Цитата

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Цита́та  (пізньолат. citatio, від лат. cito — «зрушую», «викликаю») — невеликий уривок з літературного, наукового чи будь-якого іншого опублікованого твору. Використовується іншою особою у своїй праці з обов'язковим посиланням на автора і джерело цитування з метою підтвердити чи розширити власне твердження.

Джерела цитування[ред.ред. код]

Джерелом цитування обов'язково має слугувати цитоване видання, а не твір, у якому потрібне висловлювання наводиться як цитата. До винятків належать такі випадки[1]:

  • першоджерело недоступне або ж з ускладненим доступом;
  • цитується публікований архівний документ, і відтворення тексту за архівним першоджерелом може неправомірно надати цитуванню характер архівного розшуку;
  • цитований текст став відомим внаслідок внаслідок цитування слів автора іншою особою.

Цитування не є плагіатом за умови вказання меж цитування та його авторства. Авторські права на зміст цитати належать автору цитати, а отже, особа, котра її наводить, не відповідає за її зміст.

Вільне використання твору без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається у випадку «використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, в тому числі цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого цитати включаються; вільне використання цитат у формі коротких уривків з виступів і творів, включених до фонограми (відеограми) або програми мовлення (пункт 1 частини 1 статті 21 Закону України «Про авторське право і суміжні права») [2]

Українське законодавство надає наступне визначення: "Цитата — порівняно короткий уривок з літературного, наукового чи будь-якого іншого опублікованого твору, який використовується, з обов'язковим посиланням на його автора і джерела цитування, іншою особою у своєму творі з метою зробити зрозумілішими свої твердження або для посилання на погляди іншого автора в автентичному формулюванні." [3]

Згідно ст. 10 Бернської конвенції дозволяється використання цитат із твору, який правомірно зроблено доступним для загального  відома,  за умови  дотримання добрих   звичаїв і  в  обсязі виправданому  поставленою метою. [4]

Письмове та друкарське оформлення[ред.ред. код]

Письмові засоби[ред.ред. код]

Залежно від способу наведення, на письмі рядкові цитати виділяються лапками, комами — за правилами прямої мови, підрядного речення абощо:

«Микола Джеря, — як писав Франко, — хоч кріпаком родився, був однаково з тих здорових натур, що скоріше вломляться, а зігнути не дадуться, один із світлих, лицарських типів українських».

Цитата як самостійне висловлювання у тексті береться в лапки. Після неї в дужках подається інформація про автора і джерело висловлювання. Крапка ставиться після дужок. Якщо інформацію про джерело записано окремим рядком, крапка після дужок не ставиться, а ставиться після цитати:

«Мова завжди живе поряд з піснею, сестрою її рідною» (П. Тичина).

Цитата-вірш у лапки не береться. Посилання на джерело цитати подається в дужках у наступному рядку:

І мене в сім'ї великій,
Сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.
(Тарас Шевченко, «Заповіт»).

У цитованому суцільним рядком вірші зберігається велика літера, яка була на початку кожного віршового рядка:

«Що є свобода? Добро в ній якеє? Кажуть, неначе воно золотеє? Ні ж бо, не золотеє: зрівнявши все злото, Проти свободи воно лиш болото» (Г. Сковорода).

Типографічні засоби[ред.ред. код]

Під час верстки до правил оформлення цитат на письмі додаються й типографічні засоби оформлення цитувань. З метою полегшення орієнтування читача у тексті об'ємні цитати рекомендується виділяти іншим написанням, кеглем або й шрифтом іншої гарнітури. Позарядкові цитати, як правило, доступні лише для типографічного оформлення. У верстанні веб-сторінок трапляються зокрема такі оформлення цитувань (наприклад, у Вікіпедії):

Страшно впасти у кайдани.
Умирать в неволі,
А ще гірше — спати, спати
І спати на волі...

— Тарас Шевченко «Минають дні, минають ночі...», 21 грудня 1845, В'юнище


« Місто Полтава справляє нині свято українського слова. Сто літ минуло, як те занедбане і закинуте під сільську стріху слово, як фенікс з попелу, воскресло знов в устах батька нової української літератури Івана Котляревського, голосно залунало по широких світах.  »

Михайло Коцюбинський «Промова на відкритті пам'ятника І.П. Котляревському в Полтаві, 1903 р.»

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. А. Э. Мильчин. Справочник издателя и автора. — М. : Издательство «Олимп», 1998.
  2. Закон України «Про авторське право і суміжні права» http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3792-12/page
  3. Закон України "Про авторське право і суміжні права" в редакції Закону від 11.07.2001 № 2627-III http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2627-14/ed20010816/find?text=%D6%E8%F2%E0%F2%E0
  4. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів від від 24 липня 1971 року http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_051

Джерело[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]