Король

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Коро́ль — титул монарха в деяких країнах.

Походження слова[ред. | ред. код]

Українське «король» (як і пол. król, чеськ. král, серб. кра̑љ/krȃlj, ст.-сл. краль) походить від прасл. *korljь. Існують різні версії походження цього слова, найпоширеніша з них — це слово є слов'янською адаптацією імені Карла Великого (лат. Carolus Magnus), короля франків та римського кайзера (імператора), засновника династії Каролінгів. Варіант жіночого роду короле́ва походить від пол. królowa (присвійна форма від król), що набуло повноголосної форми під впливом слова король[1].

Титул «король» мав значно більшу вагу та значення в міждержавних відносинах, ніж «князь», «герцог» та інші, адже підтверджував не лише суверенний статус його володаря як найвищого представника влади в країні, а й був символом «помазаника Божого», що освячувався вищою владою Папи Римського.

Із занепадом Каролінгської імперії у ІX столітті утворюються французькі, італійські та германські королівські держави. Володарі більшості європейських країн також прагнули отримати від Папи Римського титул суверенного монарха — rex.

В XI сторіччі у Східній Європі виникають три нові християнські королівства — Польща, Чехія та Угорщина. Так, починаючи з 955-го, серед угорців поширювалося християнство. На знак подяки за це Папа Римський Сильвестр ІІ прислав угорському князю Іштвану І королівську корону, й на Різдво 1000 року його було урочисто короновано. За деякий час, 1025 року, польському князю Болеславу І також було надано титул короля. За князя Бретислава І Чехія стала васалом Священної Римської імперії, а 1086-го його син Вратислав ІІ був коронований у Празі Трирським епископом Едильбертом. Менш ймовірні версії походження від прагерм. *karlja-, *karlaz («вільна людина») або від слов'янського «карати»[2].

Першими королями в історії Київської Русі був Святий Благовірний князь Ярополк та його батько Великий Князь Київський Ізяслав Ярославич та мати — принцеса Гертруда, сестра польського короля Казимира І.

Великий князь Ізяслав звернувся до Імператора Священної Римської імперії Генріха ІV, а згодом відправив посольство на чолі з Ярополком до Папи Римського Григорія VII. Переговори з Папою були вдалими, й обидва князі були проголошені королями Русі. 17 квітня 1075 року Папа Григорій видав буллу, на початку якої мовилось: «Дмитру (ім'я надане при хрещені Ізяславу), королю руському, і королеві, дружині його… Ваш син під час відвідування Апостольського престолу хотів отримати королівство як дар святого Петра з наших рук… Ми зійшли до його прохань і прагнень, оскільки вони здалися справедливими, і, крім того, з огляду на вашу згоду передали йому управління вашим королівством як частиною володінь святого Петра».

Слова, які значать «король» у германських мовах (англ. king, нім. König, швед. konung, готське *kuniggs) походять від прагерм. *kuningaz. Так за часів язичництва давні германці називали виборного сакрального і військового правителя. Зазвичай він походив із знаті, його походження вважалося божественним. Від слова *kuningaz або *kuniggs походить і слов'янське «князь»[2].

Французьке roi, румунське rege, іспанське rey походять від латинського титулу rex («король», «цар»), яким звали правителів Риму у дореспубліканський період. Це слово вважається похідним від пра-і.є. *h₃rḗǵs («цар», «вождь»), з якого також походять гінді राजा раджа («цар», «князь», «раджа»), санскр. राजन् раджан (так само), ром. rai («чоловік», «циган-мандрівник»), ірл. («король», «цар»). Похідні від rex засвідчені і в слов'янських мовах: дав.-рус. рига («король», трапляється в описі паломництва ченця Зосими, 1420 р.), церк.-слов. риксъ; ці форми запозичені через візантійські ῥήγας, ῥῆξ[3].

Список сучасних королів[ред. | ред. код]

Бурбон І Катас І

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Королева // Этимологический словарь русского языка = Russisches etymologisches Wörterbuch / авт.-сост. М. Фасмер ; пер. с нем. и доп. чл.‑кор. АН СССР О. Н. Трубачёва, под ред. и с предисл. проф. Б. А. Ларина [т. I]. — Изд. 2-е, стер. — М. : Прогресс, 1986—1987. (рос.)
  2. а б Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973. 
  3. Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973 Рига

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]