Го Можо

Го Можо
кит. 郭沫若
Ім'я при народженні	Го Кайджен
Псевдо	Годін Ташида, Ян І
Народився	16 листопада 1892(18921116) Лешань
Помер	12 червня 1978 Пекін
Громадянство	КНР
Національність	китаєць
Діяльність	письменник, поет, драматург
Галузь	Історія Китаю
Alma mater	Shishi High Schoold, Перша вища школаd, колишня Шоста вища школаd, Кюсюський університет, Науково-технологічний університет Китаю, Sichuan Universityd і The Affiliated High School of Sichuan Universityd
Знання мов	китайська
Заклад	Китайська академія наук
Членство	Академія Сініка, Academic Division of Philosophy and Social Sciences of the Chinese Academy of Sciencesd і Польська академія наук
Посада	член Всекитайських зборів народних представниківd
Батько	Го Чжаопей
Мати	Дучжень Ао
У шлюбі з	3 одружений
Діти	10 дітей
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Го Можо (*郭沫若, 16 листопада 1892 —†12 червня 1978) — китайський письменник, поет, драматург, історик, громадський діяч.

Життєпис

Походив із заможної родини, що займалася лляними тканинами. Народився у міській окрузі Лешань (провінція Сичуань) 1892 року. Поступив до середньої школи у Ченду. Після закінчення середньої школи у 1914 році виїхав до Японії, де здобув медичну освіту в університеті Кюсю, водночас добре засвоївши японську мову. Втім лікарем не став, захопившись з 1919 року літературою. У 1922 році став одним з організаторів товариства «Творчість» (Чуанцзао).

У 1926 році повертається до Китаю — м. Гуанчжоу (провінція Гуандун). Протягом 1926—1927 років брав участь у громадянській війні як політкомісар революційних військ, дослужившись до заступника директора Головного політичного управління національно-революційної армії у званні старший лейтенант. У 1927 році стає членом Комуністичної партії Китаю. Брав участь у повстанні проти уряду Гоміньдан. Після поразки революції у 1928 році виїхав в еміграцію до Японії (на нього було видано арешт урядом Чан Кайши). Тут перебував до 1937 року.

У 1937 році, на початку нової війни Китаю з Японією, повертається на батьківщину (канадським теплоходом «Квін» прибув до Шанхаю). Тоді ж опублікував низку статей на підтримку Чан Кайши. Того ж року перебирається до Нанкіна. Го Можо за сприяння комуністів, перш за все Чжок Еньлая, займав важливі пости в політуправлінні національної армії (директора Управління політвідділу Третьої військової ради).

У 1938 році перебирається до Чунціна, тимчасової столиці країни. У 1940 році призначається головою Комітету в справах культури. На цій посаді організовує літературні лекції, семінари з міжнародних питань. У 1941 році за рішенням Південного Бюро КПК залишив Чунцін.

Після капітуляції Японії 1945 року брав участь у боротьбі за демократизацію Китаю, проти урядового терору Гоміньдана. Того ж року відвідав Індію, Іран, Радянський Союз. В 1948 перебрався у так звані «Звільнені райони», що були підконтрольні комуністам.

Після установлення з 1949 року влади комуністів в Китаї Го Можо обіймав посади голови Всекитайської асоціації діячів літератури і мистецтва, президента Академії наук, члена керівництва Всекитайської ради народних представників (парламенту КНР). У 1951 році був удостоєний Ленінської премії миру СРСР.

У 1966 році він публічно зрікся від усього написаного, схвалив «культурну революцію», увійшов до складу підданого чищенню керівництва Комуністичної партії Китаю. Наприкінці життя він «вітав падіння „банди чотирьох“». Помер у Пекіні 1978 року.

Творчість

Відомий як автор однієї з перших книг нової поезії — збірка «Нюйшень» («Богині», 1921 рік). Новаторська за формою, в чомусь запозичена у західних поетів, романтично-експресивна за духом, книга сповнена переходом від бунтів до розчарувань. У наступній книзі автора «Сінкун» («Зоряний простір») тема розчарування стане переважати.

Напочатку 1920-х років Го Можо опублікував також кілька коротких п'єс на історичні сюжети антифеодальної спрямованості, дещо в чому автобіографічних сентиментальних оповідок, зокрема «Ганьлань» («Оливи»), збірку любовної лірики «Пін» («Ваза»). Водночас перекладав фрагменти з «Фауста» і «Війни і миру».

У 1924 році Го Можо почав переходити на позиції «революційної літератури», що відображено в збірці віршів «Цяньмао» («Авангард»).

Перебуваючи в Японії у 1930-х роках, займався вивченням стародавньої історії, писемності та філософії Китаю («Стародавні китайські соціальні дослідження», 1930 рік), одночасно написавши 4 томи мемуарів про своє життя у літературі та політиці.

Напочатку 1940-х років створив 6 великих історичних п'єс із злободенним підтекстом, з яких найбільшу популярність здобула трагедія «Цюй Юань» про великого поета-патріота давнини. У воєнні роки він випустив також збірки віршів «Чжань шен» («Голоси війни») і «Тяотан» («Цикади»).

У перший період КНР він публікує декілька збірок віршів, дві історичні драми («Цай Вень-цзи» та «У Цзетянь»), чимало публіцистичних та наукових робіт.

Джерела

• Roy D.T. Kuo Mo-jo: The Early Years. Cambr. (Mass.), 1971.
• Paul Demiéville, " Un conte philosophique chinois ", Choix d'études sinologiques (1921—1970), Leyde, E. J. Brill, 1973, p. 34-43