Члени речення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Члени речення — це слова або лексичні словосполучення, пов'язані синтаксичними й морфологічними відношеннями. Членами речення є тільки повнозначні слова, до яких можна поставити питання[1].

Головні члени речення[ред. | ред. код]

або іменник і дієслово

Другорядні члени речення[ред. | ред. код]

  • додаток- означає предмет, на який спрямована дія або стан, і відповідає на питання непрямих відмінків (кого? чого? кому? чому? кого? що? ким? чим? на кому? на чому?). Додатки найчастіше виражаються іменниками або займенниками, а також усіма іншими частинами мови у значенні іменника (Стали їсти кашу. З’їли все, що було в буфеті).
  • означення- вказує на різні ознаки предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? (у всіх родових, числових і відмінкових формах) та скільки? (лише в непрямих відмінках). Означення найчастіше виражається прикметником, займенником, числівником; рідше — іменником (Кубло змії, русалчине волосся / на синім склі писав мороз-поет; В. Свідзінський)
  • обставина- виражає різноманітні ознаки дії або іншої ознаки (місце, час, причину, мету, спосіб, умову) і відповідає на питання де? коли? чому? з якою метою? як? та ін. Обставини найчастіше виражаються прислівниками або іменниками з прийменниками (Уранці (коли?) йшли (як?) бадьоро, швидко, легко: вітер дув (як?) збоку, а не супроти.

Не є членами речення службові частини мови та вигуки.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Алексієнко Людмила Антонівна; Дарчук Наталія Петрівна; Зубань Оксана Миколаївна. Електронний підручник української мови > Синтаксис > Синтаксис. Словосполучення > 1.3 Будова речення: найменші складові частини. Кафедра сучасної української мови Інституту філології Київського університету імені Шевченка. Лінгвістичний портал mova.info. Архів оригіналу за 2013-07-09. Процитовано 2012-11-21.