Фредерік I (король Неаполю)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Фредерік I (король Неаполя))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фредерік I
Фредерік I
Фредерік I
Фредерік I
Король Неаполя
1496 — 1501
Попередник: Фердинанд II
Наступник: Людовик ІІІ і Фердинанд[1]
Король Сицилії
1496 — 1501
Попередник: Фердинанд II
Наступник: Людовик ІІІ і Фердинанд[1]
Король Єрусалиму
1496 — 1501
Коронація: Титулярний
Попередник: Фердинанд II
Наступник: Людовик і Фердинанд[1]
 
Народження: 19 квітня 1452(14520419)
Неаполь
Смерть: 9 листопада 1504
м. Тур
Поховання: Church of the Minimsd
Країна: Неаполітанське королівство
Релігія: католицька церква
Рід: Трастамара
Батько: Фердинанд I
Мати: Ізабелла де Клермон
Шлюб: Anne of Savoyd і Isabella del Balzod
Діти: Charlotte of Naplesd, Ferdinand, Duke of Calabriad і Giulia d'Aragonad
Нагороди:

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Фредерік I (італ. Federico I; 19 квітня 1452 —9 листопада 1504) — король Неаполя у 1496-1501 роках. Деякі дослідники нумерують його як Фредеріка IV, продовжуючи номерування королів Сицилії.

Жмттєпис

[ред. | ред. код]

Молоді роки

[ред. | ред. код]

Походив з династії Трастамара. Син Ферранте I, короля Неаполя і Єрусалиму, та Ізабелли де Клермон. Народився у 1452 році у Неаполі. Його хрещеним був імператор Фрідрих III Габсбург. Здобув гарну освіту під орудою Андреа да Кастельфорте, Джованні Елізіо Каленціо, Бальдассаре Офферіано і Джіроламо Форті.

У 1464 році йому доручено привести наречену старшого брата Альфонсо — Іпполіту Марію Сфорцу. По дорозі отримав від папи римського Павла II золоту троянду, що було знаком високої прихильності. У 1465 році повернувся додому. Того ж року призначається лейтенантом (представником) короля в Капітанаті, Барі і Отранто, де відповідав за збирання податків і дотримання торгових угод з Венеціанською республікою. У 1470 році розпочалися перемовини щодо шлюбу Фредеріка з донькою Карла Сміливого, герцога Бургундії.

У 1471 році відбулися попередні домовленості. У 1473 році виконував дипломатичні доручення стосовно папи римського та його союзників. Того ж року проект шлюб Фредеріка з Марією Бургундською припинив своє існування. Втім у 1474 році відправлений батьком на чолі значного посольства до Діжону, намагаючись поновити перемовини щодо цього шлюбу. Фредерік прямуючи до двору Карла Сміливого побував у Римі, Урбіно, Феррарі, Венеції, Мілані, Турині, де вів перемовини з місцевими володарями намагаючись налагодити їх стосунки з Неаполітанським королівством. наприкінці січні 1475 році прибув до Безансону, володіння Бургундії.

У 1477 році перебрався до Парижу, де у 1478 році оженився на доньці герцога Савойського. Фредерік перебував при дворі Людовіка XI, короля Франції. Після смерті дружини у 1480 році повернувся до Неаполя. У 1485 році отримав титул князя Свілачче.

1494—1496 роки

[ред. | ред. код]

Після смерті батька у 1494 році отримав від брата Альфонсо II титул герцог Калабрії. У 1495 році очолив неаполітанський флот, який повинен був завадити просуванню генуезькому флоту, союзнику Карла VIII, короля Франції, що сунув до Неаполя.

Королювання

[ред. | ред. код]

Після раптової смерті свого небожа Фердинанда II у 1496 році Фредерік став новим королем. Коронація відбулася 26 червня 1497 року.

Перш за все намагався забезпечити спокій й внутрішній мир в державі. Він оголосив загальну амністію і отримав інвеституру від папа римського Олександра VI. Він дбав про розвиток ремесел, торгівлі і про загальне процвітання країни.

У 1500 році французький король Людовик XII уклав з королем Фердинандом II, королем Кастилії і Арагону, Гранадський договір щодо завоювання і розподілу південної Італії. Фредерік I знав про підготовку до війни. Він звик бачити у французів своїх ворогів, але ніяк не очікував віроломства з боку свого родича Фердинанда II.Останній підступно обіцяв королю Неаполя свою допомогу проти Людовіка XII, а сам готував флот і військо для його повалення з престолу.

Влітку 1501 року Фредерік I рушив назустріч французам, але тут дізнався про секретну домовленість з іспанським королем. Після цього він впав духом і більше не думав про опір. Він врятувався втечею на Іскію і згодом здався у замку Кастель Нуово в полон Людовіку XII. Король спочатку прийняв його погано, але потім зробив намісником Анжу і Мена та надав 30 тис. ліврів ренти. Помер у Турі у 1504 році.

Родина

[ред. | ред. код]

1. Дружина — Ганна, донька Амадея IX, герцога Савойського

Діти:

  • Шарлота (1480—1506), дружина Гая XVI, графа де Лаваль

2. Дружина — Ізабелла, донька Пірро дель Бальцо, 4-го герцог Андрія

Діти:

  • Фердинанд (1488—1550), герцог Калабрії
  • Джулія (1492—1542), дружина Джованні Джорджіо, маркіза Монферратського
  • Альфонсо (1499—1515)
  • Ізабелла (1500—1550)
  • Чезаре (1501—1501/1503)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в (обидва одночасно заявили свої претензії на цей титул)

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Claudia Vultaggio: Friedrich I. von Aragón. // Lexikon des Mittelalters (LexMA). Band 4, Artemis & Winkler, München/Zürich 1989, ISBN 3-7608-8904-2, Sp. 944. (нім.)
  • Aparici Martí, Joaquín (2011). «De domo dicti domini comitis: Aproximación a la corte señorialde don Federico de Aragón, conde de Luna (1420—1425)». Aragón en la Edad Media 22: 19-48. ISSN 0213-2486. (ісп.)
  • Federico d'Aragona, Re di Napoli, di Gino Benzoni, Dizionario Biografico degli Italiani[недоступне посилання з липня 2019] (італ.)