Франц Зікс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зікс Альфред Франц
нім. Franz Alfred Six
Franz Six.jpg
Франц Зікс у званні штандартенфюрера СС (1940-1941)
Народження 12 серпня 1909(1909-08-12)
Мангайм, Велике герцогство Баден, Німецька імперія[1]
Смерть 9 липня 1975(1975-07-09) (65 років)
Больцано, Трентіно-Альто-Адідже, Італія[1]
Громадянство Третій Рейх Третій Рейх
Рід військ СС, СД, РСХА
Освіта Гейдельберзький університет Рупрехта-Карла
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини[2] і Вільна демократична партія
Член СА і СС[2]
Звання SS-Brigadeführer Collar Rank.svg Бригадефюрер СС
Командування Начальник ІІ управління РСХА
Війни / битви Друга світова війна
Нагороди
Хрест Воєнних заслуг I класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами
Почесний знак «За турботу про німецький народ»
Орден крові
Медаль «За вислугу років в НСДАП»
Пам'ятна Олімпійська Медаль
Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року»
Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938»
Медаль «У пам'ять 22 березня 1939 року»
Почесний кут старих бійців
Кільце «Мертва голова»
Франц Зікс у Вікісховищі?

Франц Альфред Зікс (нім. Franz Alfred Six; 12 серпня 1909(19090812) — 9 липня 1975) — один з керівників Головного управління імперської безпеки (РСХА), бригадефюрер СС, доктор філософії (1934).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 12 серпня 1909(19090812) року в місті Мангеймі, земля Баден-Вюртемберг.

Отримав юридичну освіту в Мюнхенському університеті.

У 1929 році вступив до Гітлерюгенду, з 1 листопада 1929 року, член СА, з 1 березня 1930 року — член НСДАП.

20 квітня 1935 року вступив до СС, наступного року був призначений гауптамтсляйтером Націонал-соціалістичної спілки студентів.

З 1937 року — начальник 2-го управління Головного управління СД, а з 27 вересня 1939 року очолив ІІ управління РСХА. Після остаточного сформування РСХА у вересні 1940 року призначений керівником VІІ управління РСХА, яке займалось питаннями дослідження світогляду.

У 1938 році став почесним професором Кенігсберзького університету, у жовтні 1939 року — професором Берлінського університету.

3 28 травня 1940 до 10 квітня 1942 року - у військах СС.

Кандидатура Ф. 3ікса планувалася на посаду керівника СД і таємної поліції Великої Британії в разі успіху операції по захопленню країни нацистами.

З початком німецько-радянської війни у 1941–1942 роках командував зондеркомандою СД «В — Москва» айнзатцгрупи «С», яка в складі військ групи армій «Центр» здійснювала терор у центральних районах окупованої території СРСР.

1 вересня 1942 року переведений до Імперського міністерства закордонних справ, де до кінця війни очолював культурно-політичний відділ.

Після капітуляції Німеччини переховувався під ім'ям Георга Хехера, але восени 1945 року був заарештований американськими окупаційними військами.

10 квітня 1948 року на процесі Американського військового трибуналу у справі оперативних груп СД у Нюрнберзі засуджений до 20 років тюремного ув'язнення. У 1951 році термін ув'язнення зменшено до 10 років, а згодом — до 5 років. 30 вересня 1952 року звільнений.

Після звільнення протягом 6 років очолював відділ праці в адміністрації концерну «Mannessmann», після чого очолив рекламний відділ моторобудівної фірми «Порше — Дизель ГмбХ» у місті Фрідріхсхафен.

Помер 9 липня 1975 року в місті Больцано, столиці однойменної провінції у регіоні Трентіно-Альто-Адідже на півночі Італії.

Звання СС[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #12023338X // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б Dienstaltersliste der Schutzstaffel der NSDAP, Stand vom 1. Dezember 1936 — 1936.

Література[ред. | ред. код]

  • «Энциклопедия Третьего рейха» / Сост. В. Телицын, 3-е изд., — М.: ЛОКИД-ПРЕСС; РИПОЛ классик, 2005, стор. 194. — ISBN 5-320-00447-8 ЛОКИД-ПРЕСС) ISBN 5-7905-3721-9 (РИПОЛ классик).
  • Gideon Botsch: „Politische Wissenschaft“ im Zweiten Weltkrieg. Die „deutschen Auslandswissenschaften“ im Einsatz 1940–1945. Schöningh, Paderborn 2006, ISBN 3-506-71358-2.
  • Tuviah Friedman: SS-Brigadeführer Prof. Franz Six, Vorgesetzter Adolf Eichmanns, der bei der Endlösung der Judenfrage 1933–1945 aktiv beteiligt war. Institute of Documentation in Israel for the Investigation of Nazi War Crimes, Haifa 2002.
  • Lutz Hachmeister: Der Gegnerforscher: Die Karriere des SS-Führers Franz Alfred Six. München 1998, ISBN 3-406-43507-6.
    • Lutz Hachmeister: Ein deutsches Nachrichtenmagazin. Der frühe „Spiegel“ und sein NS-Personal. In: Lutz Hachmeister, Friedemann Siering: Die Herren Journalisten. Die Elite der deutschen Presse nach 1945. München 2002.
  • Christian Ingrao: Hitlers Elite. Die Wegbereiter des nationalsozialistischen Massenmordes. Übers. Enrico Heinemann, Ursel Schäfer. Propyläen, Berlin 2012, ISBN 9783549074206; wieder: Bundeszentrale für politische Bildung, Bonn 2012, ISBN 9783838902579 (zuerst Paris 2010).
  • Martin Kröger: Six, Franz Alfred. In: Neue Deutsche Biographie (NDB). Band 24, Duncker & Humblot, Berlin 2010, ISBN 978-3-428-11205-0, S. 479 f. (Digitalisat).
  • Carsten Schreiber: Generalstab des Holocaust oder akademischer Elfenbeinturm? Die „Gegnerforschung“ des Sicherheitsdienstes der SS. In: Jahrbuch des Simon-Dubnow-Instituts. 5, Leipzig 2006, S. 327–352.
  • Carsten Schreiber: Von der Philosophischen Fakultät zum Reichssicherheitshauptamt. Leipziger Doktoranden im Dualen System von Universität und Gegnerforschung. In: Ulrich von Hehl (Hrsg.): Sachsens Landesuniversität in Monarchie, Republik und Diktatur. Beiträge zur Geschichte der Universität Leipzig vom Kaiserreich bis zur Auflösung des Landes Sachsen 1952. Evangelische, Leipzig 2005, ISBN 3-374-02282-0.
  • Christopher Simpson: Der amerikanische Bumerang. NS-Kriegsverbrecher im Sold der USA. Wien 1989, ISBN 3-8000-3277-5.
  • Gerhard Wenzl: Six, Franz 1909-1975. In: Fred Ludwig Sepaintner (Hrsg. im Auftrag der Kommission für geschichtliche Landeskunde in Baden-Württemberg): Baden-Württembergische Biographien. Band VI, ISBN 978-3-17-031384-2, S. 469–473.

Посилання[ред. | ред. код]