Куликівський узвіз
| Куликівський узвіз Харків | |
|---|---|
 Вид знизу вздовж Куликівського узвозу | |
| Місцевість | Нагірний район, Центр |
| Район | Київський |
| Колишні назви | |
| Садово-Куликівська, Революції | |
| Загальні відомості | |
| Протяжність | 430 м |
| Координати початку | 49°59′51.4″ пн. ш. 36°14′39.6″ сх. д. / 49.99761° пн. ш. 36.24433° сх. д. |
| Координати кінця | 49°59′39.5″ пн. ш. 36°14′35.6″ сх. д. / 49.99431° пн. ш. 36.24322° сх. д. |
| поштові індекси | 61002 |
| Транспорт | |
| Найближчі станції метро | «Архітектора Бекетова» (290 м) |
| Рух | двосторонній |
| Покриття | асфальт |
| Будівлі, пам'ятки, інфраструктура | |
| Будівлі | від № 1 до № 20 |
| Навчальні заклади | ХБМК № 1, ХНУМГ |
| Зовнішні посилання | |
| У проєкті OpenStreetMap | пошук у Nominatim |
| Мапа | |
 | |
 Куликівський узвіз у Вікісховищі | |
Куликі́вський узві́з — вулиця у Київському районі Харкова. Починається від вулиці Дарвіна і йде вниз за рельєфом на південь до вулиці Куликівської.
Історія й назва
Початок забудови вулиці відносять до XVIII століття. Разом із нинішньою вулицею Дарвіна вона називалася Садово-Куликівською. Назва походить від прізвища роду Куликовських — слобідсько-українського дворянського роду, полковників Харківського слобідського козацького полку Прокопія і його сина Матвія, який потім став предводителем харківського дворянства.[1]
У 1888 році на південному кінці вулиці поселився губернатор. Це призвело до того, що частину вулиці почали звати Губернаторською, хоча офіційного перейменування не було. У 1922 році її перейменували у вулицю Революції в пам'ять про Жовтневий переворот 1917 року. Під час німецької окупації Харкова окупаційна влада повернула вулиці назву Губернаторська, а трохи згодом замінила її на вулицю Сумцова. Після звільнення Харкова у 1943 році вулицю знову назвали вулицею Революції.
20 листопада 2015 року згідно із законом про декомунізацію вулицю було перейменовано на Куликівськмй узвіз.[2]
Будинки
Незважаючи на незначну довжину Куликівського узвозу, велика кількість будинків на ньому є пам'ятками архітектури Харкова.
- Будинок № 3 — Пам'ятка архітектури, охорон. № 247. Дитячий притулок, побудований у 1891 році архітектором С. І. Загоскіним. Нині в цьому будинку розміщується Харківський базовий медичний коледж № 1.
- Будинок № 7 — Цей невеликий одноповерховий будинок колись належав Миколі Федоровичу фон-Дітмару, видатному промисловцеві й громадському діячеві, гласному Харківської міської думи[3].
- Будинок № 8 — Пам'ятка архітектури, охорон. № 249. Житловий будинок, архітектор О. М. Бекетов, 1906 рік. Будинок постраждав від надбудови двох поверхів у радянські часи.
- Будинки № 9, 14 — Пам'ятки архітектури, охорон. № 248, 251. Житлові будинки невідомих архітекторів поч. XX століття.
- Будинок № 10 — Будинок належав одній з найбагатших сімей Російської імперії — Рубінштейнам. Знаменита танцівниця й акторка Іда Львівна Рубінштейн виросла в цій родині. Будинок також був надбудований пізніше. Деякі інші джерела називають будинок № 12 особняком Рубінштейнів.[4]
- Будинки № 12, 16 — У цих будинках нині розміщується Харківський національний університет міського господарства імені О. М. Бекетова.
Будинок № 12 — Пам'ятка архітектури, охорон. № 250. Особняк княгині Ширинської-Шихматової, кінець XIX століття. Архітектор, імовірно, В. Х. Нємкін.
Будинок № 16 — Пам'ятка архітектури, охорон. № 252. Колишній житловий будинок, 1903 рік. Архітектор М. І. Дашкевич.
- Будинок № 15 — Міський клінічний шкірно-венерологічний диспансер № 5[5].
- Будинок № 18 — Пам'ятка архітектури, охорон. № 253. Прибутковий будинок, архітектор Ю. С. Цауне, 1908 рік.
Втрачені будинки
На початку узвозу, там, де зараз студентська лікарня, стояв будинок знаного українського поета, ректора університету П. П. Гулака-Артемовского.
Про розташування колишнього губернаторського будинку точних відомостей немає.
Історичні події
В 1920—1921 роках майже вся Губернаторська вулиця перебувала у розпорядженні армійської ВНК. Тут розташувались особливий відділ 14-ї армії, особвідділ Південно-Західного фронту, Управління Особливих відділів Південного та Південно-Західного фронтів. В колишній губернаторській резиденції утримували арестантів[6].
Див. також
Куликівська вулиця (Харків)
Вулиця Дарвіна (Харків)
Джерела
- Єдиний адресний реєстр міста Харкова
- Улицы и площади Харькова. Историко-информационный справочник
- Московкин В.М. Дореволюционный Харьков: улица Губернаторская. Архів оригіналу за 29 жовтня 2020. Процитовано 29 жовтня 2020.
- А. Лейбфрейд. По бывшей Садово-Куликовской
- Ю. Бермант: улицы моего детства. Улица Революции
- Евгений Боровик. Прогулки по Харькову: улица губернаторов и венерологов
- Домофото. Список зданий Харьков, Куликовский спуск. Архів оригіналу за 3 листопада 2020. Процитовано 31 жовтня 2020.
Примітки
- ↑ Евгений Боровик. Прогулки по Харькову: Улица «хозяев» рога изобилия. Архів оригіналу за 7 лютого 2016. Процитовано 3 лютого 2016.
- ↑ Реєстр актів харківської міської ради. Про перейменування об'єктів топоніміки міста Харкова. Архів оригіналу за 16 березня 2016. Процитовано 2 лютого 2016.
- ↑ Андрей Парамонов (20 грудня 2019). Прогулки с Андреем Парамоновым. Дом Николая фон Дитмара по Губернаторской улице. Архів оригіналу за 29 жовтня 2020. Процитовано 29 жовтня 2020.
- ↑ О доме И. А. Рубинштейна
- ↑ Стационар кожно-венерологического диспансера № 5
- ↑ Едуард Зуб (29 жовтня 2020). Путівник по пеклу: харківське жахіття очима полтавця. Архів оригіналу за 29 жовтня 2020. Процитовано 29 жовтня 2020.