Плагіат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Плагіа́т — привласнення авторства на чужий твір науки, літератури, мистецтва або на чуже відкриття, винахід чи раціоналізаторську пропозицію, а також використання у своїх працях чужого твору без посилання на автора[1].

Визначення поняття[ред.ред. код]

Юридичне визначення цього терміна вперше з'явилося в українських нормативних документах лише в липні 2001 року в новій редакції Закону України «Про авторське право і суміжні права». Водночас власне явище плагіату має багатовікову історію. Засуджували літературні крадіжки відомі поети та мислителі того часу — Ювенал, Горацій, Вергілій і Марціал. Останній уперше застосував слово «плагіатор», що латиною означало «викрадач чужих рабів», до літературних грабіжників. У XVII столітті у Франції з'явилися навіть теоретики плагіату. Зокрема, Франсуа Ла Мот ле Вайє у своїй роботі «Академія ораторів» відкрито радив маскувати власну нездатність до творчості плагіатом і навіть давав рекомендації як, непомітно замінюючи всі вислови вкраденої фрази їхніми синонімами, приховати крадіжку.

Нині єдиного, вичерпного та загальноприйнятого визначення плагіату не існує. Приміром, автори одного з найбільших англомовних ресурсів для виявлення плагіату «Turnitin» дають такі визначення цього поняття:

  • вкрасти ідею або слова іншої людини і видати їх за власні;
  • використати результати роботи іншої людини без вказання джерела, звідки вони були взяті;
  • повністю або частково вкрасти мистецький, науковий або інший твір чи роботу та видати їх за свою;
  • представити вже існуючу ідею або продукт як новий та оригінальний[2].

Крім того, в різних сферах і галузях діяльності плагіат може мати більш персоніфіковані відносно специфіки цієї діяльності визначення. Так, в навчальних закладах він може розглядатися як:

  • офіційно не підтверджена домовленість між щонайменше двома студентами, наслідком якої є виконання однакових, або майже однакових робіт;
  • фальсифікація — зміст завдань, наприклад, статистичні показники, були вигадані або невірно вказані як результат власної роботи;
  • реплікація — коли студент здає однакову, або майже однакову роботу кілька раз для підняття власного академічного рейтингу;
  • використання не дозволених допоміжних матеріалів під час іспитів;
  • отримання недозволеної копії екзаменаційних завдань;
  • спілкування з іншими студентами під час іспитів для розв'язання завдань;
  • представлення себе під іменем іншого студента на іспитах.

Класифікація типів плагіату[ред.ред. код]

Таким чином, плагіат в будь-якому разі розглядається як шахрайство, суть якого — у крадіжці чужої роботи або її частини і представленні її як власної. Загалом, плагіат можна поділити на три основні типи:

  1. Копіювання чужої роботи (як без, так і з відома) та оприлюднення її під своїм іменем.
  2. Представлення суміші власних та запозичених в інших аргументів без належного цитування джерел.
  3. Перефразування чужої роботи без належно оформленого посилання на оригінального автора або видавця.

Правила цитування[ред.ред. код]

Цитування має використовуватися у всіх випадках, коли в роботі використовуються дані, взяті зі сторонніх джерел, а не отримані або створені безпосередньо автором. Порушення вказаних нижче правил і їх недотримання має розцінюватися як плагіат:

  • якщо думка автора наводиться дослівно, то її слід взяти в лапки;
  • якщо цитується великий уривок тексту, то він може не братися в лапки, натомість — виділяється або відбивається від решти тексту певним способом (набирається іншим кеглем, шрифтом, накресленням, відбивається від основного тексту більшими абзацними відступами тощо);
  • допускається скорочення цитати, яке не веде до викривлення думки автора. Місце скорочення має бути відзначене в цитаті квадратними дужками з трикрапкою всередині;
  • допускається перефразування цитати, зміна словоформ чи відмінків певних слів. В такому разі, цитата в лапки не береться, але в квадратних дужках обов'язково ставиться посилання на джерело (його порядковий номер зі списку використаної літератури, який додається до роботи);
  • в списку використаної літератури завжди слід вказувати навіть ті джерела, які використовувалися під час підготовки роботи і вивчення теми, навіть якщо прямих посилань чи цитувань цих джерел в роботі нема[2].

Україна[ред.ред. код]

Серед відомих випадків звинувачень в плагіаті в українському суспільстві можна зазначити наступні.

  • Марко Вовчок протягом 1870–1872 років публікувала в петербурзькому місячнику «Переводы лучших иностранных писателей» переклади, зроблені найнятими нею людьми, під власним прізвищем. Пізніше одна з цих наймичок підсунула Вовчок переклад казок Андресена, який насправді просто списала зі зробленого два роки тому перекладу кількома іншими перекладачками. Казки вийшли друком, а справжні автори перекладів здійняли галас. В результаті, третейський суд з 19 літераторів визнав Вовчок винною у плагіаті. Зізнатися в тому, що насправді твори вкрала не вона, письменниця не могла. Адже тоді б з'ясувалося ще й те, що вона таємно наймала перекладачок і їхні роботи підписувала власним прізвищем[3].
  • 28 червня 2011 року під час церемонії вручення дипломів у Києво-Могилянській академії секретар Ради національної безпеки та оборони Раїса Богатирьова виступила з промовою перед випускниками. Виявилося, що цілі шматки виступу української чиновниці збігаються з промовою глави корпорації Apple Стіва Джобса перед випускниками Стенфорду в 2005 році[4].
  • У 2011 році «Українська правда» опублікувала матеріали розслідування, які свідчать про те, що книга тодішнього президента України В. Януковича «Opportunity Ukraine» містить абзаци з текстів, які раніше виходили за підписом різних осіб, зокрема Юрія Луценка, Тараса Стецьківа, Максима Михайленка, Віталія Сича, В'ячеслава Піховшека, Романа Манєкіна, Василя Волги та невідомої студентки Галі[5], яка виклала на базі рефератів свій реферат на тему «Центризм как элемент политической власти в России на примере партии „Единая Россия“»[6].
  • У травні 2012 року професор Єльського університету Тімоті Снайдер звинуватив у плагіаті народного депутата України Вадима Колесніченко і ГО «Міжнародний антифашистський фронт»: за його словами в книзі «ОУН і УПА: дослідження „історичних міфів“» Колесніченко без дозволу Снайдера опублікував його запис в блозі самостійно кваліфікувавши його як наукову статтю. Вадим Колесніченко відкинув усі звинувачення в плагіаті, вважаючи їх «недостойними обговорення»[7][8][9].

Джерела інформації[ред.ред. код]

  • Neville, Colin; Colin, Neville (2007). The complete guide to referencing and avoiding plagiarism. Maidenhead, UK: McGraw-Hill Education. ISBN 978-0-335-22089-2. 

Примітки[ред.ред. код]

  1. Великий тлумачний словник сучасної української мови. — К.; Ірпінь; ВТФ «Перун», 2005. С. 977.
  2. а б (рос.) Николаев Е. Что такое плагиат, или О западных стандартах научной этики.
  3. Цалик С. Як Марко Вовчок літературних негрів наймала // Журнал «Країна», № 27, 15.07.2011 року.
  4. Щербина С. Плагіат Раїси Богатирьової — Українська правда, 1 серпня 2011 року.
  5. Реферат студентки Галі, з якого Янукович привласнив декілька сторінок для своєї книжки
  6. Лещенко С., Каплюк К. Книга Януковича — плагіат президентського масштабу — Українська правда, 2 вересня 2011 року.
  7. Професор Єльського університету звинуватив Колесніченка в плагіаті. — Ukranews, 26 травня 2012 року.
  8. Снайдер, Колесніченко, плагіат. — ЛітАкцент, 28 травня 2012 року.
  9. (рос.) Американский профессор обвинил Колесниченко в плагиате. От украинского нардепа требуют извинений и уничтожения всех бумажных копий его книги. — Сегодня.ua, 26 травня 2012 року.

Посилання[ред.ред. код]