Павло I

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Павло I
Павло I
Портрет Павла I
Володимир Боровиковський, 1796
Coat of Arms of the Russian Empire 1799.png
Імператор Росії
6 (17) листопада 1796 — 12 (24) березня 1801
Коронація: 5 (16) квітня 1797
Попередник: Катерина II
Наступник: Олександр І
Великий магістр Мальтійського ордену
29 листопада 1798 — 12 (24) березня 1801
Попередник: Фердинанд фон Гомпеш
Наступник: Олександр І
Граф Ольденбурзький
1 липня — 14 грудня 1773
Попередник: Кристіан VII
Наступник: Фрідріх-Август I
 
Народження: 20 вересня (1 жовтня) 1754(1754-10-01)
Санкт-Петербург
Смерть: 12 (24) березня 1801(1801-03-24) (46 років)
Санкт-Петербург
Поховання: Петропавлівський собор
Країна: Російська імперія
Релігія: православна церква
Династія: Гольштейн-Готторпи
Батько: Петро III
Мати: Катерина II
Шлюб: Наталія Олексіївна (велика княгиня)[1][2] і Марія Федорівна[1][2]
Діти: Олександр, Микола, Костянтин
Автограф: Paul I signature.svg
Монограма: Монограма
Нагороди:
орден Білого Орла орден Андрія Первозванного орден Святого Володимира 1 ступеня Орден Святого Олександра Невського Орден Святої Анни орден Чорного орла орден Серафимів орден Святого Януарія Sacred Military Constantinian Order of Saint George орден Святого Фердинанда за заслуги Орден Святого Іоанна Єрусалимського Орден Святого Духа

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Павло́ I (рос. Павел І; 1 жовтня 1754(17541001)24 березня 1801) — російський імператор (1796—1801). Герцог гольштейнський (1762–1773) і граф ольденбурзький (1773). Представник німецької династії Гольштейн-Готторпів (офіційно — Романових). Син російського імператора і гольштейнського герцога Петра III від російської імператриці Катерини II. Виховувався Микитою Паніним на ідеалах лицарства й аскетизму. Усунений від політично-державного життя матір'ю, яка незважаючи на повноліття сина відмовила йому в праві на російський престол; оселила його у Гатчині (1783), де він мав свій двір і невелике військо. Одружувався двічі: із гессенською принцесою Вільгельміною (Наталією) (1773—1776) та вюртемберзькою принцесою Софією-Доротеєю (Марією) (з 1776). Зійшов на трон після смерті ненависної матері. Запровадив суворі порядки при дворі й Санкт-Петербурзі: заборонив свята, феєрверки, танці; встановив комендантську годину і вимоги до одягу. Реформував військо за прусським зразком, боровся із корупцією в офіцерському корпусі. Обмежив дворянські права, гарантовані Катериною ІІ, відновив обов'язок дворянської служби на користь держави. У зовнішній політиці спирався на союз із Британією і Австрією, для стримування впливу революційної Франції, але згодом уклав альянс із Наполеоном (1800). Прихистив у Росії Мальтійський орден (1798). Санкціонував похід козаків до Британської Індії (1801). Завдав збитків британським інтересам у торгівлі на Балтиці. Збудував Михайлівський замок у столиці (1801). У середовищі дворян вважався тираном і деспотом за утиски і впровадження армійської дисципліни; опозиція поширювала чутки про його чухонське походження[3]. Був ексцентричною особою, страждав на неврастенію. Убитий своїми придворними під проводом військового губернатора столиці Палена, за мовчазної згоди власного сина і наступного царя Олександра І.

Імена[ред. | ред. код]

  • Павло́ I, або Па́вєл І (рос. Павел І) — з порядковим номером.
  • Павло́ Петрович (рос. Павел Петрович) — за руською традицією іменування.
  • Пауль (нім. Paul) — як гольштейнський герцог і ольденбурзький граф.

Біографія[ред. | ред. код]

Імператор[ред. | ред. код]

Внутрішня політика[ред. | ред. код]

У внутрішній політиці Павло I сприяв поширенню поміщицького землеволодіння (дворянам було роздано близько 600 тис. державних селян, з них до 150 тис. в Україні); роздавав дворянам і урядовцям землі на Півдні України (на 1800 — близько 8 млн десятин); у грудні 1796 видав указ про закріпачення селян Півдня України, Дону і Приазов'я, одночасно указом про триденну панщину (1796) Павло I мав намір регламентувати повинності селян. Павло I, будучи противником політичних заходів Катерини II, скасував розпочаті нею перетворення (зокрема, в 1796 ліквідував намісництва, знову запровадив поділ на губернії), частково відновив судову систему, що існувала в 1760-70-х рр. (в Україні було поновлено діяльність Генерального земського і підкоморського суду; 1796). Страх російського уряду перед впливом ідей Великої Французької революції примусив Павла I ввести сувору цензуру, закрити приватні друкарні (1797), заборонити ввіз іноземної літератури (1800). Разом з тим Павлом І видано указ що забороняє побудову церков «в малороссійском вкусе», себто в українському стилі (1801). Армія була реформована за прусським зразком.

Українське питання[ред. | ред. код]

Павло I продовжував традиційну для московського центру колоніальну національну політику щодо неросійських народів імперії.

Українські прихильники автономії сподівалися, з приходом до влади Павла І, на послаблення централістської політики російської адміністрації (у ній значну роль відігравали урядовці українського походження — Олександр Безбородько, Дмитро Трощинський, Віктор Кочубей, брати Андрій та Іван Гудовичі та ін.) щодо України. Ходили навіть чутки про відновлення гетьманства на чолі з сином Павла I великим князем Костянтином і регентом А. Гудовичем. Однак, єдине, що було зроблено урядом Павла I, це поновлено підкоморський суд (1796) та застосування норм магдебурзького права.

Зовнішня політика[ред. | ред. код]

За Павла I Росія входила до так званої другої антифранцузької коаліції, вела воєнні дії проти республіканської Франції (Італійський та Швейцарський походи російської армії у 1799 під командуванням О. Суворова). Загострення суперечностей між Росією та її союзниками Англією та Австрією привели до розриву з Британською імперією (1800) та зближення Павла I з Наполеоном І Бонапартом.

Убивство[ред. | ред. код]

Докладніше: Убивство Павла I

Незадоволення внутрішньою та зовнішньою політикою Павла I широких дворянських та військових кіл, його психологічна неврівноваженість і самодурство, викликало ряд змов придворної аристократії — т. зв. «Смоленська змова» 1798 та гвардійська змова 1800-01, яка завершилась вбивством Павла I в ніч з 11(23) на 12(24).3.1801 у Михайлівському замку. Російський престол зайняв його син Олександр I.

Сім'я[ред. | ред. код]

Монограма Павла І
  • Батько: Петро III (за версією П. Долгорукова справжнім біологічним батьком був Сергій Салтиков, коханець Катерини ІІ[4])
  • Матір: Катерина II
  • Дружина: Наталя Олексіївна (Августа-Вільгельміна-Луїза Гессен-Дамштатська) (1755—1776) — перша дружина великого князя. Померла при пологах разом з дитиною (мертвонароджений спадкоємець).
  • Дружина:Марія Федорівна (Доротея Вертимберзька) (1759—1828) — друга дружина імператора Павла, мати його 10 дітей.
  • Діти:
    • Олександр Павлович — імператор. Син Павла та Марії Федорівни.
    • Костянтин Павлович — великий князь. Син Павла та Марії Федорівни.
    • Микола Павлович — імператор після свого брата Олександра. Син Павла та Марії Федорівни.
    • Михайло Павлович — великий князь. Наймолодший син Павла та Марії Федорівни.
    • Олександра Павлівна — угорська палатина.
    • Олена Павлівна — герцогиня Мекленбург-Шверинська.
    • Марія Павлівна — велика герцогиня Веймарська
    • Катерина Павлівна — королева Вюртембергу
    • Ольга (померла в 3 роки)
    • Анна Павлівна — королева Нідерландів.

Мав позашлюбного сина Семена від фрейліни Софії Ушакової та доньку Марфу від Любові Баргард[джерело?].

У культурі[ред. | ред. код]

Кінематограф[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Павел I // Русский биографический словарь / под ред. А. А. ПоловцовСПб: 1902. — Т. 13. — С. 4–64.
  2. а б Павел Петрович // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1897. — Т. XXIIа. — С. 549–552.
  3. Долгоруков, П. В. Петербургские очерки... 1992, С. 257, 460.
  4. Долгоруков, П. В. Петербургские очерки... 1992, С. 460.
  5. Бедный, бедный Павел

Бібліографія[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Павло I