Потьомкін Григорій Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Потьомкін Григорій Олександрович
Princepotemkin.jpg
Потьомкін Григорій Олександрович
Інші імена Гриць Нечеса
Народився 13 (24) вересня 1739(1739-09-24)
Чижово
Помер 5 (16) жовтня 1791(1791-10-16) (52 роки)
на шляху з Яс до Миколаєва
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Проживання Москва
Діяльність мовознавець і військовослужбовець
Alma mater Московський державний університет імені Ломоносова
Титул князь Таврійський,
Великий гетьман Катеринославських та Чорноморських козацьких військ
Звання генерал-фельдмаршал
Конфесія синодальне Православ'я
Батько Олександр Васильович Потьомкін(нар.1673-пом.1743)
Матір Дарія Василівна Кондирева(нар.1704-пом.1780)
Родичі сестри: Дарія, Пелагея, Марія(пом.1774), Олена(нар.1737-пом.1769)
Дружина Катерина ІІ
Діти донька Єлизавета Григорівна Тьомкіна
Нагороди
Орден Святого Олександра Невського
Орден Білого Орла
Орден Чорного орла
Орден Святої Анни
Орден Святого Георгія
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден святого Станіслава
Орден Слона
Орден Серафимів
Орден Святого Володимира 1 ступеня
Орден Святого Олександра Невського
Орден Святого Володимира 1 ступеня
Георгіївська зброя
Potyomkin earl v1 p26.png

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Григо́рій Олекса́ндрович Потьо́мкін (нар. 13 (24) вересня 1739(17390924), Чижово — пом. 5 (16) жовтня 1791) — російський державний і військовий діяч, дипломат, генерал-фельдмаршал1784), князь. Великий Гетьман Катеринославських та Чорноморських козацьких військ, прозваний козаками Гриць Нечеса.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився у селі Чижово Духовщинського повіту (тепер Смоленська область, Росія). Мати — Дарія Василівна. З 1756 навчався в Московській університетській гімназії, звідки в 1760 виключений. Військову службу розпочав у кінній гвардії. За участь у палацовому перевороті 1762, внаслідок якого Катерина ІІ здобула російський престол, отримав чин гвардійського підпоручика. Учасник Російсько-турецької війни 1768-74, з 1768 — генерал-майор, з 1771 — генерал-поручик.

Керував приєднанням до Російської імперії і первісним устроєм Новоросії, де володів колосальними земельними наділами і заснував ряд міст, включно з теперішніми обласними центрами Дніпром (1776), Херсоном (1778) і Миколаївом (1789). Піднісся яко фаворит, а з 8 червня 1774 року (за непідтвердженими відомостями) морганатичний чоловік Катерини II[1]. У 1784 році нагороджений чином генерал-фельдмаршала. У Петербурзі вибудував для себе Таврійський палац. З 1770 став фаворитом Катерини II, набув вирішального впливу на внутрішньо- та зовнішньополітичні справи Російської імперії. Обіймав ряд високих державних і військових посад — член Державної Ради, генерал-ад'ютант (з 1774) та генерал-фельдмаршал1784), Президент Військової колегії (з 1784).

У 1772 на одній з козацьких рад Потьомкін був записаний до Кущівського куреня Коша Запорізької Січі почесним козаком під прізвиськом Грицько Нечеса, через його перуку.[1] В 1775 за ініціативою Потьомкіна було ліквідовано Запорізьку Січ. Обіймав посади: у 1774–1783 рр. генерал-губернатора Новоросійської губернії, 1775–1783 рр. — азовського губернатора, у 1783–1791 — катеринославський генерал-губернатор, з 1784 — таврійського губернатора, у 1785–1791 — астраханського губернатора, 1785–1791 — саратовського губернатора, 1787–1791 — Харківського губернатора. У 1783 Потьомкин зреалізував проект загарбання Криму Російською імперією, за що дістав титул «князя Таврійського».

З 1783 Потьомкін управляв новоствореним Катеринославським намісництвом, до складу якого увійшла значна частина південноукраїнських земель. Потьомкін, будучи добрим адміністратором і володіючи фактично необмеженою владою, здійснював заходи з колонізації Півдня України й Криму. [1776]]-го Потьомкін наказав не повертати селян-утікачів з Лівобережної та Правобережної України, чим сприяв заселенню та господарському освоєнню краю (найпаче після юридичного запровадження кріпацтва 1783 року в Лівобережжі та Слобожанщині). У період правління Потьомкіна почалося будівництво Миколаєва, Херсона, Катеринослава, Севастополя, було розпочато вивчення покладів руд і кам'яного вугілля на півдні України.

Потьомкін, розуміючи постійну загрозу російсько-турецького воєнного конфлікту (особливо після захоплення Росією території Кримського ханства) та спостерігаючи перехід колишніх запорожців на підвладні Туреччині землі[Джерело?], вважав за потрібне відновити українське козацтво. З 1783 Потьомкін вів перемовини з представниками колишньої запорізької старшини (Сидором Білим(Легкоступом), Захарієм Чепігою) про створення нового добровільного козацького формування. В 1788-му Потьомкін підтримав проект В. В. Капніста про необхідність відновлення козацьких полків і сприяв організації Катеринославського козацького війська та Війська Вірних козаків (згодом — Чорноморське козацьке військо). У 1790 Потьомкіну було присвоєно титул великого гетьмана Катеринославського і Чорноморського козацького війська.

Підтримував стосунки з відомими діячами української культури — як-от Володимиром Золотницьким, Василем Рубаном, Лукою Січкарівим та іншими. У 1786 домігся затвердження проекту відкриття університету в Катеринославі (не встиг його реалізувати). Толерантно ставився до діяльності греко-католицької церкви, підтримував єдиного в Російській імперії уніатського єпископа полоцького І. Лісовського.

Був головнокомандувачем російської армії впродовж російсько-турецької війни 1787-92 рр. Під час мирних російсько-турецьких перемовин 1791 Потьомкін захворів і помер на шляху з Яс до Миколаєва. Похований у Херсоні.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Гетьман Грицько Нечеса
  2. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела та література[ред.ред. код]