Хламідомонада

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хламідомонада
Chlamydomonas sp. (SEM)
Chlamydomonas sp. (SEM)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eucaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Зелені водорості (Chlorophyta)
Клас: Chlorophyceae
Порядок: Volvocales
Родина: Chlamydomonadaceae
Рід: Хламідомонада (Chlamydomonas)
Ehrenb.
Види

Більше 560 видів, у тому числі:

Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Chlamydomonas
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Chlamydomonas
EOL logo.svg EOL: 11591
ITIS logo.svg ITIS: 5448
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 3052

Хламідомонада (Chlamydomonas) — рід мікроскопічних одноклітинних зелених водоростей грушоподібної або овальної форми, нараховує понад 500 видів. Поверхня клітини вкрита прозорою оболонкою, що містить гідроксипролін, та яка зазвичай щільно прилягає до протопласту . Має змішаний спосіб живлення. На передньому кінці тіла оболонка утворює невелике випинання — папіла(носик), від якого відходять два джгутики, що забезпечують рух. Носик може мати різну форму, що є систематичною ознакою на рівні виду. Всю внутрішню частину клітини займає цитоплазма з великим чашоподібним хлоропластом. В нижній потовщеній частині хлоропласта розміщений піреноїд (зона, де найактивніше синтезуються й нагромаджуються запасні поживні речовини), який містить багато білків і оточений зернами крохмалю, добре помітними неозброєним оком, чи при цитохімічному забарвленні розчином Люголя. Також хлоропласт може бути і зірчастим, з багатьма піреноїдами. Також клітина містить стигму, що може займати переднє (у верхньому кінці хлоропласта), середнє та заднє положення, або бути відсутньою взагалі. У вирізці хлоропласта розташоване ядро з добре помітним ядерцем. Спереду біля основи джгутиків розміщені дві скоротливі вакуолі, іноді їх може бути багато, тоді вони розкидані по протопласту. Неотипом роду є вид Chlamydomonas reinhardtii, власне рід було окремо виділено Еренбергом (Ehrenberg) 1833 року.

Розмноження[ред. | ред. код]

Хламідомонади розмножуються безстатевим та статевим шляхом. При безстатевому розмноженні клітина втрачає джгутики, її ядро, хлоропласт і цитоплазма діляться на 4 (рідше 8) клітин — зооспор. У кожної дочірньої клітини виростає по 2 джгутики, оболонка материнської клітини руйнується і зооспори виходять у воду. У такий спосіб водорості розмножуються дуже швидко. Вже через добу дочірні клітини знов діляться.

Статевий процес — оогамний, ізогамний або гетерогамний. При ізогамному статевому процесі в материнській клітині утворюються гамети. Вони подібні до зооспор, однак кількість значно більша — 32 або 64 в одній клітині. Після дозрівання гамети виходять з материнської клітини і попарно з'єднуються, утворюючи зиготу. Вона вкривається захисною оболонкою і переходить у стан спокою. Через який час зигота виходить з оболонки і ділиться мейотично з утворенням 4 гаплоїдних зооспор. За несприятливих умов клітина втрачає джгутики та переходить до нерухомого способу існування, у деяких видів цей процес супроводжується ослизненням оболонки. Такий спосіб існування може тривати досить довго.

Поширення у природі[ред. | ред. код]

Хламідомонади живуть у невеликих, евтрофованих водоймах, що добре прогріваються (калюжі, стічні канави). У таких водоймах вони швидко розмножуються та викликають «цвітіння» води. Оскільки при живленні клітини хламідомонад поглинають розчинені органічні речовини, вони тим самим сприяють процесу очищення забрудненої води (самоочищенню). Також розвиваються у ґрунтах та морських водоймах.

Застосування людиною[ред. | ред. код]

Види роду широко використовувані людиною у різних дослідженнях. Наприклад, Chlamydomonas reinhardtii та Chlamydomonas moewusii є модельними об'єктами у сфері генетичних, фізіологічних, біохімічних, молекулярних досліджень, мутантні штами цих та інших видів роду розглядаються, як об'єкти для промислової культивації у фітотехнології.

Література[ред. | ред. код]

  1. Костіков І. Ю., Джаган В. В. та ін. Ботаніка. Водорості та гриби. — К.: Арістей, 2006.
  2. Топачевський А. В., Масюк Н. П. Прісноводні водорості Української РСР, під ред. Макаревич М. Ф., — К.: Вища школа, 1984.

Посилання[ред. | ред. код]