Андрєєв Сергій Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андрєєв Сергій Сергійович
Народився25 квітня 1923(1923-04-25)
Москва, СРСР
Помер18 січня 1995(1995-01-18) (71 рік)
Москва, Росія
ПохованняВаганьковське кладовище
Країна СРСР
 Росія
Діяльністьтенісист, спортивний тренер
Знання мовросійська
Учасникнімецько-радянська війна
Роки активності1937 — 1970
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня орден Червоної Зірки орден «Знак Пошани» медаль «За бойові заслуги»
заслужений майстер спорту СРСР заслужений тренер СРСР

Сергій Сергійович Андрєєв (25 квітня 1923, Москва - 18 січня 1995, Москва) — радянський тенісист і тенісний тренер, заслужений майстер спорту СРСР (1963), заслужений тренер СРСР (1970). 12-кратний чемпіон СРСР в різних розрядах, в тому числі 6 разів в одиночному розряді (1952, 1954-1958), абсолютний чемпіон Спартакіади народів СРСР 1956 року. Капітан чоловічої збірної СРСР в Кубку Девіса і жіночої збірної СРСР в Кубку Федерації . Член Залу російської тенісної слави (2005).

Біографія

Сергій Андрєєв народився в Москві в 1923 році і почав грати в теніс в 14 років. Брав участь в Великій Вітчизняній війні , був поранений [1] ; в 1944 році нагороджений медаллю « За бойові заслуги », в 1945 році - орденом Червоної Зірки (пізніше, в 1957 році, нагороджений також орденом « Знак Пошани » [2], а в 1988 році орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня ).

За словами Лариси Преображенської, довгий час грала з ним в змішаному парному розряді, Андрєєв домігся високих результатів самостійно, без допомоги тренера. Він довгий час залишався майстром гри з задньої лінії, але на четвертому десятку років життя освоїв і виходи до сітки, розуміючи, що без них не зможе перемагати [1]. Після цього його завершальний удар справа у сітки навіть отримав власну назву «Андріївська хлопавка». У командних змаганнях Андрєєв представляв спорттовариство « Спартак » і збірну Москви. З 1952 по 1958 роки він 12 разів вигравав чемпіонат СРСР з тенісу в різних розрядах; шість перемог здобув в одиночному розряді (в 1952 і з 1954 по 1958 роки) , в чоловічому парному розряді перемагав в 1954, 1956, 1957 і 1958 роках (перші два титули з Семеном Беліц-Гейманом, останні два - з Миколою Озеровим ), в змішаному парному розряді - в 1954 (з Клавдією Борисовою ) і 1956 році (з Преображенською); також багаторазово ставав фіналістом чемпіонатів СРСР у всіх розрядах з 1948 по 1960 рік [3] . У 1954 і 1956 роках - абсолютний чемпіон СРСР (переможець у всіх трьох розрядах) [4] ; крім того, в 1956 році Андрєєв став абсолютним чемпіоном Спартакіади народів СРСР, неодноразово вигравав чемпіонати Москви і першості ДСТ «Спартак». У 1963 році удостоєний звання « Заслужений майстер спорту СРСР » .

Хоча, за словами Преображенської, Андрєєв не любив ділитися ігровими напрацюваннями, на початку 1960-х років він був призначений на посаду старшого тренера збірної СРСР. Призначення стало для нього одночасно визнанням його здібностей і фактичним закінченням ігрової кар'єри: керівництво радянського тенісу не було готове до того, щоб тренери молодих гравців збірної змагалися з ними в чемпіонатах країни. Преображенська згадувала, що в матчі змішаних пар проти молодих Анни Дмитрієвої та Сергія Лихачова вони з Андрєєвим впевнено вели в рахунку, коли він раптово почав грати набагато гірше, і пов'язувала цей епізод з небажанням демонструвати, що тренер обігрує своїх підопічних. Крім того, додаткові труднощі в тренерській кар'єрі Андрєєва виникали через те, що збірну вони тренували спільно з Беліц-Гейманом, сповідували зовсім протилежний стиль гри: якщо Андрєєв наголосив гру на задній лінії, то Беліц-Гейман вимагав від гравців при першій можливості виходити до сітки [1].

Чоловіча збірна СРСР провела під керівництвом Андрєєва 33 матчі в Кубку Девіса в період з 1962 по 1973 рік. У 1970 році Сергій Андрєєв отримав звання « Заслужений тренер СРСР ». Одночасно, в 1968 році, він очолював і жіночу збірну в Кубку Федерації, де вона під його керівництвом провела три матчі . З цієї посади Андрєєв був звільнений після того, як в ході поїздки з жіночої збірної в Італію у нього в поїзді вкрали сумку з грошима і паспортами всіх членів команди. Пізніше, в 1980-і роки, він тренував грузинську тенісистку Лейлу Месхі, часто літаючи до неї в Тбілісі [1].

Сергій Андрєєв помер в січні 1995 року, на 72-му році життя . Похований на Ваганьковському кладовищі в Москві [1] [5] . У 2005 році його ім'я було включено до списків Залу російської тенісної слави [6] .

Примітки

  1. ↑ а б в г д Лариса Преображенская, Юрий Захарьев. Мы десять лет играли микст // Теннис+. — 2000. — № 5 (29 червня).
  2. ↑ Награждение спортсменов, тренеров и работников физической культуры и спорта // Сборник указов Президиума Верховного Совета СССР о награждении орденами и медалями СССР. — 1957. — № 27 (120) (июль). — С. 20.
  3. ↑ Борис Фоменко. Чемпионаты СССР летние личные // Российский теннис. Энциклопедия. — М., 1999.
  4. ↑ Борис Фоменко. Абсолютный чемпион СССР // Российский теннис. Энциклопедия. — М., 1999.
  5. ↑ Андреев С.С. moscow-tombs.ru. Процитовано 11 вересня 2020.
  6. ↑ Справочная информация: Зал российской теннисной Славы (ЗРТС). Современный музей спорта. Олимпийский комитет России. Процитовано 10 липня 2018.

Посилання

  • Андреев Сергей Сергеевич / В. И. Линдер // Большая российская энциклопедия : [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов. — М. : Большая российская энциклопедия, 2004—2017.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Андрєєв_Сергій_Сергійович&oldid=32761163