Фірсова Джемма Сергіївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 18:20, 13 грудня 2021, створена Andriy.vBot (обговорення | внесок) (Бот: перекатегоризація з Кінорежисери СРСР на Радянські кінорежисери)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джемма Фірсова
рос. Джемма Фирсова
Ім'я при народженніДжемма Сергіївна Фірсова
Дата народження27 грудня 1935(1935-12-27)[1]
Місце народженняСамарканд, СРСР
Дата смерті8 травня 2012(2012-05-08)[1] (76 років)
Місце смертіМосква, Росія
ПохованняХімкінське кладовищеd
Громадянство СРСР
 Росія
Професіяакторка, режисерка-документалістка, журналістка, кінорежисерка, музична критикиня, документалістка, поетеса
Alma materВсеросійський державний інститут кінематографії (1966)
Член уСК СРСР
ЧоловікМікоша Владислав Владиславович
IMDbID 0278723
Нагороди та премії
Ленінська преміяДержавна премія СРСР
Ленінська преміяДержавна премія СРСР

Джемма Сергіївна Фірсова  (рос. Джемма Сергеевна Фирсова; 27 грудня 1935, Самарканд, Узбецька РСР — пом. 8 травня 2012, Москва, Росія) — радянська та російська акторка, режисер документального кіно, журналістка, громадський діяч. Лауреат Державної (1973) i Ленінської премії СРСР (1980).

Життєпис

Джемма Фірсова народилася 27 грудня 1935 року в Самарканді, де її батько, будучи військовим будівельником, командував інженерно-саперним батальйоном.

Закінчила Всесоюзний державний інститут кінематографії (1966, майстерня О. Довженка, М. Ромма).

У 1987 році брала участь у створенні екологічної організації «Союз Чорнобиль». Згодом була призначена керівником експертної групи щодо з'ясування безпосередніх причин аварії.

Автор декількох публіцистичних книг.

Джемма Фірсова померла 8 травня 2012 р. Похована на Хімкинському цвинтарі у Москві[2].

Сім'я

Чоловік — Мікоша Владислав Владиславович (1909—2004) — кінооператор-документаліст, фронтовий кінооператор Великої Вітчизняної війни, кінорежисер. Народний артист СРСР (1990), лауреат Сталінських (1943, 1949, 1951) і Державної премії СРСР (1976). Капітан третього рангу.

Фільмографія

  • «Ходіння по муках» (1958-59, Чародєєва),
  • «Червоні вітрила» (1961, Ліліан Грей, мати Артура),
  • «Війна і мир» (1967, Катіш),
  • «Чорне сонце» (1970, Ніколь Готьє),
  • «Це солодке слово — свобода!» (1972, Еллен Каррера) та ін.

Знялась в українських стрічках:

З 1968 р. працює в документальному кіно як режисер і сценарист («Поїзд у революцію» у співавт.; Головний приз на Міжнародному кінофестивалі в Лейпцигу; «Зима і весна сорок п'ятого» (Державна премія СРСР, 1973) тощо).

Література

  • Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С.451.

Примітки

Посилання