Шичахай

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шичахай
什刹海
Shichahai 1.JPG
39°56′28″ пн. ш. 116°22′44″ сх. д. / 39.94111° пн. ш. 116.37889° сх. д. / 39.94111; 116.37889Координати: 39°56′28″ пн. ш. 116°22′44″ сх. д. / 39.94111° пн. ш. 116.37889° сх. д. / 39.94111; 116.37889
Країна Flag of the People's Republic of China.svg КНР
Місто Пекін
Дата будівництва  століття

Шичахай. Карта розташування: Китайська Народна Республіка
Шичахай
Шичахай
Шичахай (Китайська Народна Республіка)
Шичахай у Вікісховищі?

Шичахай (кит. 什刹海)  — історичний район та комплекс парків у старовинній частині Пекіну (на півночі центру). Назва перекладається як «Десять земель і морів».

Історія[ред. | ред. код]

За старих часів Шичахай називали Поріччя (Хеян 河沿). Історія Шичахай починається з XIII ст., коли монгольські війська захопили столицю імперії Цзінь — місто Чжунду і зруйнували імператорський палац. Хубілай назвав свою нову столицю Ханбалик (китайською Даду 大都, «Велика столиця»). За основу планування було взято існуючі тут водні артерії — озера і річки. Так склалася структура монгольської столиці, майже в центрі якого виявилося озеро Цяньхай, одна з частин Шичахая.

Вигідне становище району сприяло його швидкому економічному зростанню. В епохи Юань, Мін і Цін він залишався серцевиною міського планування і річкової системи Пекіна. Таким чином вважається, що спочатку з'явився Шичахай, а вже потім — Пекін.

У середині епохи Мін площа заливних рисових полів вШичахай збільшилася, а площа самої водної площі зменшилася. Тому були проведені широкомасштабні іригаційні роботи, розчищено русло. У 1688 році при імператорі Кансі іригаційні роботи були проведені вдруге. Не дивлячись на своє центральне положення, в Шичахай довгий час зберігалися досить малолюдні куточки.

Після утворення КНР територію Шічахая очистили. Уздовж берега були побудовані огорожі в традиційному китайському стилі. У 1992 році уряд присвоїв Шичахай статус історико-культурного району.

Опис[ред. | ред. код]

В даний час його площа становить 146,7 га. До нього йде лінія пекінського метро, існує відповідна станція «Шичахай». Знаходиться в районі Січен Пекіна. Охоплює місцевість з трьох озер — Цяньхай (前海 «Переднє море»), Хоухай (后海 «Заднє море») і Сіхай (西海 «Західне море»). Південніше вони з'єднуються з озером Бейхай, на берегах якого знаходиться імператорський парк Бейхай, один з найстаріших в Пекіні. Цю мальовничу місцевість характеризують як багатий водоймами Північний Китай (北方的水乡 бейфанде шуйсян).

Шичахай є північним закінченням Великого китайського каналу, величезною транспортної артерії, яка пов'язує Пекін на півночі з Ханчжоу і областю Цзяньнань на півдні.

У Шичахай завжди багатолюдно. Влітку по озерам можна кататися на човнах, взимку — по льоду на ковзанах. Уздовж берега розташувалися численні ресторани, закусочні, бари, сувенірні крамниці.

На Західній набережній Цяньхай встановлені ліхтарі в класичному китайському стилі. З метою безпеки вони захищені скляними коробами. У центрі озера Цяньхай знаходиться круглий острів, на якому побудовано будівлі в класичному стилі. Потрапити туди можна тільки на човні або взимку льодом. На Східній набережній Цяньхай стоїть старовинний даоський храм Хошень-мяо, присвячений божеству Вогню.

Біля південного краю району Шичахай встановлено арку-пайлоу з написом «Квартал лотосів» (荷花市坊 Хехуа Шифан). Трохи далі поєднуються озера Хоухай і Сіхай. а північному березі озера Сіхай на кам'янистій гірці височить храм Хуейтунци, побудований в середині правління мінського імператора Юнле.

Визначні пам'ятки[ред. | ред. код]

У минулому в Шичахай виникло 10 буддійських і даоських храмів і монастирів: Гуанхуа-си (广化寺, монастир безмежних перетворень), Хошень-мяо (火神庙, храм Божества вогню), Хуго-си (护国寺, монастир, що Захищає країну), Баоань-си (保安寺, монастир, що охороняє спокій), Чжен-мяо (真武庙, храм Володаря Півночі), храм Білого коня і Гуань-ді Баймагуаньді-си (白马 关帝庙), Юшен-си (佑圣寺, монастир Благословення святих), Ваньнін-си (万宁寺, монастир Десяти тисяч умиротворений), Шіху-си (石湖寺, монастир Кам'яного озера), Ваньянь-си (万严寺, монастир Десяти тисяч чеснот).

Поблизу знаходяться даоська Гуанфу-гуань (广福观, обитель Загального щастя) і буддійський монастир Дацзан-Лунхуа-си (大藏龙华寺, Велика скарбниця пагоди Лунхуан).

Тут були побудовані князівські резиденції, серед яких найбільші — резиденція князя Гуна (恭王府 Гунванфу) і резиденція князя Чуня (醇親王府 Чуньціньванфу). Гунванфу — другий за розміром після Гугуна палац Пекіна. Резиденцію князя Чуня, відому також під назвою «Північна резиденція» (北府, бейфу), нині займає уряд КНР.

Неподалік від резиденції князя Гуна знаходиться меморіальний будинок-музей китайського історика, письменника, першого президента Китайської академії наук Го Можо. Спочатку тут проживала Сун Цинлін, державний діяч, вдова Сунь Ятсена. У 1963 році вона переїхала в спеціально для неї побудований будинок в саду резиденції князя Чуня, в якому прожила до самої своєї смерті і де зараз знаходиться її будинок-музей. Го Можо оселився в її колишній резиденції.

Ще одна визначна пам'ятка Шичахай — це його вулиці і провулки (хутуни), найвідомішими з яких є Яньдай (烟袋, Люлька), Сяошибей (小石碑), Яер (鸦儿), Дацзиньси 大金丝 (Великий хутун Золотого шовку). Натепер збереглася їхня структура, яка почала складатися ще в епоху Юань. В районі збереглося чимало старовинних традиційних пекінських будівель сихеюань (двір з 4 будинками периметром). Багато жителів Шичахая живуть тут уже протягом багатьох поколінь. Цікавинкою є вежі Дзвону (钟楼) чжунлоу і Барабану (鼓楼) гулоу, які є частиною Шичахай.

Джерела[ред. | ред. код]