Флавій Помпей
| Флавій Помпей | |
|---|---|
| Народився |
невідомо Константинополь |
| Помер |
19 січня 532 Константинополь ·страта |
| Країна |
 Візантійська імперія |
| Діяльність | політик, військовослужбовець |
| Титул | патрикій |
| Посада | консул |
| Термін | 501 рік |
| Попередник | Флавій Іпатій |
| Наступник | Флавій Проб |
| Конфесія | православ'я |
| Рід | Фракійська династія |
| Батько | Флавій Секундін |
| Мати | Цезарія |
| Брати, сестри | Флавій Іпатій (консул 500 року) |
| У шлюбі з | Anastasiad |
| Діти | NN[d][1] |
Флавій Помпей (*Flavius Pompeius, д/н —19 січня 532) — політичний та військовий діяч ранньої Візантійської імперії.
Життєпис[ред. | ред. код]
Походив з іллірійського роду. Син патрикія Флавія Секундіна, єпарха Константинополя, й консула 511 року, та Цезарії, сестри імператора Анастаія I. Про молоді роки нічого невідомо. Завдяки своєму вуйкові-імператорові зробив гарну кар'єру. 501 року змінив на консульстві свого старшого брата Іпатія. Тоді ж отримав титул патрикія. Очолював якісь військові підрозділи у діоцезі Фракія. В подальшому отримав посаду magister militum vacans.
Був прихильником православ'я, засуджуючи монофізитську політику Анастасія I. Підтримуючи вигнаного православного патріарха Македонія II, Помпей та його дружина зазнали утисків з боку імператора. У 511—512 роках Помпей листувався з Савою Освяченим. У 512 році будинок в Константинополі, що належав Помпеєві, було знищено під час антимонофізитських заворушень. Православні вважали Помпея також монофізитом, як і його вуйко-імператор.
515 року призначено командувачем Фракії (magister militum per Thracias). Є уривчасте повідомлення історика Йордана, що у 517 році Помпей зазнав поразки у битві при Адріанополі під час навали племені антів на Балканській півострів.
Підтримував проведення перемовин з папою римським Горміздом щодо припинення акакіанської єресі, яка була поширена на Балканах. 519 року разом з Віталіаном та Петром Саббатійським зустрічав посланців папи, що прибули до Константинополя.
Після смерті Анастасія I зумів разом з братами зберегти своє становище при новому імператорові Юстині I. У 528 році на посаді magister militum praesentales очолив війська у війні з Іберію з Сасанідською державою. Втім Помпей привів свої загони вже близько до зими, тому не встиг вступити у бойові дії.
У січні 532 року під час повстання «Ніка» в Константинополі незадоволені знать та містяни висунули брата Помпея — Іпатія — претендентом на трон замість Юстиніана I. Але Помпей разом з Іпатієм сховався у синкліті, не дуже сподіваючись здолати Юстиніана I. Натомість останній побоюючись зради вигнав синклітів з імператорського палацу. Після цього Іпатій вирішив домагатися трону, в чому його остаточно підтримав Помпей. 19 січня під час спроби проведення церемонії сходження на імператорський трон Іпатія, вірні війська Юстиніана I на чолі із Велізарієм та Мундом напали на повсталих, знищивши 35 тис. осіб. Помпея і Іпатія було схоплено й надвечір того ж дня страчено, а тіла викинуто у море.
Родина[ред. | ред. код]
Дружина — Анастасія
Діти:
- син
Джерела[ред. | ред. код]
- Martindale, John R.; Jones, A.H.M.; Morris, John (1992), The Prosopography of the Later Roman Empire — Volume III, AD 527—641, Cambridge University Press, ISBN 0-521-20160-8
- Geoffrey Greatrex: Flavius Hypatius, Quem vidit validum Parthus sensitque timendum. An investigation of his career. In: Byzantion. Bd. 66, Nr. 1, 1996, ISSN 0378-2506, S. 120—142.