Енгельгардт Катерина Василівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 7 грудня 2020, заснована на цій версії.
Енгельгардт Катерина Василівна
Народилася1761[1][3][2]
Смоленщина, Велике князівство Литовське
Померла1829[1][2]
Санкт-Петербург, Російська імперія
Країна Російська імперія
Діяльністьфрейліна
Титулграф[d]
РідHouse of Skavronskyd
БатькоЕнгельгардт Василь Андрійовичd[3]
МатиПотьомкіна Олена Олександрівнаd[3]
У шлюбі зPaul Martinovich Skavronskyd[4][5] і Giulio Renato de Litta Visconti Aresed[4]
ДітиБагратіон Катерина Павлівна[3] і Maria Gräfin Skowronskad
Нагороди
Орден Святого Іоанна Єрусалимського

Катерина Василівна Енгельгардт (у першому шлюбі — графиня Скавронська, у другому — графиня Літта; нар. 1761(1761) — пом. 1829) — одна з племінниць ясновельможного князя Григорія Потьомкіна, дружина графів П. М. Скавронського (перший шлюб) і Джуліо Літта (другий шлюб). Кавалерственна дама ордену Святої Катерини (1797 і 1809) і Ордена Святого Іоанна Єрусалимського, великого хреста (1798).

Життєпис

Походження

Катерина Василівна народилася, ймовірно, в 1761 році і була наймолодшою дочкою в сім'ї Олени Олександрівни Потьомкіної (пом. 1775) і смоленського дідича Василя Андрійовича Енгельгардта (пом.. бл. 1794).

Відносини з Потьомкіним

В 1776 році, коли її дядько, всесильний князь Потьомкін, був на вершині фавору, Катерина Василівна разом з сестрами Олександрою, Варварою, Надією і молодшою, Тетяною[6], була привезена до Санкт-Петербурга і стала фрейліною імператриці. Дівчата жили в будинку свого дядька і, як стверджували сучасники, кожна з них користувалася його особливого роду прихильністю, але Катерину він любив довше за всіх:

Вона всіх сестер була гоже і дядечко в неї закохався; закохатися на мові Потьомкіна означало насолоджуватися плоттю. Любовні його інтриги оплачувалися від скарбниці милістю і різними нагородами, котрі потім зваблювали багатих женихів і доставляли кожній племінниці, що зійшла з ложа сатрапа, міцну фортуну

— И. М. Долгорукий[7]

«Спосіб, яким князь Потьомкін протегує своїм племінницям, — писав на батьківщину французький посланник Корберон, — дасть вам поняття про стан вдач у Російській імперії»[8]. Збереглася переписка, яку можна знайти в публікаціях історика Саймона Монтефіоре, яка свідчить про істинність цих чуток. Всі племінниці Потьомкіна, щасливо видані заміж і стали матерями численних сімейств, обожнювали і боготворили дядечка до кінця життя.

Імператриця Катерина II, любовні відносини якої з Потьомкіним були вже в стадії охолодження, незважаючи на те, що дружні почуття залишалися все ще сильні, протегувала панночкам. У 1777 році, коли Катерина Василівна тільки з'явилася при дворі, у неї серйозно закохався побічний син імператриці і Орлова, граф Олексій Бобринський, що дуже потішило його матір, яка жартувала з цього приводу в листах до світлого князя.

Наприкінці 1779 року Катерина виявилося була вагітною[9] і вирушила разом зі старшою сестрою Варварою, вже виданою заміж за Сергія Голіцина, до Європи[10].

Портретистка Елізабет Елізабет Віже-Лебрен згадувала про Катерину Скавронську[10]:

Знаменитий Потьомкін, її дядько, обсипав Скавронську діамантами, яким вона не знаходила застосування. Вищим щастям її було лежати на кушетці, без корсета, закутавшись у величезну чорну шубу. Свекруха надсилала їй з Парижа картонки з самими чудовими витворами Mlle Bertin , кравчині Марії-Антуанетти. Але я не вірю, що графиня відкрила хоча б раз хоч одну з них, і коли свекруха висловлювала бажання побачити невістку в одному з цих чудових суконь і капелюшків, вона відповідала: «Для чого, для кого, навіщо?». Те ж саме вона сказала мені, показуючи скриньку з коштовностями, серед яких були абсолютно неймовірні речі. Там були величезні діаманти, подаровані їй Потьомкіним, але яких я на ній ніколи не бачила. Якось вона мені сказала, що щоб засипати, вона тримає під ліжком раба, який щоночі розповідає їй одну і ту ж історію. День вона ж зовсім дармувала. Вона була неписьменною, і бесіди з нею були нецікавими. Але при цьому, завдяки чудовому обличчю в поєднанні з ангельською лагідністю, її чарівність була прекрасна.

Перший шлюб

Павло Мартинович Скавронський

Павло Мартинович Скавронський (1757—1794), останній чоловічий представник роду Скавронських і власник колосального статку, втім не відрізнявся глибоким розумом, закохався в неї і, не дивлячись на те, що любовний зв'язок Катерини з дядечком був відомий, запропонував їй руку і серце. Потьомкіна він влаштовував своїм м'яким характером. Весілля відбулося 10 листопада 1781 року. Незабаром після цього Катерина супроводжувала великого князя Павла і його дружину, Марію Федорівну, в поїздці по Європі[11].

Катерина Скавронська, ймовірно, ще довго залишалася коханкою Потьомкіна, незважаючи на заміжжя.

«Між нею і її дядьком все по-старому,  — доносив фон Кобенцль Йосипу II. — Чоловік дуже ревнує, але не має сміливості цьому перешкодити».

І через кілька років після весілля Скавронська була «гарна, як ніколи», і як і раніше залишалася «коханою султаншею свого дядька».

У 1784 році Потьомкін влаштував призначення Скавронського на місце посла в Неаполь, в країну обожнюваних ним маестро. Катерина, однак, не відразу вирушила до Італії разом з чоловіком, і тому доводилося насолоджуватися італійською оперою одному, а Потьомкін, тим часом, міг насолоджуватися товариством своєї смиренної родички в Петербурзі. Зрештою, Катерині все ж довелося виїхати; втім, ненадовго.

Листи її чоловіка ясновельможному — шедеври підлесливості. Висловлюючи свою вдячність і вічну відданість, Скавронський благав князя допомогти йому уникнути дипломатичних помилок.

Через деякий час Катерина пішла за чоловіком, призначеним посланником в Неаполь в 1784 році, і поїхала до Італії. Пара мала двох доньок — Катерину Багратіон і Марію Пален, які у майбутньому також стали відомими фривольним особистим життям.

У Статс-дами була пожалувана 17 серпня 1786 року, на прохання князя Потьомкіна[12]. У 1788 році разом з сестрою Олександрою Браницькою відвідувала дядечка, який облягав Очаків. У 1787 році разом з тієї ж сестрою перебувала в почту імператриці, яка вирушила в подорож до Тавридуи відвідати Потьомкіна.

Після смерті чоловіка повернулася в Росію. Павло I в день своєї коронації пожлував її у кавалерствені дами.

Другий шлюб

Юлій Помпейович Літта
Онука Катерини Юлія на знаменитій картині Брюллова

Ймовірно, ще в Італії вона познайомилася з мальтійським кавалером на російській службі — графом Джуліо Літта, званим в Росії «Юлієм Помпейовичем». На особисте прохання імператора Павла I папа римський Пій VI зняв з графа обітницю безшлюбності, який Літта давав при вступі в орден, і він став другим чоловіком Катерини. Вони одружилися в 1798 році, коли їй було 37 років.

Після весілля (14 грудня 1798 року) Катерині був вручений орден Святого Іоанна Єрусалимського, в 1809 році орден Святої Катерини 1-го ступеня, в 1824 році вона отримала звання гофмейстеріни. До останніх днів життя вона зберегла свою чарівну привітність. Імператриця Олександра Федорівна, яка вперше бачила графиню Літта в 1817 році, описувала її ще красунею: «вона була білолиця, пухкенька, з дитячою усмішкою»[13].

Графиня Літта померла 7 лютого 1829 року, незадовго до смерті чоловіка. Похована в церкві Святого Духа Олександро-Невської лаври[14].

Як стверджують, Літта мав роман зі своєю падчеркою, Марією Пален. Дійсно, дочка Марії — Юлія Пален — не тільки мала явні риси подібності з другим чоловіком своєї бабці, але і виховувалася в його будинку, після того як Марія кинула Палена і поїхала до Парижі. Крім того, їй же Літта заповів практично все своє майно.

Генеалогія

Примітки

  1. ↑ а б в Pas L. v. Genealogics — 2003.
  2. ↑ а б в http://emp-web-84.zetcom.ch/eMP/eMuseumPlus?service=ExternalInterface&module=artist&objectId=26081
  3. ↑ а б в г Lundy D. R. The Peerage
  4. ↑ а б Скавронский, Павел Мартынович // Русский биографический словарь / под ред. А. А. Половцов — СПб: 1904. — Т. 18. — С. 532–533.
  5. ↑ Скавронские // Русский биографический словарь / под ред. А. А. Половцов — СПб: 1904. — Т. 18. — С. 525–529.
  6. ↑ Їх старша сестра, Ганна, до цього часу вже була одружена з Михайлом Жуковим.
  7. ↑ Владельцы Мозинской мызы
  8. ↑ С. С. Монтефьоре. «Потёмкин»
  9. ↑ Про долю немовляти нічого невідомо.
  10. ↑ а б С. С. Монтефьоре. «Потемкин»
  11. ↑ Portrait of Countess Skavronsky by Vigee-Lebrun
  12. ↑ Письма графа Сегюра к князю Потемкину
  13. ↑ Из альбомов императрицы Александры Федоровны
  14. ↑ Александро-Невская Лавра/ Монастырские кладбища

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Енгельгардт_Катерина_Василівна&oldid=30235099