Національний фронт за визволення Анголи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з ФНЛА)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Національний фронт за визволення Анголи, ФНЛА

порт. Frente Nacional de Libertação de Angola, FNLA
Країна Ангола Ангола
Голова партії Лукас Нгонда Бенгі (оспорює Нгола Кабангу); історично — Голден Роберто
Дата заснування 1954 (як Союз народів Північної Анголи), 1958 (як Союз народів Анголи), 1961 (як військово-політична організація Національний фронт визволення Анголи), 1992 (як політична партія)
Штаб-квартира Луанда
Ідеологія Християнська демократія, Націоналізм, Консерватизм, Трайбалізм
Місць у Національній асамблеї
2 / 220
Офіційний сайт fnla.net

Національний фронт за визволення Анголи ФНЛА (порт. Frente Nacional de Libertação de Angola, FNLA) — ангольська військово-політична організація, з 1992 права політична партія. Найстарша з нині діючих політичних структур Анголи. Активно брав участь у війні за незалежність і громадянській війні. Традиційно спирається на народність баконго, займає консервативні трайбалістські позиції.

Первісна структура[ред. | ред. код]

Національний рух на півночі португальської Анголи став організаційно оформлятися до середини 1950-х років. У 1954 група активістів на чолі з вихідцем з племінної аристократії баконго Голденом Роберто заснувала Союз народів Північної Анголи (УПНА). Два роки по тому Роберто офіційно очолив УПНА. В 1957 організація направила в ООН ноту, що містила заклик щодо відновлення Королівства Конго, що існувало в XIV–XIX століттях.

У 1958 політичний курс УПНА змінився — організація виступила за незалежність Анголи. Відповідно змінилася і назва: Союз народів Анголи (УПА). Але трайбалістська орієнтація на баконго при цьому зберігалася.

Антиколоніальний рух і уряд у вигнанні[ред. | ред. код]

У 1962 УПА об'єднався з невеликою Демократичною партією Анголи. Рух прийняв назву Frente Nacional de Libertação de Angola — ФНЛА[1]. Штаб-квартира організації розташовувалася в Кіншасі — столиці Конго-Заїру. Там же функціонував Революційний уряд Анголи у вигнанні —— Govêrno revolucionário de Angola no exílio (GRAE), на чолі якого стояв Голден Роберто, а міністром закордонних справ був Жонас Савімбі[2].

У першій половині 1960-х GRAE вдалося придбати статус головного представника антиколоніальних сил Анголи. Роберто встановив контакти з авторитетними африканськими лідерами, виступав в ООН[3], налагодив ділові зв'язки з адміністрацією і спецслужбами США[4].. Зустріч Роберто з Чень І дозволила організувати оперативну взаємодію ФНЛА з КНР[5].. Найтіснішою була співпраця ФНЛА з президентом Заїру Мобуту Сесе Секо, однодумцем і родичем Роберто.

ФНЛА позиціонувався як єдиний законний представник національно-визвольного руху Анголи. Він відкидав співпрацю зі створеним в 1956 рухом МПЛА, відмовлявся від створення єдиного антиколоніального фронту. Така позиція пояснювалася вузькоплеменним трайбалізмом Роберто і його консервативними антикомуністичними поглядами, ворожими лівим і марксистським тенденціям ідеології МПЛА.

В 1966 стався розрив між Роберто і Савімбі (в принципі з тих же причин, які блокували альянс ФНЛА з МПЛА). Міністр закордонних справ покинув GRAE і створив свою організацію — Національний союз за повну незалежність Анголи (УНІТА).

Участь у війні за незалежність[ред. | ред. код]

З лютого-березня 1961 — перша атака в Луанді сталася 4 лютого 1961[6] — УПА-ФНЛА почав збройну боротьбу проти португальського колоніального уряду[7]. Вилазки здійснювалися зазвичай з конголезької території в північних і північно-східних районах Анголи. Дії загонів Роберто відрізнялися особливою жорстокістю[8] щодо португальських поселенців і лояльних до них африканців (особливо які не належать до баконго)[9]. Найбільшу активність ФНЛА розвинув у провінції Уїже, значну частину населення якої становили етнічні баконго.

Військові ресурси ФНЛА були вельми обмеженими. Вони дозволяли влаштовувати локальні збройні вилазки і терористичні акції, але бойові зіткнення з португальськими колоніальними військами не були успішними. Вклад ФНЛА в озброєну боротьбу за незалежність значно поступався МПЛА. Водночас ФНЛА вдалося створити терористичне підпілля в Луанді, на чолі якого стояв один з найближчих соратників Роберто Лукас Нгонда Бенгі.

З середини 1960-х почалися озброєні зіткнення між ФНЛА і МПЛА —— передвістя майбутньої громадянської війни в незалежній Анголі.

В 1972 відбулося повстання у військових частинах ФНЛА, спрямоване проти керівництва організації, що осіло в Заїрі. Повстання було насилу придушено заїрський армією за наказом Мобуту

Поразка в громадянській війні[ред. | ред. код]

Португальська революція 25 квітня 1974 мала наслідком прискорену деколонізацію. Спочатку передбачалося, що уряд незалежної Анголи буде сформований на коаліційній основі трьома визвольними рухами — МПЛА, ФНЛА і УНІТА. Проте вже влітку 1975 в країні йшла повномасштабна громадянська війна.

МПЛА Агостіньо Нето виступало за розвиток за моделлю «соцтабору», спираючись на народності мбунду, а також мулатів. ФНЛА Голдена Роберто орієнтувалася на консервативні сили Заходу і спиралася на баконго. УНІТА Жонаса Савімбі дотримувалася самобутньої ідеології[10] антикомуністичного соціалізму, спираючись на овімбунду. Зовнішніми союзниками МПЛА були СРСР і Куба. ФНЛА користувалася підтримкою Заїру, США, Франції, а також Китаю і до деякої міри КНДР і СРР. УНІТА встановив військово-політичні зв'язки з ПАР.

Восени 1975 МПЛА взяло Луанди під військово-політичний контроль. Вибиті зі столиці загони ФНЛА розмістилися на плацдармах в У]же і Заїрі, звідки розгорнули наступ на столицю. Значну частину армії Голдена Роберто становили заїрський військовослужбовці, а самим боєздатним підрозділом був загін білих найманців під командуванням Костаса Георгіу. Зброї було отримано в значній мірі з Китаю та Північної Кореї. Бійці (за винятком нечисленних європейських найманців) були недостатньо навчені і мотивовані, озброєння поступалося противнику.

10 листопада 1975 ударні сили ФНЛА були розгромлені на підступах до Луанді в битві при Кифангондо[11]. Наступного дня незалежність Анголи була проголошена під владою МПЛА. Розгорнувся масований наступ ФАПЛА і кубинських військ.

На початку січня 1976 загони ФНЛА відступили з Кармони — політичної столиці Роберто. Був зданий Амбріш — головна військова база. У лютому війська МПЛА і кубинці вступили в Сан-Сальвадор-ду-Конго — рідне місто Роберто. З захопленням 18 лютого міста Педру-да-Фейтісу сили МПЛА встановили контроль над північним кордоном країни. ФНЛА як військова сила практично перестав існувати[12]. Залишки його військ безладно відступили на територію Заїру.

У 1976–1978 роках ФНЛА намагався час від часу завдавати ударів, періодично прориваючись на ангольську територію. Зусиллями Лукаса Нгонди Бенгі і Нгола Кабангу в Уїже вдалося частково відтворити партизанську інфраструктуру. Але її дії були малоефективні. Реальну партизанську війну проти режиму МПЛА вів Савімбі на чолі УНІТА. Частина бійців ФНЛА перебралися під натиском військ МПЛА в Намібію (у той час окуповану ПАР), де приєдналися до УНІТА або брали участь в рейдах південноафриканської армії на територію Анголи.

У 1979 Заїр нормалізував відносини з Анголою. Це означало втрату всяких можливостей для подальшої збройної боротьби. Голден Роберто з найближчим оточенням перебрався до Франції. Діяльність ФНЛА практично припинилася.

Партія легальної опозиції[ред. | ред. код]

На рубежі 1980–1990 років режим МПЛА змушений був провести політичні реформи, включаючи перехід до багатопартійної системи. Одним з результатів стала легалізація ФНЛА. Голден Роберто і його соратники повернулися в Анголу[13]. ФНЛА був перетворений в легальну політичну партію.

У 1992 ФНЛА брав участь у парламентських виборах, Роберто висував свою кандидатуру на президентську посаду. За підсумками виборів було оголошено про перемогу МПЛА і президента душ Сантуша . Відмова Савімбі визнати результати привів до масакри на Хеллоуїн[14]. Основний удар було завдано по УНІТА, але загинули і багато активістів ФНЛА. Проте керівництво ФНЛА, на відміну від Савімбі, визнало правлячий режим і продовжило інтеграцію в ангольську політичну систему. При цьому вплив партії різко знизилося навіть в районах проживання баконго.

Наразі ФНЛА є партією правої опозиції. У той же час її керівництво виступає з позицій примирення всіх політичних сил країни. На цьому сходяться ворогуючі партійні фракції. Лукас Нгонда Бенгі прямо виступає за союз з МПЛА. Нгола Кабангу висловлюється за участь Куби у відновленні ангольської економіки і досягненні національної злагоди[15].

Важливий напрямок партійної діяльності — інформування суспільства про заслуги ФНЛА в боротьбі за незалежність Анголи[16].

Внутрішньопартійні конфлікти[ред. | ред. код]

У другій половині 1990-х в ФНЛА виник гострий конфлікт між Голденом Роберто і Лукасом Нгонда Бенгі[17], які висунули претензії на лідерство. Нгонда Бенгі, який виступав за примирення і союз з МПЛА, заручився підтримкою уряду. На з'їзді ФНЛА в 1999 він домігся свого обрання на вищу партійну посаду. Роберто перейшов в статус «почесного президента партії».

Безсоромність і безпринципність Нгонди Бенгі, образливі висловлювання на адресу історичного лідера (Нгонда називав Роберто Um leão sem dentes — «лев без зубів») викликали обурення багатьох ветеранів та активістів ФНЛА. В 2004 черговий з'їзд затвердив головою партії Нгола Кабангу, який зберіг вірність Роберто. Партія фактично розкололася.

2 серпня 2007 помер Голден Роберто. Прихильники Нгола Кабангу обрали його президентом ФНЛА. Внутрішньопартійна в 2010 опозиція провела свій з'їзд, проголосивши главою партії Лукаса Нгонду Бенгі. Вважається, що група Нгонди Бенгі є агентурою уряду в правій опозиції, а сам він пов'язаний з генеральним секретарем МПЛА Діну Матрушем[18].

В 2011 Конституційний суд Анголи визнав легітимним президентом ФНЛА Лукаса Нгонду Бенгі[19]. Частина партійного активу вважає своїм лідером Нгола Кабангу.

Результати на виборах[ред. | ред. код]

На минулих у 1992 парламентських виборах отримує 2,4% голосів (5 місць у Народних зборах). На виборах 2008 за ФНЛА проголосували 1,11% виборців (3 місця в Народних зборах). На виборах 2012 за неї голосують 1,13% виборців (2 місця в Народних зборах).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ FNLA — Convention
  2. ↑ ANGOLA 20 ANOS DEPOIS (3). SAVIMBI «MINISTRO»
  3. ↑ Hamann, Hilton (2001). Days of the Generals.
  4. ↑ Today's terrorist is tomorrow's statesman: the United States and Angolan nationalism in the early 1960s
  5. ↑ О.Игнатьев. "Операция «Кобра-75». Издательство политической литературы, 1978.
  6. ↑ ANGOLA 20 ANOS DEPOIS (3). MOSCOVO QUIS DAR A SAVIMBI A VICE-PRESIDÊNCIA DO MPLA
  7. ↑ «A história do 4 de Fevereiro está mal contada» — Ngola Kabango
  8. ↑ Telémaco A. Pissarro. MEMÓRIAS. Angola 1951–1975. Архів оригіналу за 24 березня 2016. Процитовано 24 серпня 2014.
  9. ↑ Walker, John Frederick (2004). A Certain Curve of Horn: The Hundred-Year Quest for the Giant Sable Antelope of Angola.
  10. ↑ A história secreta da ideologia da Unita. Архів оригіналу за 8 липня 2014. Процитовано 24 серпня 2014.
  11. ↑ Сергей Коломнин. Победа при Кифангондо: триумф советского оружия в Африке
  12. ↑ Чёрная Россия. Танки давят удаль
  13. ↑ Чёрная Россия. Не догма, а руководство
  14. ↑ Чёрная Россия. Кровавый Хэллоуин
  15. ↑ Cuba pode ser Importante no processo de Reconstrução Nacional — Ngola Kabangu
  16. ↑ UNITA e FNLA protestam exclusão de comissão de história de Angola
  17. ↑ Lucas Ngonda. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 24 серпня 2014.
  18. ↑ Carta Aberta Ao Sr. Doutor Carlinhos Zassala — Ndoma Kivangidi
  19. ↑ Lucas Ngonda, FNLA


Прапор Анголи Це незавершена стаття про Анголу.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Національний_фронт_за_визволення_Анголи&oldid=41918427