Термомеханічне оброблення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Термомехані́чне обро́блення (ТМО) (англ. thermomechanical processing, thermo-mechanical treatment, TMT) металів — оброблення металів (сплавів), що полягає у послідовному нагріванні їх до температури, вищої за верхню критичну точку поліморфного перетворення, пластичному деформуванні й гартуванні протягом одного технологічного процесу, які обумовлюють формування підвищеної щільності дефектів кристалічної будови металу чи сплаву, що призводить до підвищення міцності[1].

Види ТМО[ред. | ред. код]

Розрізняють декілька видів термомеханічної обробки, призначених головним чином для обробки сталей. Основні серед них — термомеханічне оброблення високо-(ВТМО) і низькотемпературне (НТМО). Якщо сталь піддавати високотемпературній обробці, її пластично деформують (ступінь деформування 20…30%) в області температур стійкого аустеніту (вище від точки A3), що виключає (частково або повністю) рекристалізацію в процесі деформування. Під час низькотемпературного оброблення сталь деформують (Ступінь деформування 75…95%) в області температур метастабільного аустеніту, нижчих від температури його рекристалізації. При гартуванні сталі після деформування мартенсит успадковує зміни структури аустеніту. В обох випадках після гартування проводять низький відпуск. ВТМО можна піддавати будь-які сталі, а НТМО — лише сталі з підвищеною стійкістю переохолодженого аустеніту (леговані сталі).

Призначення[ред. | ред. код]

Термомеханічне оброблення забезпечує високі показники міцності й пластичності сталі (після НТМО границя міцності σВ=2800…3300 МПа, залишкова деформація δ=6%)[2], а також витривалість і холодостійкість, зменшує її схильність до крихкості при відпуску.

Зростання міцності сталі після проведення термомеханічної обробки пояснюється тим, що в результаті деформації аустеніту відбувається дроблення його зерен. При подальшому загартуванні з такого аустеніту утворюються дрібніші пластинки мартенситу, що позитивно позначається на пластичних властивостях й в'язкості сталі.

Термомеханічне оброблення деяких сплавів (наприклад, алюмінієвих, мідних) провадять за схемою: гартування — холодне деформування — штучне старіння металів. Термомеханічна обробка є важливим засобом підвищення експлуатаційних характеристик конструкційних матеріалів та одержання високоміцних сталей.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ДСТУ 2494-94 Метали. Оброблення зміцнювальне. Терміни та визначення.
  2. Після звичайного гартування і низького відпуску σВ = 2000…2200 МПа і δ=З…4%

Джерела[ред. | ред. код]

  • Бернштейн М. Л. Термомеханическая обработка металлов и сплавов: в 2-х томах / М. Л. Бернштейн. — М.: Металлургия, 1968. Т.1 : Термомеханическая обработка сплавов. — 596 с. Т.2 : Термомеханическая обработка стали. — 571 с.
  • Хільчевський В. В. Матеріалознавство і технологія конструкційних матеріалів: Навчальний посібник.  К.: Либідь, 2002. — 328 с. ISBN 966-06-0247-2
  • Технологія конструкційних матеріалів і матеріалознавство. Практикум [Текст]: [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. за напрямом «Інж. механіка»] / В. В. Попович, А. І. Кондир, Е. І. Плешаков та ін. — Львів: Світ, 2009. — 551 c. — ISBN 978-966-603-401-7
  • Матеріалознавство [Текст]: підручник / [Дяченко С. С., Дощечкіна І. В., Мовлян А. О., Плешаков Е. І.] ; ред. С. С. Дяченко ; Харківський нац. автомобільно-дорожній ун-т. — Х. : ХНАДУ, 2007. — 440 с. — ISBN 978-966-303-133-0
  • Лахтин Ю. М. Основы металловедения. — М.: Металлургия, 1988. — 320 с.