь о. Юліана Тарантюка (включає колишні Серилівка, Варшава, Млинська, хутір Панщина)
На фасаді будівлі сільської бібліотеки встановлена меморіальна таблиця.
-
Могила о. Юліана та Стефанії Тарантюків
- ↑ а б Особова справа Юліана Тарантюка 1924-1928рр. ЦДІАЛ (Центральний державний архів м. Львова) Ф. 201, о.16. Спр. 918.
- ↑ Шематизм Гр.-Кат. Духовенства Львівської Архієпархії 1930р. Львів.
- ↑ Шематизм Гр.-Кат. Духовенства Львівської Архієпархії 1934р. Львів.
- ↑ Шематизм Греко-Католицького Духовенства Львівської Архієпархії.1936.Львів.
- ↑ а б Даценко, С. ВІРА В НЕВОЛІ. З ОСОБИСТИХ НАРАТИВІВ В’ЯЗНІВ ГУЛАГУ У ФОНДОВІЙ КОЛЕКЦІЇ МЕМОРІАЛУ (PDF).
- ↑ Директивы Совета по делам религиозных культов при Совете Министров СССР по вопросу деятельности религиозных культов. Докладные записки и информации о работе и состоянии религиозных культов по Станиславской области (14. 02. – 6. 12. 1947 г.). –ДАІФО. – Ф. Р-388сч. – Оп. 1. – Спр. 5.– Арк. 1 – 153.
- ↑ Государственный архив Российской Федерации (ДАРФ, м. Москва) Ф. Р-6991. Совет по делам религий при Совете Министров СССР (1943–1991). Оп. 1. Спр. 1396. Дело 11/70 отчетно-нформационных докладов и другой переписки по вопросам церкви Уполномоченного Совета по Станиславской обл. (30 января 1956 г. – 3 декабря 1956 г.). – 81 арк.
- ↑ Реабілітовані історією: Івано-Франківська область : Книга 2. Рік видання: 2006. ISBN 966-428-010-0.