Шарль-Луї Лезюр
| Шарль-Луї Лезюр | |
|---|---|
| Charles-Louis Lesur | |
 | |
| Народився |
24 серпня 1770 Гіз, Франція |
| Помер |
1 жовтня 1849 (79 років) Париж, Франція |
| Громадянство |
Франція |
| Національність | француз |
| Діяльність | історик |
| Знання мов | французька[1] |
Шарль-Луї Лезюр (фр. Charles-Louis Lesur; нар. 24 серпня 1770, Гіз — пом. 1 жовтня 1849, Париж) — політичний та військовий аналітик, історик, публіцист[2].
Біографічні відомості[ред. | ред. код]
Народився 24 серпня 1770 року в місті Гіз.
З початком Французької революції кінця 18 століття переїхав до Парижа, став там відомим як автор популярних поетичних творів і театральних п'єс. У роки Директорії був співробітником МЗС Франції. У 1807 році, за дорученням французького імператора Наполеона І Бонапарта, Лезюр підготував для урядовців історико-інформаційний трактат «Про політику та розбудову російського панування». В ньому увага приверталася до міжнародних амбіцій російських імператорів.
У 1810 році він анонімно надрукував у Парижі книгу «Історична картина політики римської курії від початку її могутності до наших днів», в якій обґрунтовував здійснене Наполеоном I Бонапартом позбавлення папства світської влади. У 1812 році, під час походу проти Росії, перевидав у розширеній версії трактат «Про політику…», включивши до нього відредагований особисто Наполеоном I Бонапартом псевдодокумент «Заповіт Петра Великого», що був складений наприкінці 18 століття польським емігрантом Сокольницьким.
У 1814 році в Парижі видрукував у повному обсязі 2-томну «Історію козаків, якій передує вступ або погляд на народи, що мешкали у країні козаків до навали татарів». За повнотою документації ця праця перевершила все, що публікувалося раніше про Україну. В ній докладно охарактеризовано систему військової організації та тактику битв козаків, їхню боротьбу проти польського панування, висвітлено становлення, зміцнення й руйнування Запорозької Січі. Разом з тим Лезюр цілком відмовився від посилань на російську історіографію, мотивуючи це тим, що її представники не погоджуються визнавати козаків нацією й змальовують їхні подвиги часом у надто непривабливому світлі. Провідними постатями визвольних змагань українського народу він вважав Богдана Хмельницького та Івана Мазепу (за те, що той уклав союз із Швецією), а перехід України «під покровительство Росії» трактував як повернення до нового рабства.
Лезюр у своїй праці виявляє великі симпатії до українців: «Українці більш великодушні, більш відверті й щирі, більш ввічливі, більш гостинні, більш працьовиті, ніж русскі. Вони виявляють живий доказ перемоги свободи над людьми, що народилися в неволі»[3]. Україна на думку Лезюра цікава «не тільки своїм впливом на тогочасні сусідні держави, але й тим, що мала двох великих мужів — Хмельницького та Мазепу. Для всесвітньої історії Козаччина цікава двома великими подіями, а саме спробою Володислава IV за допомогою козаків зробитися справжнім володарем Польщі і крім того, упадком Карла XII. Для політиків історія Козаччини подає приклад надзвичайно оригінального урядування на зразок Спарти та Риму». Добу Хмельницького Лезюр називає «найбільш блискучою в козацькій історії», про Хмельницького зауважує, що він «однаково вільно розмовляв мовами турецькою, татарською, руською, польською і латинською». «Розумний, досвідчений, далекозорий, обережний у раді, відважний у битві, він звик витримувати найбільшу втому, невичерпний у втратах і засобах, активний у перемозі, гордий у поразках, іноді засліплений долею, завжди великий твердістю характеру, варварської поведінки супроти ворогів, але справедливий і великодушний для своїх товаришів». Про Мазепу Лезюр писав, що він «до сильної старості зберіг очі, повні вогню, здорового духа і блискучий талант до розмови». На думку Лезюра Україна спрагла свободи, жде слушного моменту, щоб повстати, змагаючись за своє визволення.
Шарль-Луї Лезюр помер у Парижі 1 жовтня 1849 року.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Луняк Є. Козацька Україна XVI–XVIII ст. у французьких історичних дослідженнях. - Київ-Ніжин, 2012.
- ↑ Онацький Є. Українська Мала Енциклопедія. Кн. 7: Літери Ле–Ме
Джерела[ред. | ред. код]
- Варварцев М. М. Лезюр Шарль-Луї // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
Посилання[ред. | ред. код]
- Лезюр (Lesur) Шарль Луї // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с. 249—250
- Лесюр Шарль Люї // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1960. — Т. 4, кн. VII : Літери Ле — Ме. — С. 827. — 1000 екз.
- З книги Шарля Луї Лесюра «Історія козаків» Про козаків (1812 р.) // Панчук I. I. Історія України очима іноземців: Довідник-хрестоматія. — Тернопіль: Мандрівець, 2009. — С. 259—260. — 304 с. — ISBN 978-966-634-421-5 (Серія "Словники та довідники’’)
|
