Плагіат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Плагіа́т — привласнення авторства на чужий твір або на чуже відкриття, винахід чи раціоналізаторську пропозицію, а також використання у своїх працях чужого твору без посилання на автора[1].

Визначення поняття[ред.ред. код]

Юридичне визначення цього терміна вперше з'явилося в українських нормативних документах лише в липні 2001 року в новій редакції Закону України «Про авторське право і суміжні права». Водночас власне явище плагіату має багатовікову історію. Засуджували літературні крадіжки відомі поети та мислителі того часу — Ювенал, Горацій, Вергілій і Марціал. Останній уперше застосував слово «плагіатор», що латиною означало «викрадач чужих рабів», до літературних грабіжників. У XVII столітті у Франції з'явилися навіть теоретики плагіату. Зокрема, Франсуа Ла Мот ле Вайє у своїй роботі «Академія ораторів» відкрито радив маскувати власну нездатність до творчості плагіатом і навіть давав рекомендації як, непомітно замінюючи всі вислови вкраденої фрази їхніми синонімами, приховати крадіжку.

Нині єдиного, вичерпного та загальноприйнятого визначення плагіату не існує. Приміром, автори одного з найбільших англомовних ресурсів для виявлення плагіату «Turnitin» дають такі визначення цього поняття:

  • вкрасти ідею або слова іншої людини і видати їх за власні;
  • використати результати роботи іншої людини без вказання джерела, звідки вони були взяті;
  • повністю або частково вкрасти мистецький, науковий або інший твір чи роботу та видати їх за свою;
  • представити вже існуючу ідею або продукт як новий та оригінальний[2].

Крім того, в різних сферах і галузях діяльності плагіат може мати більш персоніфіковані відносно специфіки цієї діяльності визначення. Так, в навчальних закладах він може розглядатися як:

  • офіційно не підтверджена домовленість між щонайменше двома студентами, наслідком якої є виконання однакових, або майже однакових робіт;
  • фальсифікація — зміст завдань, наприклад, статистичні показники, були вигадані або невірно вказані як результат власної роботи;
  • реплікація — коли студент здає однакову, або майже однакову роботу кілька раз для підняття власного академічного рейтингу;
  • використання не дозволених допоміжних матеріалів під час іспитів;
  • отримання недозволеної копії екзаменаційних завдань;
  • спілкування з іншими студентами під час іспитів для розв'язання завдань;
  • представлення себе під іменем іншого студента на іспитах.

Класифікація типів плагіату[ред.ред. код]

Таким чином, плагіат в будь-якому разі розглядається як шахрайство, суть якого — у крадіжці чужої роботи або її частини і представленні її як власної. Загалом, плагіат можна поділити на три основні типи:

  1. Копіювання чужої роботи (як без, так і з відома) та оприлюднення її під своїм іменем.
  2. Представлення суміші власних та запозичених в інших аргументів без належного цитування джерел.
  3. Перефразування чужої роботи без належно оформленого посилання на оригінального автора або видавця.

Правила цитування[ред.ред. код]

Цитування має використовуватися у всіх випадках, коли в роботі використовуються дані, взяті зі сторонніх джерел, а не отримані або створені безпосередньо автором. Порушення вказаних нижче правил і їх недотримання має розцінюватися як плагіат:

  • якщо думка автора наводиться дослівно, то її слід взяти в лапки;
  • якщо цитується великий уривок тексту, то він може не братися в лапки, натомість — виділяється або відбивається від решти тексту певним способом (набирається іншим кеглем, шрифтом, накресленням, відбивається від основного тексту більшими абзацними відступами тощо);
  • допускається скорочення цитати, яке не веде до викривлення думки автора. Місце скорочення має бути відзначене в цитаті квадратними дужками з трикрапкою всередині;
  • допускається перефразування цитати, зміна словоформ чи відмінків певних слів. В такому разі, цитата в лапки не береться, але в квадратних дужках обов'язково ставиться посилання на джерело (його порядковий номер зі списку використаної літератури, який додається до роботи);
  • в списку використаної літератури завжди слід вказувати навіть ті джерела, які використовувалися під час підготовки роботи і вивчення теми, навіть якщо прямих посилань чи цитувань цих джерел в роботі нема[2].

Приклади плагіату в Україні[ред.ред. код]

Серед відомих випадків звинувачень в плагіаті в українському суспільстві можна зазначити наступні.

  • Марко Вовчок протягом 1870—1872 років публікувала в петербурзькому місячнику «Переводы лучших иностранных писателей» переклади, зроблені найнятими нею людьми, під власним прізвищем. Пізніше одна з цих наймичок підсунула Вовчок переклад казок Андресена, який насправді просто списала зі зробленого два роки тому перекладу кількома іншими перекладачками. Казки вийшли друком, а справжні автори перекладів здійняли галас. В результаті, третейський суд з 19 літераторів визнав Вовчок винною у плагіаті. Зізнатися в тому, що насправді твори вкрала не вона, письменниця не могла. Адже тоді б з'ясувалося ще й те, що вона таємно наймала перекладачок і їхні роботи підписувала власним прізвищем[3].
  • Володимир Литвин в 1991 році оприлюднив в журналі «Політика і час» кілька статей, в яких без жодних посилань запозичив фрагменти публікацій інших авторів, зокрема Олексія Гараня[4]. Проте факт плагіату залишався невідомим, аж поки Литвин не очололив адміністрацію президента Леоніда Кучми і у 2002 році в газеті «Факты и комментарии» не з'явилася підписана ним стаття «Громадянське суспільство. Подумаємо ще раз». Вже за кілька днів журналісти встановили, що ця стаття є фактично дослівним перекладом роботи «Civil Society» американського політолога Томаса Каротерса, написаної ще 1999 р. для журналу «Foreign Policy»[5][6]. Вже 1 лютого Литвин визнав, що статтю писав не сам. Проте звинувачення у плагіаті відкинув. Натомість сказав, що опублікував реферат статті американця. Втім, журналісти Української правди відмітили, що посилань на оригінал статті, істотних скорочень, притаманних реферату, в статті Литвина порівняно зі статтею Каротерса не виявлено.[7] Пізніше Литвин заявив, що Каротерс не має до нього претензій, але Каротерс спростував цю заяву.[8] 2006 р. за авторства Володимира Михайловича вийшла тритомна «Історія України». Майже половина першого тому, 432 сторінки, повторювала зміст наукових робіт українських істориків Наталі Яковенко й Олексія Толочка[9]. За даними газети «2000» 2008 р. на форумі «Європа — Україна» Литвин виступив з промовою, деякі частини якої майже дослівно збігалися з текстом інтерв'ю «Новый кризис опаснее чумы и мировой войны» російського професора Сергія Капіци, опублікованого 12 лютого 2008 р. у виданні «Известия». При цьому, жодного разу про росіянина український політик не згадав.[10]
  • Юрій Винничук у 2001 році написав книжку «Таємниці львівської кави», більша частина якої виявилася недбалим дослівним перекладом книжки Миколи Пучерова «Всё о кофе», виданої у 1988 році. Але плагіат викрили лише в 2016 році, тож книжка Винничука встигла витримати три видання і стати лауреатом Форуму видавців у Львові.[11].
  • У 2006 році П. Кравчук заявив про те, що викладачка кафедри географії Донецького інституту соціальної освіти Бугайова Тетяна Іванівна видала під своїм іменем книгу під назвою «Тайны материков и океанов. Удивительные природные явления» (ISBN 966-338-378-X), яка є дублюванням книги його Географический калейдоскоп. Того ж року книгу переклали ще й на українську мову і Бугайова Т. І. видала другий плагіат під назвою «Рекорди географії. Таємниці планети Земля».[12][13][14] Справа передана у Донецьку обласну прокуратуру.
  • У монографії В. В. Вірченко і А. П. Коцура «Жіночі навчальні заклади у м. Києві (1861—1920 рр.)» (2007)[15] трапляються численні текстові збіги з дисертацією К. А. Кобченко «Київські вищі жіночі курси в контексті боротьби за освіту жінок в Україні (1878—1920 рр.)» (2004)[16]. Зокрема, збігається майже весь матеріал, присвячений історії Київських вищих жіночих курсів. В одних місцях текст К. А. Кобченко прямо переписано[17], в інших — переказано без посилань на першоджерело[18].
  • Юлія Тимошенко в 2007 році написала для журналу «Foreign Affairs» статтю під назвою «Стримування Росії», в якій, як з'ясувалося, скопіювала без посилань на автора кілька великих фрагментів статті Аркадія Островського з журналу «Economist»[19]. На запит журналістів партійна прес-служба відповіла, що посилання в рукописі були, але з технічних причин зникли під час публікації. Проте вже в в 2009 році у промові з нагоди 70-річчя початку Другої світової війни в Гданську Тимошенко дослівно повторила фрагмент промови Роберта Кеннеді 1968 року — також без жодних посилань на її автора. В 2011 році в газетній колонці «Різдво ув'язненої» Юлії Тимошенко таким самим чином використала фрагмент статті Вацлава Гавела «Відповідальність і дух» 1998 року[20].
  • 28 червня 2011 року під час церемонії вручення дипломів у Києво-Могилянській академії секретар Ради національної безпеки та оборони Раїса Богатирьова виступила з промовою перед випускниками. Виявилося, що цілі шматки виступу української чиновниці збігаються з промовою глави корпорації Apple Стіва Джобса перед випускниками Стенфорду в 2005 році[21].
  • У січні 2016 року плагіат було виявлено в докторській дисертації Катерини Кириленко, дружини міністра культури України[31]., що спонукало академіка-секретаря відділення фізики та астрономії НАН України Вадима Локтєва звернутися до Міністерства освіти і науки України з проханням перевірити обґрунтованість присудження К. Кириленко ступеня доктора наук[32] Цікаво, що текст, вкрадений Катериною Кириленко, сам по собі виявився абсолютною псевдонауковою маячнею.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Великий тлумачний словник сучасної української мови. — К.; Ірпінь; ВТФ «Перун», 2005. С. 977.
  2. а б (рос.) Николаев Е. Что такое плагиат, или О западных стандартах научной этики.
  3. Цалик С. Як Марко Вовчок літературних негрів наймала // Журнал «Країна», № 27, 15.07.2011 року.
  4. Справа про плагіат. Литвин, рік 1991. Далі буде? Українська правда. 6 лютого 2002
  5. Автора!!! (інтерв’ю з Томасом Карозерсом). Дзеркало тижня, №4 (379), 2-8 лютого 2002. Процитовано 18.9.2007. 
  6. Саша Волкова, Лілія Уліткіна, Влад Михненко. Литвин — краде по дрібницях. Поки що лише статті. Українська правда, 25.01.2002
  7. Литвин офіційно зізнався у плагіаті. Українська правда, 01 лютого 2002
  8. Люба Шара. Каротерс знову спіймав Литвина на брехні. Юстас Алексу: люди вашої професії горять на дрібницях. Українська правда, 26 лютого 2002
  9. П'ятеро політиків, яких звинувачували в плагіаті
  10. Олексій Гарань. Плагіатор — моральний авторитет для Академії наук, Інтера, ДТ? Блоги УП, 03 квітня 2008
  11. Олег Хавич. Кава з плагіатом. Варіанти. 20 квітня 2016
  12. Плагіат Бугайової Т. І.
  13. О.Мороз. Донеччанка украла у волинянина… наукову працю? // Газ. «Віче», 1 жовтня 2009 р., с. 1, 9
  14. Т.Урядова. Значить книга цікава… // Газ. «Нове життя», 24 лютого 2007 р., с. 11
  15. Вірченко В. В., Коцур А. П. Жіночі навчальні заклади у м. Києві (1861—1920 рр.). — К., 2007. — 196 с.
  16. Кобченко К. А. Київські вищі жіночі курси в контексті боротьби за освіту жінок в Україні (1878—1920 рр.): Дис… канд. іст. наук: 09.00.12 / Київський національний ун-т ім. Т. Шевченка — К., 2004. — 203 арк.
  17. Напр., на с. 106—107, 120—121, 124—135.
  18. Див. Кобченко К. А. Жіночий університет Святої Ольги: історія Київських вищих жіночих курсів. — К., 2007. — С. 17, 23–24.
  19. Тимошенко поймали на плагиатеСегодня, 6 Сентября 2011
  20. Тимошенко: плагиат из СИЗОУкраїнська правда, 01 лютого 2012
  21. Щербина С. Плагіат Раїси БогатирьовоїУкраїнська правда, 1 серпня 2011 року.
  22. Реферат студентки Галі, з якого Янукович привласнив декілька сторінок для своєї книжки
  23. Лещенко С., Каплюк К. Книга Януковича — плагіат президентського масштабуУкраїнська правда, 2 вересня 2011 року.
  24. Професор Єльського університету звинуватив Колесніченка в плагіаті. — Ukranews, 26 травня 2012 року.
  25. Снайдер, Колесніченко, плагіат. — ЛітАкцент, 28 травня 2012 року.
  26. (рос.) Американский профессор обвинил Колесниченко в плагиате. От украинского нардепа требуют извинений и уничтожения всех бумажных копий его книги.Сегодня.ua, 26 травня 2012 року.
  27. «Самий молодий доктор медичних наук в Україні» зробила докторську на чужому матеріалі
  28. У докторській дисертації В. В. Євдокимової виявлений плагіат
  29. Академік, що був науковим керівником фальшивої докторської дисертації, теж викритий у плагіаті
  30. Нова стаття академіка Запорожана і «доктора наук» Євдокимової — і знову плагіат
  31. Докторська дисертація Катерини Кириленко і відвертий плагіат
  32. У докторській Катерини Кириленко знайшли псевдонауку про лептони

Література[ред.ред. код]

  • Neville, Colin; Colin, Neville (2007). The complete guide to referencing and avoiding plagiarism. Maidenhead, UK: McGraw-Hill Education. ISBN 978-0-335-22089-2. 

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]