Даніель Салльнав

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 22:24, 13 лютого 2022, створена TohaomgBot (обговорення | внесок) (Перекладено дати в примітках з англійської на українську)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 13 лютого 2022, заснована на цій версії.
Даніель Салльнав
Danièle Sallenave
Народилася28 жовтня 1940(1940-10-28) (84 роки)
Анже, Франція
ГромадянствоФранція Франція
Національністьфранцуженка
Діяльністьпрозаїк, журналістка, перекладачка
Alma materВища школа для дівчат
ЗакладУніверситет Париж X Нантер
Мова творівфранцузька
Жанрроман
Magnum opusQ3234821?
ЧленствоФранцузька академія, Haut comité des commémorations nationalesd (2019) і Q130758335?
Конфесіяатеїзм[1]
Нагородипремія Ренодо (1980)
CMNS: Даніель Салльнав у Вікісховищі

Даніель Салльнав (фр. Danièle Sallenave, 28 жовтня 1940(19401028), Анже, Франція) — французька письменниця, перекладачка та журналістка. У 1980 році письменниця отримала премію Ренодо за роман "Les Portes de Gubbio".

Біографія

Даніель Салльнав народилась 28 жовтня 1940 року в Анже (Франція). У квітні 2011 року вона стала членом Французької академії. [2][3]

Нагороди та премії

  • 1980 р. – премія Ренодо за роман "Les Portes de Gubbio"
  • 2005 р. – Grand prix de littérature de l'Académie française
  • 2005 р. – Grand prix Jean-Giono за твір "La Fraga"
  • 2006 р. – Prix Marguerite-Duras за твір "Quand-même"
  • 2008 р. – Prix Jean-Monnet de littérature européenne du département de Charente за твір "Castor de guerre"

Творчість

  • Adieu (1988)
  • Conversations conjugales (1987)
  • La vie fantôme (1986)
  • Un printemps froid (1983)
  • Paysages de ruines avec personnages, Flammarion, 1975
  • Le voyage d'Amsterdam ou les règles de la conversation, Flammarion, 1977
  • Un printemps froid, Seuil, 1985
  • Rome, Autrement, 1986
  • La vie fantôme, Seuil, 1988
  • Le don des morts, Gallimard, 1991
  • Le théâtre des idées, Gallimard, 1991
  • Passages de l'Est, Gallimard, 1991
  • Villes et villes, Des femmes, 1991
  • Le principe de ruine, Gallimard, 1991
  • Lettres mortes, Michalon, 1995
  • Les Portes de Gubbio, Hachette, 1980/Gallimard, 1995
  • Les trois minutes du diable, Gallimard, 1994/1996
  • Viol, Gallimard, 1997
  • L'Amazone du grand Dieu, Bayard, 1997 À quoi sert la littérature?, Textuel, 1997
  • Carnets de route en Palestine occupée : Gaza-Cisjordanie, novembre 1997, Stock, 1998
  • D'amour, Gallimard, 2002
  • Nos amours de la France - République, identités, régions, en collaboration avec Périco Légasse, Textuel, 2002
  • dieu.com, Gallimard, 2003
  • La Fraga, Gallimard, 2004
  • Quand même, Gallimard, 2006
  • Castor de guerre, Gallimard, 2008
  • « Nous, on n'aime pas lire », Gallimard, 2009
  • La vie éclaircie : Réponses à Madeleine Gobeil, Gallimard, 2010
  • Sibir. Moscou-Vladivostok, Mai-Juin 2010, Gallimard, 2012
  • Dictionnaire amoureux de la Loire, dessins d'Alain Bouldouyre, Plon, 2014
  • participation à l'ouvrage collectif Qu'est-ce que la gauche ?, Fayard, 2017.
  • L'églantine et le muguet, Gallimard, 2018
  • Jojo, le Gilet jaune, Gallimard, 2019

Література

  • Jacques Le Martinel (dir), Danièle Sallenave: Visages d'une œuvre, Presses de l'Université d'Angers, 2000.
  • Bruno Thibault, Danièle Sallenave et le don des morts, Amsterdam/New York, Editions Rodopi, 2004.
  • Bruno Thibault, Danièle Sallenave, revue Europe, janvier 2014 (sous presse)

Примітки

  1. ↑ Sallenave D. L'églantine et le muguet — Éditions Gallimard, 2018. — P. 531. — ISBN 978-2-07-017989-3
  2. ↑ Archived copy. Архів оригіналу за 26 березня 2012. Процитовано 18 вересня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. ↑ Danièle Sallenave: septième immortelle. Liberation.fr. Процитовано 18 вересня 2019.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Даніель Салльнав
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Даніель_Салльнав&oldid=34603421