Узбецький металургійний комбінат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

40°14′06″ пн. ш. 69°17′06″ сх. д. / 40.235083° пн. ш. 69.285028° сх. д. / 40.235083; 69.285028

Узбецький металургійний комбінат
Тип підприємство
Галузь чорна металургія
Попередник(и) Узбецький металургійний завод
Засновано 1944
Штаб-квартира Бекабад,
Узбекистан Узбекистан
Продукція металопрокат
Сайт (англ.) (узб.)

Узбецький металургійний комбінат, також АТ «Узметкомбінат» (узб. O'zbekiston metallurgiya kombinati) — підприємство чорної металургії в Узбекистані. Розташований на сході країни, у місті Бекабаді Ташкентської області на річці Сирдар'ї, безпосередньо на кордоні з Таджикістаном. Заснований як Узбецький металургійний завод, що став до ладу 1944 року, бувши першим металургійним заводом Узбецької РСР. У 1994 році завод було об'єднано з Ширинським машинобудівним заводом і госпрозрахунковим об'єднанням підприємств «Вторчермет» та утворено відкрите акціонерне товариство «Узметкомбінат». Комбінат переплавляє металобрухт, випускає металопрокат.

Підприємство є головним спонсором футбольного клубу «Металург» (Бекабад).

Історія[ред. | ред. код]

Завод було створено для переплавки металобрухту, зібраного у Середній Азії СРСР. Будівництво заводу розпочалося у 1943 році, 5 березня 1944 року введено в дію першу мартенівську піч, 1945 року — другу, 1949 року — третю. У вересні 1946 року введено в дію дрібносортний стан «300», у травні 1948 року — тонколистовий стан «700». У проектуванні заводу брали участь науково-дослідні інститути і установи Києва і Харкова.[1] Проектної потужності мартенівський цех досяг у 1950 році, прокатний — у 1951 році. У 1962 році введено в дію установку безперервного розливання сталі. До середини 1970-х років потужність металургійних цехів зросла у понад як 3 рази. Завод переплавляв металобрухт, а також чавун, постачаємий металургійними заводами Уралу і Казахстану. Готова продукція використовувалася машинобудівними підприємствами і будівними організаціями. У 1974 році освоєно виробництво емальованого посуду. Наприкінці 1970-х — початку 1980-х років здійснювалося розширення заводу за рахунок будівництва нових електросталеплавильного і прокатного цехів, а також допоміжних цехів.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Історія Української РСР. — К.: Наукова думка, 1979. С. 47.