Громадянська війна в Анголі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Громадянська війна в Анголі
Холодна війна
Angolian civil war.jpg
Ангольський солдат перед стартовою позицією ЗРК
Дата: 1975 - 2002
Місце: Ангола
Результат: Перемога МПЛА
Сторони
МПЛА
СВАПО
За підтримки:
Куба Куба
СРСР СРСР (до 1989)
УНІТА
ФНЛА
ФЛЕК
За підтримки:
Flag of South Africa (1928-1994).svg Південна Африка (до 1989)
Flag of the United States.svg США
Flag of the People's Republic of China.svg КНР
Заїр Заїр (1974–1975)[1]
Командувачі
Ангола Агоштінью Нетупом.
Ангола Жозе Едуарду душ Сантуш
Куба Фідель Кастро
Куба Арнальдо Очоа
Куба Леопольдо Сінтра
Сем Нуйома
Жонас Савімбі пом.
Голден Роберт
Південно-Африканський Союз Балтазар Форстер
Південно-Африканський Союз Магнус Малан
Південно-Африканський Союз Констанд Фільйон
Заїр Мобуту Сесе Секо
Військові сили
Війська МПЛА:
  • 40,000 (1976)[2] — 70,000 (1987)[3]
  • 130 000 (2001)[4]

Куба Кубинські війська:

  • 35 000 — 37 000 (1982)[3]
  • 60 000 (1988)[3]

SU Радянські військові радники:

  • загалом 10 985 (з 1975 до 1991)[5][6]
Повстанці УНІТА:
  • 65 000 (1990, максимально)[7]

Повстанці ФНЛА:

  • 22 000 (1975)[8]
  • 4 000 — 7 000 (1976)[9]

Південно-Африканський Союз Південноафриканські війська:

  • 20 000 (1976)
Втрати
Невідомо

Куба 2 077 — 10 000 загиблих,[10][11]
15 000 загиблих, поранених та зниклих безвісти[12]
SU 54 загиблих[13]
Чехословаччина 1 загиблий[14]

Невідомо

Невідомо
Південно-Африканський Союз 2 300 загиблих
Заїр 600

Більш за 500 000 цивільних загиблих

Громадянська війна в Анголі — довготривалий збройний конфлікт, громадянська війна, що продовжувалася в африканській державі Ангола, починаючи з 1975 і, з деякими перервами, аж до 2002 року. Війна почалася відразу після здобуття Анголою незалежності від Португалії в листопаді 1975 року. До цього, в контексті боротьби за деколонізацію окремі збройні сутички між місцевими рухами мали місце ще в 1974-75 роках, на фоні ангольської війні за незалежність.

Сторони конфлікту[ред.ред. код]

Громадянська війна була насамперед боротьбою за владу між двома колишніми визвольними рухами: Народним рухом за звільнення Анголи (МПЛА) (порт. Movimento Popular de Libertação de Angola – Partido do Trabalho) та Національним союзом за повну незалежність Анголи (УНІТА) (порт. União Nacional para a Independência Total de Angola) (UNITA). Водночас, громадянський конфлікт був однією з неоголошених посередницьких битв «холодної війни», через впливове втручання основних ворогуючих сил, Радянського Союзу і Сполучених Штатів Америки.

Дві основні протиборчі сторони, МПЛА і УНІТА, мали різне підґрунтя в ангольській соціальній структурі і взаємно несумісних керівництва, незважаючи на їх загальну ціль покласти край колоніальній окупації. Хоча обидві рухи сповідали чітко висловлені соціалістичні ідеї, з метою здобуття міжнародної підтримки, яку вони представляли як «марксистсько-ленінською» і «антикомуністичною» відповідно[15]. Третя сторона конфлікту, Національний фронт визволення Анголи (ФНЛА) (порт. Frente Nacional de Libertação de Angola), що билася проти МПЛА разом з УНІТА під час війни за незалежність та деколонізацію, не зіграла суттєвої ролі в громадянській війні. Одночасно, на півночі країни асоціація сепаратистських груп бойовиків під назвою Фронт звільнення анклаву Кабінда (ФЛЕК) (порт. Frente para a Libertação do Enclave de Cabinda, FLEC), змагалася за здобуття незалежності провінції Кабінда від Анголи.

Періодизація[ред.ред. код]

27-річна війна умовно поділяється на основні три періоди — між 1975 і 1991, 1992 і 1994, та 1998 і 2002 роках — що переривалися стислими періодами миру. До того часу, коли МПЛА, нарешті, домоглася перемогти в 2002 році, більше 500 000 чоловік були вбиті і більше одного мільйона осіб вважалися переміщеними особами. Війна повністю зруйнувала економіку та інфраструктуру Анголи, а система державного управління, економічні підприємства, і релігійні установи країни були практично знищені.

Ангольська громадянська війна стала відомою завдяки комбінації насильницької внутрішньої політики всередині Анголи і масивній іноземній інтервенції. І Радянський Союз, і Сполучені Штати надавали колосального значення конфлікту через його вирішальне значення для утримання глобального балансу сили і за підсумками холодної війни, і вони та їхні союзники доклали значних зусиль, щоб зробити цю посередницьку війну між двома блоками наддержав. Громадянська війна в Анголі за кінцевим рахунком, стала одним з найтриваліших, найкривавіших та найвидніших збройних конфліктів періоду «холодної війни». Крім того, конфлікт в Анголі часто переплетався з конфліктом у сусідній Демократичній Республіці Конго, а також з намібійською війною за незалежність.

За даними ООН, на початок 21 століття Ангола займає перше місце у світі за кількістю встановлених і не витягуванні мін — на 10 млн жителів їх доводиться близько 12 млн одиниць. Понад 100 тис. громадян Анголи отримали каліцтва, підірвавшись на цих мінах.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Perez de Cuellar C. Pilgrimage for Peace: A Secretary-General's Memoir pp.325-326
  2. Saul David (2009). War. Google Books. Процитовано 9 March 2013. 
  3. а б в «La Guerras Secretas de Fidel Castro» (in Spanish). CubaMatinal.com. Retrieved 9 March 2013.
  4. Africa South of Sahara 2004, p. 66.
  5. http://english.pravda.ru/russia/politics/15-02-2011/116909-soviet_union_foreign_wars-0
  6. Война в Анголе
  7. Irving Louis Horowitz (1995). Cuban Communism, 8th Edition. Google Books. Процитовано 9 March 2013. 
  8. Angola — Independence Struggle, Civil War, and Intervention. MongaBay.com.
  9. Political terrorism: a new guide to actors, concepts, data bases, theories and literature
  10. Secondary Wars and Atrocities of the Twentieth Century. Necrometrics.com. Retrieved 2012-05-21.
  11. Fidel Castro of Africa! — Natna
  12. Bush Wars: The Road to Cuito Cuanavale
  13. Soviet Union and Russia lost 25,000 military men in foreign countries — English Pravda
  14. «UNITA propustila posledních 20 československých rukojmí po více než roce» (in Czech). CzeskaTelevize.cz. 2008. Retrieved 21 December 2012.
  15. Хоча МПЛА прийняв приставку до своїй назви «марксистською-ленінська» в 1977, разом з цим, розправилася з крилом всередині партії, що пропагувала ідеї стати комуністичною; приставку прибрали в 1991 році. УНІТА сповідувала антикомуністичну риторику, від якої позбавилася в 1991 році.

Посилання[ред.ред. код]

Відео[ред.ред. код]