Семюел Беккет

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Семюел Беккет
Samuel Beckett
Семюел Беккет, 1977
Семюел Беккет, 1977
Дата народження 13 квітня 1906(1906-04-13)
Місце народження Дублін, Ленстер, Ірландія[1]
Дата смерті 22 грудня 1989(1989-12-22) (83 роки)
Місце смерті Париж
Поховання Цвинтар Монпарнас
Національність ірландець
Громадянство (підданство) Flag of Ireland.svg Ірландія
Alma mater Триніті Коледж (Дублін)
Мова творів англійська, французька
Рід діяльності письменник, мовознавець, кінорежисер, сценарист, cricketer[d], поет, новеліст[d], драматург, перекладач і митець
Напрямок модернізм
Дружина Suzanne Dechevaux-Dumesnil[d]
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з літератури (1969)
Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі
Nobel prize medal.svg

Семюел Беккет (англ. Samuel Beckett; нар.13 квітня 1906, Дублін — пом.22 грудня 1989, Париж) — ірландський англо- та франкомовний письменник. Поет, автор романів та оповідань, перекладач Джойса, драматург, він стає відомим після постановки Роже Бленом у 1953 році «Чекаючи на Ґодо». Один з основоположників (поряд з Еженом Йонеско) театру абсурду. Його творчий доробок — театральні п'єси та проза — відзначений у 1969 році Нобелівською премією в галузі літератури. Семюель Беккет є одним із драматургів, яких найбільш вивчають.

Біографія[ред.ред. код]

Закінчив 1927 Триніті-коледж в Дубліні. З 1937 жив у Франції. Брав участь у Русі Опору. Автор книг-есе про Марселя Пруста (1931), Джеймса Джойса (1936), збірок оповідань «Більше уколів, аніж стусанів» (1934), віршів «Кості Ехо» (1936).

Романи: «Мерфі» (1938), «Молой», «Мелон вмирає» (обидва — 1951), «Уот» (1953) — близькі до «літератури абсурду».

П'єси: «Чекаючи на Ґодо» (1952), «Ендшпіль» (1957), «Щасливі дні» (1963), «Товариство» (1980), «Огайо — експромт» (1981) та інші — типовий вияв філософії і поетики модернізму.

«Всі, хто падає» — одноактна радіоп'єса Самюела Беккета, написана в 1956 році.

Більшість творів Беккета пройнята песимізмом, відображає духовну кризу в культурі.

Ім’ям Семюеля Беккета названо один з мостів у Дубліні.

Українські переклади[ред.ред. код]

  • Беккет, Самюель. Чекаючи на Ґодо. Остання стрічка Краппа: П'єси / З англ. пер. Богдан Бойчук, Юрій Тарнавський / Сучасність. — 1972.
  • Беккет, Семюел. Остання стрічка Среча: П'єса/З англ. пер. Володимир Діброва / Ж.Всесвіт. — 1988. — Ч.1;
  • Беккет, Семюел. Уот: Роман/ З англ. пер. Володимир Діброва//Ж.Всесвіт. — 1991. — Ч.9-12;
  • (окремою книжкою) Семюел Беккет. Уот. Переклад з англійської: Володимир Діброва. Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2016. 293 стор. (Вавилонська бібліотека). ISBN 978-617-585-097-8
  • Беккет, Семюел. Чекаючи на Годо./ Пер. Володимира Діброви/ Збірка "Французька п'єса ХХ століття. Театральний авангард" (Київ: Основи, 1993);
  • Бекет, Самюель. Молой./ Пер. Петра Таращука/ Київ: Юніверс, 2006;
  • Бекет, Самюель. Малон умирає / Ж.Всесвіт. ― 2008. ― № 1―2;
  • Бекет, Самюель. Малон умирає. Несказанний./ Пер. Петра Таращука/ Київ: Юніверс, 2009.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Record #118508172 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.

Джерела[ред.ред. код]

  • Володимир Діброва. Безвихідь як джерело віри [про роман С. Беккета «Уот»] // «Всесвіт» (Київ). — 1991. — №9.
  • Володимир Діброва. Шляхи театрального авангарду: Семюел Беккет // «Всесвіт» (Київ). — 1988. — №1.
  • Террі Іґлтон. Бекет і політика? // «Кур’єр Кривбасу» (Кривий Ріг). — 2016. — №314-315-316.
  • Захар Лібман. Агонія сміху. «Комічне», «трагічне» і «героїчне» в літературі модернізму. — Київ: «Дніпро», 1969. — 395 с.
  • Ольга Таксіду. Сценічна скульптура: беккетівське тіло // «Всесвіт» (Київ). — 1991. — №10.
  • Тетяна Якимович. З художнього світу Франції. — Київ: «Дніпро», 1981. — 276 с.
  • Тетяна Якимович. Монодрами пізнього Беккета // «Всесвіт» (Київ). — 1978. — №10.
  • Останній твір Беккета // «Всесвіт» (Київ). — 1990. — №2.

Посилання[ред.ред. код]


Література Це незавершена стаття про літературу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.