Циклічна довговічність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Руйнування шатуна з алюмінієвого сплаву. Темна зона: зона розвитку тріщини. Світла зона: зона крихкого доламу

Циклі́чна довгові́чність (англ. cyclic durability) — кількість циклів напруження чи деформації (або годин експлуатації), витриманих навантажуваним об'єктом до граничного стану (утворення втомної тріщини визначеної довжини або повного руйнування)[1]. Вона характеризує працездатність матеріалу в умовах циклів навантажень, що повторюються багатократно.

Цикл напруження — сукупність зміни напруження між двома його граничними значеннями σmax і σmin за період T. При експериментальному визначенні опору матеріалу втомі за базовий обрано синусоїдальний цикл. Він характеризується коефіцієнтом асиметрії циклу r = σmin/ σmax; амплітудою напруження σa = (σmax — σmin)/2; середнім напруженням σm = (σmax + σmin)/2.

Розрізняють симетричні цикли (r = -1) і асиметричні (r змінюється у широких межах). Різні види циклів характеризують різні режими роботи деталей машин.

Процеси поступового накопичення ушкоджень в матеріалі під дією циклічних навантажень, що приводять до зміни його властивостей, утворення та росту тріщин, руйнування, називають втомою матеріалу, а властивість чинити опір дії циклічного навантаження (протистояти втомі) — витривалістю[1].

Криві втоми сталі (синій колір) та алюмінію (червоний колір)

Циклічну довговічність, як один з критеріїв витривалості (разом з границею витривалості) визначають на основі кривих втоми, які будують за результатами випробувань зразків на втому (ГОСТ 25.502-79). Їх проводять на спеціальних машинах, що створюють у зразках багаторазове навантажування (розтяг-стиск, згин, кручення). Зразки (не менше 15 шт.) випробовують послідовно на різних рівнях напружень, визначаючи число циклів до руйнування. Результати випробувань зображують у вигляді кривої втоми, яка у логарифмічних координатах: «σmax (або σa) — число циклів навантажувань N» складається з прямолінійних ділянок. Горизонтальна ділянка визначає напруження, яке не викликає втомного руйнування після як завгодно великого або заданого (базового Nб) числа циклів[2]. Це напруження є фізичною границею витривалості σr (r — коефіцієнт асиметрії циклу), при симетричному циклі σ−1. Похила ділянка кривої втоми характеризує обмежену границю витривалості, що дорівнює напруженню σк, яке може витримати матеріал протягом певного числа циклів (Nк).

Криві втоми з горизонтальною ділянкою є типовими для сталей за невисоких температур випробувань. Криві без горизонтальних ділянок є характерними для кольорових металів, а також для всіх матеріалів, що працюють при високих температурах або у корозійному середовищі.

Криві втоми в області обмеженої довговічності визначають на основі статистичної обробки результатів випробувань. Це пов'язане із значним розкидом значень довговічності через її високу чутливість до стану поверхні зразків.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б ДСТУ 2444-94 Розрахунки та випробування на міцність. Опір втомі. Терміни та визначення.
  2. За базу випробувань Nб (відповідає точці початку горизонтальної ділянки або точці перегину) приймають 107 циклів для сталі і 108 циклів для кольорових металів.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Трощенко В. Т. Деформирование и разрушение металлов при многоцикловом нагружении. — К.: Наук, думка, 1981. — 344 с.
  • Панасюк В. В. и др. Механика разрушения и прочность материалов. Т. 4. Усталость и циклическая трещиностойкость конструкционных материалов. — К.: Наукова думка, 1990. — 679 с. — ISBN 5-12-000489-X