Парк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Софіївський парк в Умані, Україна
Паркові меблі і лавки на початку 21 ст. Площа Міцкевича, Івано-Франківськ. Фото 2016 р.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Парк (значення).

Парк (фр. parc від лат. parricus − «обгорожене місце»)[1] — спеціальна обмежена природна або штучна територія, виділена переважно з метою рекреації, відпочинку[1].

В побуті слова «парк» та «сад» далеко не розійшлися. Тому широко використовується словосполучення «садово-паркове мистецтво». Проте сад існує для постачання фруктів, тоді як парк може мати садову ділянку, а може не мати її.

Етимологія[ред. | ред. код]

Слово парк є запозиченням із західноєвропейських мов; німецьке Park, французьке parc, англійське park походять від старолатинського parricus («обгороджене місце, парк»), яке зводиться до іберійського *parra («ґрати, решітка, шпалерник для квітів, підпірки для фруктових дерев)»[2].

Див. також спільні за походженням слова[2][ред. | ред. код]

Історія парків[ред. | ред. код]

Перші парки у світі існували ще в Стародавні часи. Знамениті Висячі Сади Семіраміди можна вважати одним із перших парків. Крім того, достатньо в ранню епоху народилося паркове мистецтво в Китаї.

Одні з найперших парків були створені за наказом перських царів, які відводили великі території під мисливські угіддя, де прокладалися верхові стежки і будувалися притулки для мисливців, пізніше декоративні елементи стали невід'ємною частиною цих парків.

Сади як явище прийшли в Європу з Близького Сходу і Азії. Саме там батьківщина абрикос, винограду, аличі, шовковиці, хурми. В Стародавній Греції плодові сади поступово витісняли святі гаї, але з'явилися парки біля значущих для суспільства місцях (сади Академії, де збирались філософи). Греки поширювали у своїх садах скульптури та малі архітектурні об'єкти — колонади, вівтарі для релігійних церемоній. Практика ставити скульптури в садах і парках була підхоплена в Європі в добу Відродження і перейшла далі в сади бароко і класицизму.

Перші відомі плани садів з пальмами та платанами біля басейну походять із Стародавнього Єгипту (збереглися на рельєфах).

Можливо, перші спроби регулярного планування садів теж походять звідти. І через арабів дійшли до арабської Іспанії, де виникла своя культура садівництва (сади Хенераліфе, сади Альгамбри). Після відвоювання земель арабської Іспанії цей тип садів поширився католицькою Іспанією і пішов у середньовічну Європу.

Своє поширення мали сади в католицьких монастирях, а потім при замках феодалів.

У другій половині XVI століття засновано найстаріший парк в Україні — Єзуїтський (тепер парк імені Івана Франка)[3].

Сади Середньовіччя[ред. | ред. код]

Вілла і сади в Поджо-а-Каяно біля Прато.

Перші парки в Європі з'явилися в добу Середньовіччя. Вони створювалися багатими феодалами для того, щоб виділити певну територію для полювання і залишити її недоторканою для інших феодалів чи простолюду.

Сади доби бароко[ред. | ред. код]

Докладніше: Сад бароко

Садово-паркове мистецтво бароко наслідувало багатий досвід майстрів італійського Відродження. Але ця спадковість була творчою, досвід зберігали та розвивали далі. Садівництво Італії приваблювало майстрів з різних країн, а творчий доробок поширився у Франції, Голландії, Англії. Італійські архітектори часто втручалися в планування садів і парків при садибах, а їх твори ставали взірцями стилю (сад у Фраскаті з каскадом вілли Альдобрандіні, арх. Джакомо делла Порта). З'явилися й фахівці, спеціалізовані лише на садово-парковому мистецтві (Андре Ленотр, Олександр Леблон тощо). В різних країнах Європи створюють видатні зразки садів бароко (Во ле Віконт у Франції, Хет Лоо в Голландії, Шенбрунн у Відні тощо).

Парки Києва

Загальна площа Києва становить 83,4 тис. га, площа зеленої зони — 16,2 тис. га, що становить 19,3% території міста. Крім зелених зон, значну площу столиці займають лісництва і непристосовані для відпочинку місця. Найзеленішим районом Києва є Голосіївський з показником 47,6%, за ним слідують Оболонський (37,76%) і Дніпровський (31,02%) райони. Найнижчий показник у Святошинському районі - тут тільки 11,65% зелених зон.[4]

Типологія парків[ред. | ред. код]

Англійський сад у Мюнхені, типовий пейзажний парк
Парк у Версалі, типовий регулярний парк

також:

Відомі парки та сади[ред. | ред. код]

Україна[ред. | ред. код]

За кордоном[ред. | ред. код]

Центральний парк, Нью-Йорк
Королівський парк квітів Кекенхоф, Ліссе (Нідерланди)

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Парк // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. ↑ а б Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3. — С. 295)
  3. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березня 2010. Процитовано 17 жовтня 2010. 
  4. ↑ Дослідження. Чи достатньо в Києві парків. nv.ua. Процитовано 18 листопада 2019. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Hans Sarkowicz Die Geschichte der Gärten und Parks. Insel Verlag, Frankfurt, 2001.
  • Kerstin Walter Geschichte der Gartenkunst. Von der Renaissance bis zum Landschaftsgarten. Verlag DuMont, 2006.
  • Albert Jost Gartenlust — Lustgarten. Verlag Schnell & Steiner, 2003.
  • Ehrenfried Kluckert (Hrsg.) Gartenkunst in Europa. Könemann Verlag, 2005.
  • Erik Orsenna Portrait eines glücklichen Menschen. Der Gärtner von Versailles. DTV, 2004.
  • Всеобщая история архитектуры, т 2,М, 1963 (рос)
  • Всеобщая история искусств, т 3,4, М, «Искусство», 1962 (рос)
  • Горохов В. П. Лунц Л. Б. «Парки мира», М, Стройиздат, 1985 (рос)
  • Вергунов А. П., Горохов В. А. «Русские сады и парки», М, «Наука», 1988 (рос)
  • Брунов Н. «Рим. Архитектура эпохи бароко», М, 1937 (рос)
  • Афмидентова В. В. «История садово-парковых стилей», М, «Архитектура», 2003 (рос)
  • Каптерева Т.,Быков erm/14 Світлини парків Львова
  • Park // «Encyclopaedia Britannica» (англ.)

Література[ред. | ред. код]

  • Визначні сади і парки України та їх охорона / Липа О. Л. – К. : Вид-во Київського університету, 1960. – 175 с.
  • Заповідне паркознавство: Навчальний посібник / С.Ю. Попович, О.М. Корінько, Ю.О. Клименко. – Тернопіль: Богдан, 2011. – 320 с. – ISBN 978-966-10-1402-1
  • М. О. Медведєва. Парки міжнародні // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.: Знання України, 2004. — Т. 2 — 812 с. - ISBN 966-316-045-4
  • Паркознавство: навч. посіб. / С.І. Кузнецов, О.М. Багацька; Каб. Мін. України, НУБІП – К.: ЦП „Компринт”, 2011. – 156 с. – ISBN 978-966-306-160-2
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Парк&oldid=34449451