Влад Лістьєв. Упереджений реквієм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 13:40, 28 листопада 2021, створена Andriy.vBot (обговорення | внесок) (виправлення дат)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 28 листопада 2021, заснована на цій версії.
«Влад Лістьєв. Упереджений реквієм»
АвторДодолєв Євген Юрійович
Моваросійська
Жанрпубліцистика
Видано2012
Сторінок320
Попередній твір«The Взгляд» — бітли перебудови

«Влад Лістьєв. Упереджений реквієм» — книга Євгена Додолєва про Владислава Лістьєва, в якій розповідається про невідомі «аспекти біографії популярного телеведучого»[1][2] і розповідається «як створювалася програма, яка перевернула життя країни»[3][4]. Випущена слідом за книгою про передачу «Взгляд» («The Взгляд» — бітли перебудови)[5][6][7][8][9][10][11][12][13]. «Парламентська газета[ru]» схарактеризувала обидві книги як «сенсаційні»[14]. Автор зазначав: «Він [Лістьєв] став легендою і за особистісними якостями, і за професійними. Жодних міфів для підтвердження цього статусу бренд „Влад Лістьєв“ не потребує»[12].

Про книгу

В одному з інтерв'ю автор пояснив, що хотів розповісти в книзі те, що пам'ятає, і дати слово всім"[15]. Книга, датована 2012 роком, фактично побачила світ в кінці 2011 року, напередодні відкриття XV національної виставки-ярмарку «Книги Росії»[16][17]. Газета «Правда», помилково приписала авторство книги Владу Лістьєву (вбитому за 16 років до її виходу)[18][19]. «Приватний кореспондент» опублікував фрагмент рукопису в квітні 2012 року[20].

Портретна галерея персонажів розташована за алфавітом[21]. Спочатку планувалася «неформальна» обкладинка, але автор наполіг на «канонічному» зображенні головного героя книги[22]. Передмову написав Кирило Разлогов[ru][23]:

Пропонована увазі читача книга - явище по-своєму унікальне, оскільки вона поєднує в собі кілька проекцій того (або, наслідуючи об'єкт опису і аналізу, - кілька поглядів на те), що відбувалося, здавалося б, у зовсім недавньому минулому й у всіх у пам'яті, однак, подається кожним зі своєї позиції, нерідко суперечливій іншим.

«Комсомольская правда», називаючи автора «іконою перебудовної журналістики», писала, що «найжорсткіший вирок він виносить головному героєві — Лістьєву: Влад був кращим у професії, але вбили не журналіста, вбили не талановитого бізнесмена, а народного улюбленця, який переоцінив свій статус і втратив орієнтири»[24].

Книга "дає відповідь на питання «Звідки тільки беруться в таких обсягах зверхньо-презирливе ставлення до оточення, зацикленість на „себе коханого“, хамство, всезнайство і абсолютна категоричність» телеведучих[25][26]. Микола Гульбінський[ru] у своїй рецензії цитував автора[25]:

Якщо вірити Додолєву (а я особисто йому вірю, він точний у деталях, а отже, швидше за все, не спотворює істину і по крупному), Лістьєв все ж зумів уникнути характерних для його професії особистісних деформацій: «Владислав точно не був підлим. Не був заздрісним. Дріб'язковим не був.... Святим, звичайно, не був, грішив у повний зріст. Всім своїм дружинам зраджував і був гірким п'яницею. Але хто без гріха? Лістьєв був абсолютно порядний стосовно тих, кого вважав своїми... Був великодушний по-царськи. Талановитий багатогранно. Привабливий безмежно».

Рецензенти відзначали, що Додолєв — «дуже сміливий автор і не боїться оприлюднювати такі факти, які інший притримав би для вузького кола друзів і близьких»[25], але при цьому звертали увагу на авторську позицію щодо героя оповідання: «глядачі, журналісти, ми всі втратили кращого в професії… І це найголовніше» в книзі[12].

Рецензії та відгуки

Євген Додолєв - безпосередній учасник програми «Взгляд», про яку він пише з палкою зацікавленістю. І все ж він будує свою книгу не як потік особистих спогадів, а скоріше як конструктор-аналітик: автор-упорядник монтує різні шматки того, що відбувається, міфи, інтерв'ю, які, кожне по-своєму, проливають світло на якийсь невеликий фрагмент цієї вельми повчальної, хоча й досить короткої історії, та прагне знайти в цьому своєрідному калейдоскопі певні силові поля, які так чи інакше видаються йому важливими... Цей текст заворожує тим, що висвічує цих та інших персонажів в різних контекстах і з різних позицій. Періодично Додолєв раптом згадує про те, що він всесильний «Автор», використовує це своє становище і починає прямо аналізувати поведінку людей у ​​вирі подій того бурхливого часу, а не просто зіштовхувати їх в системі музичних протиставлень. У цих випадках з ним можна погоджуватися або не погоджуватися, але його думки і погляди завжди цікаві і яскраво викладені, часом вони навмисно шокують і входять у протиріччя з поточними помилками як вчорашнього, так і позавчорашнього і сьогоднішнього днів.[23]

З передмови Кирила Разлогова

Телеведучий та публіцист Андрій Добров[ru] (журнал «Однако[ru]») писав[27]:

Здавалося б, що такого — за останні роки було написано багато статей, в яких зухвалі автори то зішкрібали, то просто зривали позолоту з образу першого гендиректора ОРТ. Але метою Додолєва зовсім не було викрити, зішкребти, викликати сумніви і підозри. Він визнає той факт, що Влада Лістьєва застрелили в 95-му і навіть відводить багато місця в книзі і самому вбивству, і тому, що сталося після. Але насправді ця книга не про Лістьєва. Вона про Перебудову. Ще точніше — про Перебудову на Центральному телебаченні.

Літературний критик Олександр Кондрашов[ru] («Літературна газета») запитував[28]:

Хто вбив Влада? Владислава Миколайовича Лістьєва, героя нашого часу, простого російського хлопця з «напівпідвальної» робітничої родини, який на перебудовній хвилі злетів вище нікуди... Важко дати відповідь на це питання, тому що в його смерті так чи інакше були зацікавлені (винні) багато. Його хотіли вбити і вбивали всі, починаючи з нього самого.

Журналіст і медіаменеджер Антон Антонов-Овсієнко інтерпретує цитату з рукопису[29]:

Додолєва відтворює сценку в останкінському буфеті: головний персонаж книги пророчо зауважує, що в Останкіно «простіше вбити людину, ніж пропустити її вперед». А все чому? Тому що на ТБ, ми це знаємо, з усіх видів ЗМІ найбільші заробітки.

Отар Кушанашвілі писав[30]:

По хорошому зухвалих, готових вирватися з плутаних заростей теорії і повернутися до настільки любого мені, старомодному трудоголікові, живого життя людей - всього нічого. Про світлої пам'яті Влада Лістьєва вам все - та й як! - повідав Є.Ю. Додолєв.

Про фактор «сумнівних фінансових операцій» і «великі гроші на ТБ» згадували й інші рецензенти[25][31][32].

При цьому «Комсомольская правда» підкреслювала: «немає навіть натяку на гру в об'єктивність — книга написана „з пристрастю“, що випливає вже з її назви»[24].

«Приватний кореспондент», відзначаючи, що «Євген Додолєв у російській журналістиці фігура не просто знакова, але, можна сказати, етапна», звертає увагу на відтворені у книзі «точні характеристики» [[Олександр Любимов|Олександра Любимова]] та інших героїв твору[12].

Критика

  • Необ'єктивність викладу і спостережень відзначалася як загальна оцінка якостей російської еліти[25]:
Ось ця якість, відзначена Додолєвим — бути порядним стосовно «своїх» — дуже характерна для нашої політичної, фінансової, медійної та всякої іншої «еліти». Зі «своїми», тобто з тими, кого ці «небожителі» вважають людьми свого кола, прийнято дотримуватися пристойності. З іншими — все дозволено. Абсолютно все.
  • Влад Лістьєв
    Влад Лістьєв
  • Олександр Любимов
    Олександр Любимов
  • Анатолій Лисенко
    Анатолій Лисенко
  • Політковський і Мукусєв
    Політковський і Мукусєв
  • Рецензенти висловлювали розчарування окремими характеристиками героїв[12][33]:
Побіжно згаданий факт, що Віталій Вульф[ru] був «похований поруч зі своїм чоловіком», наприклад… Доноси в КДБ, які строчив один з «взглядівських» начальників Анатолій Лисенко на своїх підлеглих. Все це не може не засмучувати. При тому, що про Лисенко розповів автору Володимир Мукусєв[ru], а сам Додолєв досить енергійно виправдовує «взглядівського» патрона, кажучи про те, що папери, які — на доведення своїх звинувачень — пред'явив йому екс-ведучий не можна назвати доносами в чистому вигляді: це просто розшифровки ефірів з позначками…
  • Ігор Воєводін[ru] цитує «безсмертний пушкінський епіграф — „Він з однаковою байдужістю зізнавався як у поганих вчинках, так і в добрих — наслідок відчуття переваги, можливо, уявної“?… Про це теперішнього Додолєва»[12].

Див. також

Примітки

  1. ↑ Влада Листьева помянули с пристрастием
  2. ↑ Додолев раскрыл бандитские эпизоды биографии Якубовича и Влада Листьева // ПОЛИТ.РУ
  3. ↑ Влада Листьева могли убить коллеги // Республика online NEWS-R.ru. Архів оригіналу за 15 жовтня 2018. Процитовано 11 липня 2019.
  4. ↑ «Вбивати Влада ніхто не хотів. Але він заважав Бадрі Патаркацішвілі проводити реформу на «першій кнопці». business-gazeta.ru. 7 квітня 2012. Архів оригіналу за 11 лютого 2013. Процитовано 10 лютого 2013.
  5. ↑ Евгений Додолев представил в Москве книгу «Взгляд» — битлы перестройки // Интерфакс
  6. ↑ Взглядовцы, битлы телеэфира // Первый канал
  7. ↑ Книги про СМИ: с чего начинаются, и чем иногда оканчиваются
  8. ↑ «Битлы перестройки» Евгения Додолева
  9. ↑ Йя-Хха — Галерея // Программа Взгляд
  10. ↑ «Книги России-2012»: Бриллианты для диктатуры литературы // KP.RU
  11. ↑ «The Взгляд. Битлы перестройки» // Літературний дайджест
  12. ↑ а б в г д е Влад Листьев. Расставание с мифом // «Частный Корреспондент»
  13. ↑ Завгородняя, Дарья. (12 січня 2012). «Влада Лістьєва вбили випадково! Його хотіли тільки налякати». Комсомольская правда. Архів оригіналу за 11 лютого 2013. Процитовано 23 жовтня 2017.
  14. ↑ «ДВЕНАДЦАТЬ АПОЛОГЕТОВ КРАХА ИМПЕРИИ» // Рецензия на книгу Евгения Ю. Додолева «Красная дюжина. Крах СССР: они были против» в «Парламентской газете». Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 11 липня 2019.
  15. ↑ «Взгляд» был детищем КГБ СССР
  16. ↑ Кастрированные коты системы — Мир новостей. Архів оригіналу за 12 липня 2012. Процитовано 11 липня 2019.
  17. ↑ «Коты системы. Немартовские, кастрированные» // Журнал «Однако» номер #07 (116)
  18. ↑ О чём улыбнулся президент? // Газета «Правда»
  19. ↑ Наезд на Лысенко? — Посты блогов МК. Архів оригіналу за 17 квітня 2013. Процитовано 11 липня 2019.
  20. ↑ «Взгляд» изнутри :: Частный Корреспондент
  21. ↑ Евгений Додолев. «Влад Листьев. Пристрастный реквием» / / «Літературний дайджест»
  22. ↑ «Влад Листьев. Пристрастный реквием» // «МК»
  23. ↑ а б Издательский Дом «Новый Взгляд»
  24. ↑ а б «Влад Листьев. Пристрастный реквием, или 12 мифов о „Взгляде“» // «Комсомольская правда»
  25. ↑ а б в г д Но часто падением становится взлёт // TOP.oprf.ru
  26. ↑ Новости // Руспрес
  27. ↑ «История картечи» // Журнал «Однако» номер № 12 (121) за 2012 год
  28. ↑ // Рецензия на книгу Евгения Ю. Додолева // «Литературная газета»
  29. ↑ «The Взгляд. Битлы перестройки» // Книги для журналиста
  30. ↑ Книга то притворно инфантильна, то непритворно агрессивна — страница 22 // Отар Кушанашвили
  31. ↑ Листьев легко кидал людей
  32. ↑ Убитый Листьев был богатейшим человеком // Stringer — информационное агентство
  33. ↑ Дневник комбатанта «Архив блога». Архів оригіналу за 11 грудня 2013. Процитовано 11 липня 2019.

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Влад_Лістьєв._Упереджений_реквієм&oldid=33907044