Додаток (мовознавство)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Дода́ток (лат. objectum) — другорядний член речення, який означає предмет, на який спрямована дія або по відношенню до якого ця дія відбувається і відповідає на питання усіх відмінків, крім називного. Відповідає на питання непрямих відмінків: чого? кому? чому? кого? що? ким? чим? на кому? на чому?. У синтаксичному розборі підкреслюється рисками: - - - - - - - -

Додаток виражається тими ж частинами мови, що й підмет. Найчастіше додаток виражається іменником та співвідносними з ним займенниками, рідше прикметником, числівниками.

Додатки поділяються на прямі додатки та непрямі додатки.

До прямих додатків можна поставити запитання кого? що?. Вони стоять у реченні в знахідному відмінку.

Я побачив (кого?) гарну дівчину.
Футболісти кидають (що?) м'яч.

Прямі додатки можуть виражатися також родовим відмінком, коли при перехідному дієслові є частка не, або коли дія переходить лише на частину об'єкта:

Я не люблю ненависті в собі (Дмитро Павличко)
Тоня діловито наливає з бідона води (Олесь Гончар)

В усіх інших випадках додатки непрямі. Перед непрямими додатками можуть стояти прийменники:

читати дитині, принести матері, малювати олівцем, розізлитися на дружину.

Джерела[ред.ред. код]

  • Вихованець І.Р. (1993). Граматика української мови. Синтаксис. Київ: Либідь. 

О. В. Заболотний, В. В. Заболотний «Рідна мова 8 клас»