Жером Лендон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 20:18, 23 жовтня 2019, створена InternetArchiveBot (обговорення | внесок) (Bluelinking 1 books for verifiability.) #IABot (v2.1alpha3)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 23 жовтня 2019, заснована на цій версії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лендон.
Жером Лендон
фр. Jérôme Lindon
ПсевдоLouis Palomb
Народився9 червня 1925(1925-06-09)
Нант
Помер9 квітня 2001(2001-04-09) (75 років)
Париж
ПохованняЦвинтар Монпарнас
ГромадянствоФранція Франція
Діяльністьвидавець
Знання мовфранцузька[1]
Посададиректор
БатькоRaymond Lindond
Брати, сестриLaurent Lindond
ДітиMathieu Lindond[2][3] і Irène Lindond

Жеро́м Лендо́н (фр. Jérôme Lindon, 1925 — 2001) — французький видавець. Протягом більше п'ятдесяти років керував видавництвом «Мінюї».

Біографія

Жером Лендон народився в родині адвоката Ремона Лендона, колишнього мера Етрета та Терези Баур. Жером був внучатим небожем Андре Сітроена (1878-1935).[4].

Жером Лендон почав працювати у видавництві «Мінюї» з 1946 року, а з 1948 року очолив його. Під його керівництвом видавництво зробило ставку на експериментальну літературу[5]. При відборі книг для публікації їхній комерційний потенціал в розрахунок не брався. Видавця цікавили насамперед автори-одинаки, яких «не хвилюють ні гроші, ні літературні премії, ні миттєва слава». Багато в чому завдяки зусиллям Лендона побачили світ перші франкомовні твори Семюеля Беккета, а також постало як окреме явище в літературі французький «новий роман».

Під час Алжирської кампанії на Лендона, який дотримувався антивоєнних поглядів, оголосили полювання терористи ОАС. Лендон також послідовно боровся проти цензури та відстоював незалежне книговидання[5]. Видавництвом «Минюи» він керував до самої смерті в 2001 році. Похований на кладовищі Монпарнас.

Через півроку після смерті Жером Лендон потрапив у каталог «Мінюї» — там вийшов присвячений йому спогад Жана Ешноза[6].

Син Лендона, Матьє, став відомим письменником, а дочка, Ірен, продовжила справу батька, перейнявши на себе керівництво видавництвом «Мінюї»[7].

Публікації

Під псевдонімом Луї Палон (Louis Palomb)

Примітки

  1. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ Dupuis J. Mathieu Lindon rend un maigre "hommage" à Michel Foucault — 2011.
  3. ↑ https://www.lesarchivesduspectacle.net/?IDX_Personne=255845
  4. ↑ Див.: André Citroën, de Jacques Wolgensinger, Flammarion, 1991 ISBN 2-08-066484-0.
  5. ↑ а б Patrick Ffrench. Lindon, Jérôme // Encyclopedia of Contemporary French Culture / Edited by Alex Hughes and Keith Reader. — London and New York : Routledge, 1998. — P. 340. — ISBN 0-415-13186-3.
  6. ↑ Jean-Baptiste Harang. (18 жовтня 2001). Tout droit, réservé (фр.). "Libération". Процитовано 27 листопада 2014.
  7. ↑ Les Éditions de Minuit – Historique (фр.). "Les Éditions de Minuit". Процитовано 25 листопада 2014.

Література

  • Jean Echenoz, Jérôme Lindon, Minuit, 2001
  • Jean-Philippe Toussaint, " Le jour où j'ai rencontré Jérôme Lindon ", postface à la réédition de La Salle de bain, Minuit, 2005
  • Anne Simonin, Les Éditions de Minuit, 1942—1955. Le devoir d'insoumission, Paris, éditions de l'Institut mémoires de l'édition contemporaine, 1994 ISBN 2-908295-20-2
  • Mathieu Lindon, Ce qu'aimer veut dire, P.O.L, 2011 — Prix Médicis 2011.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жером_Лендон&oldid=26355163