Григорій Білогруд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 09:01, 11 березня 2021, створена AHbot (обговорення | внесок) (виправлення включення вилученого файлу: Файл:Григорій Білогруд.jpg (by DelinkerBot))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Григорій Білогруд
Народився невідомо
Бабанка
Помер невідомо
Країна  Гетьманщина
Діяльність дипломат
Військове звання полковник

Григо́рій Білогру́д (роки народження і смерті невідомі) — уманський полковник, дипломат Української козацької держави другої половини XVII століття.

Біографія

Народився, імовірно, в селі Бабанка (нині селище міського типу Уманського району Черкаської області). У другій половині 50-х років XVII століття став бабанським сотником Уманського полку.

2 травня 1659 року присягав на вірність умовам Гадяцького договору 1658 року у Варшаві, підписався під статтями Чуднівського договору 1660 року.

Від 1665 року — уманський полковник. 18 серпня присягнув на вірність гетьману Петру Дорошенку. Відіграв важливу роль у розгромі польського війська під Браїловим. Улітку наступного року здійснив розвідувальний рейд у Галичину. Наприкінці серпня 1668 року разом із Л. Брускевичем виїхав до Стамбула вести переговори про умови прийняття протекції Османської імперії. У першій половині 1670 року знову двічі відвідував столицю Османської імперії, добиваючись відокремлення козацької України від Польщі по етнічному кордонові розселення українців, стримування ворожих дій щодо України з боку Кримського ханства та надання Україні військової допомоги.

Розчарувавшись у турецькій протекції, разом з іншими правобережними полковниками брав участь у середині березня 1674 року в роботі Переяславської ради, яка обрала гетьманом «обох сторін Дніпра» Івана Самойловича. Для обстоювання інтересів правобережного гетьманства у складі посольства виїздив до Москви. Подальша доля невідома.

Література

Посилання

  • Білогруд Григорій // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М.М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.36