Больцано (провінція)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Провінція Больцано
Provincia autonoma di Bolzano - Alto Adige
Autonome Provinz Bozen - Südtirol
Provinzia Autonòma de Bulsan - Südtirol
Suedtirol CoA.svg
Регіон: Flag of Trentino-South Tyrol.svg Трентіно-Альто-Адідже
Столиця: Больцано
Площа: 7 399,97 км²
Населення: 513 579 осіб (06-2012)
Густота: 69,4 осіб/км²
Муніципалітетів: 116
Поштові індекси: 39010-39100
Тел. коди: 0471, 0472, 0473, 0474
Код ISTAT: 021
Код ISO: IT-BZ
Голова: Luis Durnwalder  17.3.1989
Bolzano posizione.png
Офіційний сайт

Больцано — Південний Тіроль (італ. Provincia autonoma di Bolzano — Alto Adige; нім. Autonome Provinz Bozen — Südtirol) — автономна провінція в Італії, в регіоні Трентіно-Альто-Адідже.

Площа провінції — 7 399,97 км², населення — 513 579[1] осіб.

Столицею провінції є місто Больцано.

Історія[ред.ред. код]

Див. також: Етторе Толомеї

У 1919 році після розпаду Австро-Угорщини колишня земля Тироль була поділена на австрійську північну та італійську південну частини. З того моменту починається історія Південного Тиролю у статусі італійської провінції (дві інші назви Больцано/Боцен та Альто-Адіджі). На той час за результатами перепису німецькомовне населення становило близько 86%, італійці — 8% та етнічна група ладинів — 4%.

З приходом до влади Бенито Муссоліні була запроваджена політика італьянізації, яка значно погіршила становище місцевого населення: німецька та ладинська мови усувались зі сфер культури, освіти, судочинства, послуг, засобів масової інформації та заміщувались італійською. Паралельно з цим відбувався процес інтенсивного переселення італійських робітників у новоутворену промислову зону в околицях міста Больцано. В результаті такої політики частка італійського населення зросла до 25%. На їхній стороні була підтримка уряду, кращі освітні та кар'єрні перспективи, економічні можливості. Відтак провінція перетворилась з гомогенної німецькомовної на багатонаціональну з двома великими мовними групами, які перебували у нерівному становищі[2].

Здавалося б, після Другої Світової ситуація поліпшиться. Тим більше в рамках Паризької угоди 1947 р. німецькому населенню гарантувались рівні з італійцями права та автономія. Однак умови договору, який отримав міжнародне визнання, не були виконані. Більш того, рік потому був ухвалений автономний статут регіону Трентіно-Альто Адіджо, який передбачав об'єднання провінції Больцано з італомовною провінцією Тренто. Відповідно до статуту, більшість автономних повноважень (сільське господарство, розвиток промисловості, туризм, податки та бюджетні дотації) делегувались саме регіону, в якому 2/3 населення становили італійці. Таким чином, південно тірольські німці виключались з процесу прийняття рішень.

Таким чином офіційний Рим планував вже «в зародку» викорінити будь-які дії південних тірольців в напрямку самовизначення. Однак відповіддю стали звинувачення з боку Австрії (яка поскаржилась до ООН) та ігнорування місцевих владних інституцій Народною партією (найбільша партія провінції, представник інтересів німецькомовного населення). Усе це зрештою переросло в акти насильства та збройні сутички. Після тривалих переговорів між Італією, Австрією та місцевими елітами — Народною партією та місцевим осередком християнських демократів — було досягнуто компромісу[2].

Результатом цих домовленостей став договір 1969 року та прийнятий трьома роками пізніше новий статут автономного регіону. Він передбачав надання політичних та культурних прав тірольським німцям та ладинам з одночасним розширенням автономії провінції Больцано шляхом делегування органам провінції повноважень держави та регіону. Остання редакція статуту датована лютим 2001 року і спрямована на подальше розширення автономії Південного Тиролю та Тренто, повноваження яких на цей момент значно ширші за повноваження автономного регіону. Крім того, новий статут набув статусу конституційного закону.

Після Другої світової війни, німецька була відновлена як офіційна мова поряд з італійською[3]. Однак багато топонімів, перейменовані в роки фашизму, досі носять італійські назви, що викликає протести переважно німецькомовного населення регіону[3].

Географія[ред.ред. код]

Межує на півночі і на сході з Австрією (Тироль і Зальцбург), на заході з Швейцарією (кантон Граубюнден), на південному сході з регіоном Венето (провінцією Беллуно), на півдні з провінцією Тренто і на південному заході з регіоном Ломбардія (провінцією Сондріо).

Основні муніципалітети[ред.ред. код]

Найбільші за кількістю мешканців муніципалітети (ISTAT, 31/12/2007):

Ном. Герб Муніципалітет Населення
(осіб)
Площа
(км²)
Густота
(ab/км²)
Висота
(м.н.р.м.)
Больцано 100.629 52,34 1923 262
Мерано 36.811 26 1416 325
Брессаноне 20.073 84,86 237 560
Лаівес 16.430 24 685 258
Бруніко 14.876 45 331 838
Апп'яно-сулла-Страда-дель-Віно 13.758 59,7 230 416
Лана 10.912 36 303 310
Калдаро-сулла-Страда-дель-Віно 7.513 47 160 425
Ренон 7.358 111 66 1000
10° Сарентіно 6.794 302 22 900

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]


Італія Це незавершена стаття з географії Італії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.