Тенсіометрія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 23:49, 17 грудня 2020, створена Mykola7 (обговорення | внесок) (Скасовано останнє редагування (91.224.97.38) і відновлено версію 26154534 Білецький В.С.)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Тенсіометрія (рос. тенсиометрия; англ. tensiometry, нім. Tensiometrie f) – сукупність методів вимірювання поверхневого натягу рідин.

Загальний опис

[ред. | ред. код]

Способи визначення поверхневого натягу поділять на статичні і динамічні. У статичних методах поверхневий натяг визначається на поверхні, яка сформувалася і знаходиться в рівновазі. Динамічні методи пов'язані з руйнуванням поверхневого шару. У разі вимірювання поверхневого натягу розчинів (особливо полімерів або ПАР) слід користуватися статичними методами. У ряді випадків рівновага на поверхні може наступати протягом декількох годин (наприклад, у випадку концентрованих розчинів полімерів з високою в'язкістю, високов’язких речовин-зв’язуючих агломерації, брикетування тощо). Динамічні методи можуть бути застосовані для визначення рівноважного поверхневого натягу і динамічного поверхневого натягу. Наприклад, для розчину мила після перемішування поверхневий натяг 58 Дж/м², а після відстоювання - 35 Дж/м². Тобто поверхневий натяг змінюється. До встановлення рівноважного стану поверхневий натяг – динамічний. Статичні методи: метод підняття в капілярі, метод Вільгельмі, метод лежачої краплі, метод визначення за формою висячої краплі, метод краплі, що обертається.

Динамічні методи: метод Дю Нуї (метод відриву кільця), сталагмометричний, або метод підрахунку крапель, метод максимального тиску бульбашки, метод осцилюючого струменя, метод стоячих хвиль, метод біжучих хвиль.

Див. також

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]

Інтернет-ресурси

[ред. | ред. код]