Смертні машини (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Смертні машиниPicto infobox cinema.png
англ. Mortal Engines
Смертні машини постер.jpg
Жанр фантастичний фільм, пригодницький фільм, постапокаліптичний фільм[d], екранізація романуd і стімпанк
Режисер Христіан Ріверсd
Продюсер Дебора Форте і Пітер Джексон
Сценарист Пітер Джексон, Філіппа Боєнсd і Френ Волш
На основі Смертні машини
У головних
ролях
Стівен Ленг[1], Г'юґо Вівінґ[1], Роберт Шиген[1], Гера Гілмер[1], Aaron Jacksond, Колін Селмон[1], Карен Пісторіусd[1], Джоел Тобек[1], Патрік Малагайдd[1] і Реге-Жан Пейдж[2]
Оператор Simon Rabyd
Композитор Junkie XL
Кінокомпанія Bad Robot Productionsd, Paramount Pictures, Skydance Media, Cruise/Wagner Productionsd, Universal Studios[3] і MRCd[3]
Дистриб'ютор Universal Pictures
Тривалість 128 хв.
Мова англійська
Локалізація B&H Film Distribution Company[4]
Країна Flag of New Zealand.svg Нова Зеландія
Flag of the United States.svg США
Рік 2018
Дата виходу 27 листопада 2018 (Велика Британія)
7 грудня 2018 (Україна)
Кошторис бл. $100 млн
Касові збори 83 672 673 $[5]
IMDb ID 1571234
uphe.com/movies/mortal-engines

«Сме́ртні маши́ни» (англ. Mortal Engines) — новозеландсько-американський науково-фантастичний фільм 2018 року режисера Христіана Ріверса. Знятий на основі однойменного роману Філіпа Ріва.

Сюжет[ред. | ред. код]

Події фільму відбуваються через багато століть після фантастичної «Шестидесятихвилинної війни», після якої настала «Ера Руху». По всій Землі міста вирвали себе із землі і стали на колеса. Світ живе за законами «муніципального дарвінізму»: міста кружляють Мисливськими землями і «пожирають» одне одного. Зруйнована після ядерної війни цивілізація відновилася фрагментами і нерівномірно. Землю борознять рухомі міста, що мають величезні щелепи. Ідеологія муніципального дарвінізму наказує населеним пунктам «з'їдати» одне одного. Корпус з'їденого міста розрізається і йде на переплавку, майно привласнюється, мешканці приєднуються до нижчих каст населення-переможця або стають рабами, повільно вмираючими від непосильної праці. Але й після смерті нещасні не завжди знаходять спокій. Іноді їх перетворюють на сталкерів — позбавлених почуттів і пам'яті людиномашин. У світі рухомих міст немає ні одержимих ідеєю порятунку людства супергероїв, ні мегазлодіїв. Як і в реальності, тут переважають звичайні жителі. Вони ходять на роботу, зраджують дружин, піклуються про діточок, захлинаючись, читають бульварні романи. І при цьому щиро вважають, що «їсти» інших добре, а «бути з'їденим» погано, а багатий і сильний завжди правий, поки не став бідним і слабким. Брак ресурсів змушує містян-кочівників слідувати цієї нехитрої моралі, а забуття християнських догматів позбавляє її звичного святенницького покриву.

На територіях, вільних від муніципального дарвінізму, подібного свавілля не спостерігається, але тільки до певного часу. Зрештою, симпатичне осіле населення влаштовує таке, про що самі ненажерливі мегаполіси на зразок Лондона та Архангельська могли тільки мріяти.

Коли «здобичі» стає зовсім мало, рухомий мегаполіс Лондон вдається до жахливої зброї Пращурів. З її допомогою він має намір знищити міста Ліги противників руху, а потім дістатися до Марса, Сонця і зірок. Головні герої роману, Том і Естер, опинившись на Відкритій території, потрапляють то на піратську платформу, то в Повітряну Гавань, то на Щит-Стіну, але обидва — кожен зі своєї причини — прагнуть повернутися на борт Лондона.

У ролях[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]