Потьомкін Григорій Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Потьомкін Григорій Олександрович
Princepotemkin.jpg
Потьомкін Григорій Олександрович
Псевдо Гриць Нечеса
Народився 13 (24) вересня 1739(1739-09-24)
Чижово
Помер 5 (16) жовтня 1791(1791-10-16) (52 роки)
на шляху з Яс до Миколаєва
Поховання Катериненський собор (Херсон)
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Місце проживання Москва
Діяльність мовознавець, військовослужбовець, політик
Alma mater Московський державний університет імені Ломоносова
Мова творів російська[1]
Учасник Російсько-турецька війна, Облога Хотина (1769)[d], Битва при Ларзі, Битва при Кагулі, Російсько-турецька війна і Облога Очакова
Титул князь Таврійський,
Великий гетьман Катеринославських та Чорноморських козацьких військ
Військове звання генерал-фельдмаршал
Конфесія синодальне Православ'я
Батько Олександр Васильович Потьомкін(нар.1673-пом.1743)
Мати Дарія Василівна Кондирева(нар.1704-пом.1780)
Родичі сестри: Дарія, Пелагея, Марія(пом.1774), Олена(нар.1737-пом.1769)
У шлюбі з Катерина ІІ
Діти донька Єлизавета Григорівна Тьомкіна
Нагороди Орден Святого Олександра Невського[d], орден Білого Орла, орден Чорного орла, Орден Святої Анни, орден Святого Георгія 3 ступеня[d], орден Андрія Первозванного, орден Святого Георгія 2 ступеня[d], орден Святого Георгія 1 ступеня[d], орден святого Станіслава, орден Слона, орден Серафимів, орден Святого Володимира 1 ступеня[d], орден Святого Олександра Невського і Георгіївська зброя
Герб

Григо́рій Олекса́ндрович Потьо́мкін (нар. 13 (24) вересня 1739(17390924), Чижово — пом. 5 (16) жовтня 1791) — російський державний і військовий діяч, дипломат, генерал-фельдмаршал1784), князь. Великий Гетьман Катеринославських та Чорноморських козацьких військ, прозваний козаками Гриць Нечеса (у деяких селянських переказах з'являється під іменем Катеринич.)

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у селі Чижово Духовщинського повіту (тепер Смоленська область, Росія). Мати — Дарія Василівна. З 1756 навчався в Московській університетській гімназії, звідки в 1760 виключений. Військову службу розпочав у кінній гвардії. За участь у палацовому перевороті 1762, внаслідок якого Катерина ІІ здобула російський престол, отримав чин гвардійського підпоручика. Учасник Російсько-турецької війни 1768-74, з 1768 — генерал-майор, з 1771 — генерал-поручик.

Керував приєднанням до Російської імперії і первісним устроєм Новоросії, де володів колосальними земельними наділами і заснував ряд міст, включно з теперішніми обласними центрами Дніпром (1776), Херсоном (1778) і Миколаївом (1789). Піднісся як фаворит, а з 8 червня 1774 року (за непідтвердженими відомостями) морганатичний чоловік Катерини II[2]. У 1784 році нагороджений чином генерал-фельдмаршала. У Петербурзі вибудував для себе Таврійський палац. З 1770 став фаворитом Катерини II, набув вирішального впливу на внутрішньо- та зовнішньополітичні справи Російської імперії. Обіймав ряд високих державних і військових посад — член Державної Ради, генерал-ад'ютант (з 1774) та генерал-фельдмаршал1784), Президент Військової колегії (з 1784).

У 1772 на одній з козацьких рад Потьомкін був записаний до Кущівського куреня Коша Запорізької Січі почесним козаком під прізвиськом Грицько Нечеса, через його перуку.[3] В 1775 за ініціативою Потьомкіна було ліквідовано Запорізьку Січ. Обіймав посади: у 1774—1783 рр. генерал-губернатора Новоросійської губернії, 1775—1783 рр. — азовського губернатора, у 1783—1791 — катеринославський генерал-губернатор, з 1784 — таврійського губернатора, у 1785—1791 — астраханського губернатора, 1785—1791 — саратовського губернатора, 1787—1791 — Харківського губернатора. У 1783 Потьомкин зреалізував проект загарбання Криму Російською імперією, за що дістав титул «князя Таврійського».

З 1783 Потьомкін управляв новоствореним Катеринославським намісництвом, до складу якого увійшла значна частина південноукраїнських земель. Потьомкін, будучи добрим адміністратором і володіючи фактично необмеженою владою, здійснював заходи з колонізації Півдня України й Криму. 1776-го Потьомкін наказав не повертати селян-утікачів з Лівобережної та Правобережної України, чим сприяв заселенню та господарському освоєнню краю (найпаче після юридичного запровадження кріпацтва 1783 року в Лівобережжі та Слобожанщині). У період правління Потьомкіна почалося будівництво Миколаєва, Херсона, Катеринослава, Севастополя, було розпочато вивчення покладів руд і кам'яного вугілля на півдні України.

Потьомкін, розуміючи постійну загрозу російсько-турецького воєнного конфлікту (особливо після захоплення Росією території Кримського ханства) та спостерігаючи перехід колишніх запорожців на підвладні Туреччині землі[джерело?], вважав за потрібне відновити українське козацтво. З 1783 Потьомкін вів перемовини з представниками колишньої запорізької старшини (Сидором Білим (Легкоступом), Захарієм Чепігою) про створення нового добровільного козацького формування. В 1788-му Потьомкін підтримав проект В. В. Капніста про необхідність відновлення козацьких полків і сприяв організації Катеринославського козацького війська та Війська Вірних козаків (згодом — Чорноморське козацьке військо). У 1790 Потьомкіну було присвоєно титул великого гетьмана Катеринославського і Чорноморського козацького війська.

Підтримував стосунки з відомими діячами української культури — як-от Володимиром Золотницьким, Василем Рубаном, Лукою Січкарівим та іншими. У 1786 домігся затвердження проекту відкриття університету в Катеринославі (не встиг його реалізувати). Толерантно ставився до діяльності греко-католицької церкви, підтримував єдиного в Російській імперії греко-католицького єпископа полоцького І. Лісовського.

Був головнокомандувачем російської армії впродовж російсько-турецької війни 1787-92 рр. Під час мирних російсько-турецьких перемовин 1791 Потьомкін захворів і помер на шляху з Яс до Миколаєва. Похований у Херсоні.

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Елисеева О. И. Геополитические проекты Г. Потёмкина
  3. Гетьман Грицько Нечеса
  4. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]